Глава 16

ДАНЯ

-Друг, ти звісно мене не чужий, і я маю підтримувати тебе, але навіщо ти так з Асею? - питає Назар, коли ми вже сиділи в барі, який знаходиться поряд біля дороги, де зазвичай відбуваються гонки - Ну от в перші дні, коли вона прийшла ти її ненавидів. Потім все було добре, потім погано, добре і знову погано! Ти дивний! - говорить 

-Я сам себе не розумію - кажу, розмішуючи ложкою каву 

-Ти її сьогодні приревнував. Це було видно. Що було, коли ви вийшли з кафе? - питає. Друг мене знає, як свої п'ять пальців. Від нього ніколи нічого не приховаєш. 

-А нічого с тим придурком лазити! Бісить мене цей Ваня - обурено говорю - Ми поцілувалися - говорю йому піднявши погляд 

-І? Що було далі? - пита

-Нічого. - і починаю посміхатися - така смішна, коли розгублена або нервує. 

-Ага. І очі неймовірні, і посмішка чудесна, а голос.. - кажу друг

-Так. - погоджуюсь - Стоп! Що ти кажеш взагалі? 

-Та ти закохався! По вуха! - я піднімаю погляд на Назара - Так! Я коли з Сонею спілкуватися почав, так вона одразу вся ідеальна стала. Я закохався, і навіть не зрозумів коли. - говорить посміхаючись 

-Не знаю - кажу задумливо - М.. 

-Привіт - перебиває мене голос Єгора. Єгор- це мій головний у всьому, що пов'язано з авто. Ну він відповідальний за перегони, автівки, за те, як я воджу авто. Усе в цій сфері. 

-Привіт - говорю йому 

-Дань, післязавтра перегони - невпевнено говоре- І ти маєш бути на них. 

-Як? Я ж не встигну за два дні. - говорю. Взагалі от такі гонки завжди багато потребують навичок. І коли ти не постійно тренеруєшся, а так як я, лише перед перегонами. 

-Ти мусиш. Великі гроші, і суперник Вул. - каже обережно

-Дідько! - кажу. Вул- один з найжорстокіших автогонщиків. І у мене були вже перегони, де ледве я виграв. Тому зараз це ризиковано. 

-Ти зможеш! - і кладе свою руку на моє плече. Я кивнув. 

-Тоді буду сьогодні і завтра лише на гоночному треку. - кажу втомлено

-Я вірю в тебе! - і пішов 

-Даня, ти здурів?- питає друг, як тільки но ми залишилися самі. - Він же на цей раз тебе уб'є! 

-Нормально все буде - кажу впевнено 

-Я знаю, що ти не відмовишся, але може не варто? 

-Варто! - говорю 

-Ну роби, як знаєш - каже та бере телефон до рук. - Ну я тоді піду. Виходить зустрінемося післязавтра? На треку? 

-Так- кажу встаючи 

-Окей. Пиши, якщо що. Бувай! 

-Бувай- та вийшов. 

Я одразу написав Людмилі Олександрівні, що буду відсутній у вівторокі середу. 

Після одразу взяв авто, яке у мене для перегонів та починаю вміло вести. 

Пройшло два дні…

АСЯ 

-Ну що? Коли зустрінемося і поїдемо? - питає Соня, коли ми вже покидали школу.

-Куди поїдемо? - здивовано питаю 

-Ти не в курсі? Сьогодні Даня бере участь в гонках! 

-Як? Знову? Це ж небезпечно! - говорю, а в саму злість бере 

-Ну це ти йому вже говори. Так поїдемо? 

-Так. - кажу впевнено.

-Тоді ми тебе з Назаром о шостій заберемо. - говорить

-Добре. До зустрічі. - і ми розійшлися

Тепер зрозуміло, чому його у школі не було. Готувався.. . Я думала він хоч щось скаже з приводу того поцілунку. Але тепер і сама розумію, що був просто поцілунок і нічого більшого. Але я маю туди поїати. Чому? Не знаю.. 

Вдома я швидко приготувала картоплі, бо батькові скоро на роботу. 

-Тату, йди їсти. - гукнула йому я 

-Що тут у нас - потерши руку об руку говорить батько 

 -Картопля  і ось курка ще є - ставляю м'ясо на стіл. 

-Дякую, доню. - я взяла нам тарілки та також сіла - А ви в неділю їдете з класом? - питає тато коли накладав собі їжу 

-Так. До речі, будемо їхати потягом. Так, як на мене краще. Поспати спокійно можна, бо виїжджати рано. 

-Це добре. Багато вас їде? 

-Ну половина з нашого класу, чоловік 10 з паралелі. - говорю 

-Зрозуміло. 

Після обіду я приготувала тормозок тату на роботу та провела його. 

Повчила уроки, і почала потроху збиратися. Одягла в'язаний білий світер, джинси, осінні чобітки, свою ніжно рожеву куртку до коліна, білу шапку і шарф. 

На годиннику було 17:45, тому випіиша виходити, щоб мене не чекали. 

За хвилин 10, як вийшла, приїхала Соня з Назаром. Я сіла на заднє місце 

-Привіт - одразу кажуть мені 

-Привіт - кажу їм 

-Поїхали? - питає мене Назар 

-Так- кажу йому невпевнено, і ми рушили з місця. 

Їхали ми хвилин сорок, і це навіть без заторів чи ще чогось. Коли вже підїжджали до місця призначення, то одразу було чути гул людей і музику.