Глава 13

АСЯ 

Як можна нічого не пам'ятати? А ні, дивом згадати як Даня з Вікою цілувався, то я згадала. А після… Може Соня пам'ятає? Треба обов'язково спитати! 

Я повністю зібралася, взула кросівки, одягла вже теплу куртку, бо сьогодні пасмурно і вітер сильний, і холод вдарив. Беру рюдзак, і кладу в нього гроші, які віддам Соні за сукню та виходжу з будинку. 

Таксі вже чекало, тому ми швидко сіли і поїхали.

Приїхали ми до нових багатоповерхових будинків. Територія тут охоронялась, тому будь хто сюди б не потрапив. Як тільки ми приїхали Даня заплатив за таксі, і ми пішли до його під'їзду. 

-Я тут почекаю. - кажу коли, він вже відкриває двері під'їзду.

-Ти хочеш, щоб тебе вітром здуло? - питає мене - Я живу сам, нікого там не буде. Не розумію, чому не можна зайти? 

Я трохи вагаюсь, але все ж захожу у будинок. Він без слів заходить за мною. 

-Ліфт там - показує в ліву сторону. 

Він жив на шостому поверсі, тому вже за хвилину ми стояли на порозі його квартири. 

-Ти проходь я швидко. -говорить мені. 

-Та я тут постою 

-Ну як хочеш - і йде з коридору. 

У всій квартирі я не була, але коридор точно гарний. В білих тонах, прибраний, тут наче ніхто і не живе. Біля дверей стояв маленький стільчик я присіла на нього, і написала Соні:

“Добрий ранок.Соня, я мабуть не встигну зустрітися з тобою перед першим уроком”

Відповідь прийшла мені одразу

“Давай після другого в коридорі на другому поверсі, там людей меньше”

“Добре” 

Я обперлася на стіну, яка була позаду. І прикрила очі. 

-Ася- легкий дотик до плеча -Ася, прокидайся 

Я ледве розплющую очі, бачу як Даня вже зібраний і готовий йти. 

-В мене вже скоро нове хоббі буде. Будити тебе - каже з насмішкою

-Котра година? - сонно питаю 

-7:40 - спокійно каже 

-Як? - одразу прокидаюся та встаю. - Пішли швидко! 

-Пішли 

Ми швидко вийшли та попрямовували до його машини. 

Він відчинив мені двері авто. Сам обійшов та сів за кермо. 

-Зараз увікну пічь. - каже мені, щось клацаючи у машині та рушає з місця. 

Кермо він вів однією рукою впевнено та обережно. Перші хвилини ми їхали у тиші. 

-Може музику увімкнути? - питає у мене 

-Давай - кажу легко 

Він потягнув руку до телефону, напевно, щоб через “Bluetooth” ввімкнути. 

-Тримай - дає мені телефон - Дощ пускається, треба на дорогу дивитися. Вибери там щось. 

Я беру його телефон до рук, а там пароль 

-Пароль- та даю телефон екраном до нього 

Він повертає голову в мою сторону 

-3319 - каже та відвертається

-Навіщо ж пароль, якщо його всім розповідати? - вводячи пароль питаю 

-Знаєш його тепер тільки ти 

Я знайшла програму, де у нього музика і ввімкнула ту, яку він слухав:

“Чому хочу спитати, як ти? Розкажи, чому думаю про тебе?...” - Почало грати з динаміків. Голос Дані! Це його пісня 

-Будь ласка, вимкни її. - строго та холоднокаже Даня, я одразу її вимкнула, і перемекнула на якусь англійську. 

-Та пісня - тихо говорю - Твоя ж вона? Твій голос? 

-Неважливо - хмуро відповідає 

Неочікувано для себе беру його руку, яка лежала у стані спокою. 

Він повертає на мене здивований погляд 

-Будь ласка, расскажи - дивлюсь на нього. Я сама дивуюсь, що беру його за руку, що хочу, щоб він розповів про себе щось. 

Він вагався, але все таки почав розповідати:

-Я люблю музику. - починає розповідати, а я його уважно слухаю, досі тримаючи за руку - І декілька пісень написав. Це так хобі. Інколи буває хочеться щось написати, і мене не зупинити. У мене інколи таке враження було, коли ми классом на всякі пікніки ходили, вони мене брали тільки через те, що граю на гітарі - з посмішкою каже - Навіть Назар інколи приходить і ми разом граємо і пісні повторюємо, які писали

-Круто - кажу з захопленням - Дякую, що розповів - кажу щиро 

Я вже почала забирати руку, як Даня мене зупинив і навіть переплів пальці. Від цього стало навіть приємно та тепло на душі. 

-Ого, буря- кажу, як тільки глянула у вікно 

-Ну дощ звісно передавали синоптики, але щоб такий - ні

Я тримала весь час телефон біля себе, і постійно дивилася котра година. 

-Вже 7:54- нервово кажу. - Не встигнемо 

-Ми мабуть, тільки до школи доїдемо через п'ять хвилин. Запізнимося трохи- нічого страшного. 

Дійсно, через п'ять хвилин ми були біля воріт школи. Ми швидко забігли до школи під дожчем і пішли на другий поверх, де мала бути література. Ясна річ, за руки ми вже не трималися, але так хотілося торкнутися його теплої долоні

-Мишка, ти куди? - питає мене позаду. Я обертаюся, а він стоїть біля кабінету в який нам треба.

-Задумалась - та наближаюся до кабінету 

Даня відчинив двері та пройшов перший 

-Добрий ранок! Вибачте за запізнення. Можна? - говорить 

-Добрий. Так, проходьте - каже вчителька 

Ми пішли до нашої парти, а учні які були в класі косо дивилися на нас. 

Перший урок пройшов досить швидко, тому після закінчення йду до коридору, щоб побачитися з Сонею. 

-Привіт - каже подруга, як тільки но мене побачила 

-Привіт. Ти як? - питаю 

-Та нормально. Голова тільки трохи болить. А ти як? 

-Я нічого не пам'ятаю за вчорашній вечір - кажу їй 

-Ого. Я все пам'ятаю, на жаль. 

-Соня, що вчора було? - пошепки питаю 

-Отже, слухай… 

Після всієї історії, що була вчора, я хочу провалитися під землю. Що ж я вчора накоїла… . Як тепер в очі Назару і Дані дивитися

-Так я так і не зрозуміла, що між вами з Назаром ? - перепитую подругу

-Коли був повільний танець, все було прекрасно. Коли він закінчився Назар сказав, що треба йти до якоїсь Маші, бо він її любить і не залишить. Ясна річ, мені це не сподобалося, ну а далі ми з тобою пили і почалося.