Глава 11

ДАНЯ

Приїхав я раніше всіх, щоб допомогти Назару з м'ясом та їжею загалом, з музикою, з різними шарами - з усім! 

Потім приїхали хлопці і було вже веселіше та легше. Пізніше вже почали дівчата. 

Коли я виходив до Назара спитати, куди класти їжу, побачив мишку та Соню. Ася була неймовірно гарною. Ця сукня, підбори, волосся, фігура. Вона ідеальна, але надто якесь коротке, холодне, як для осені. Вона ж захворіти може! Тому відповідь на питання:на вулиці чи вдома- очевидна. В цьому домі скоро не продихнеш. Людей то не багато, але і їжа, і дим від м'яса. Ну побачим. 

-Макс, в дім - крикнув однокласснику, а сам нарешті сів на диван та прикрив очі. 

-На- відкриваю очі, а Макс дає мені щось випити - Бо заснеш ще - з насмішкою каже 

Я взяв склянку та випив весь вміст, це було віскі. І трохи навіть набрався енергії. 

-А що тут? - виймає коробку з пакету Назар з дівчаш, коли з'явилися в полі зору та йдуть ближче до мене 

-Відкрий - каже його дівчина

Друг лише посміхнувся, поставив коробку на стіл який був десь в метрі від мене. Та почав його відкривати. Соня стояла біля нього, а Ася сіла на крісло, яке було ліворуч від мене. 

-Сонька! - радісно ледве не викрикує Назар-Це же те, що я хотів! 

-Так. Я бажаю тобі, щоб ти завжди досягав своїх мрій, щоб був щасливим, здоровим і всього тобі найкращого! - посміхатися та обіймає хлопця

-Я кохаю тебе - ніжно каже друг та цілує дівчину 

-І я тебе - як тільки но відірвалися один від одного відповіла Соня 

Я перевів погляд на Асю та сиділа і ніжно дивилася з рожевими щоками на закоханих. 

-З днем народження! - викрикує Віка, як тільки но зайшла до кімнати. Її вже трохи похитувало, п'яна? - Назар! Щастя, здоров'я, успіхів, кохання та подарунків! - радісно вимовляє. Підходить до нього дає йому пакунок з подарунком та йде до мене. Йшла впевнено навіть не похитуючись. Як тільки но підійшла до мене. Сіла на коліна та зімкнула наші губи в поцілунок у страсний поцілунок. Так вона мене ніколи не цілувала, жадібно, страстно, сильно. Наче це останній її поцілунок. Я від неї ледве відсторонився. Її лице було стривожене та розгублено

-Ми не заважаємо? - питає Назар. -Пішли. Ти м'ясо робив, треба щоб глянув - рятує мене 

Я кивнув. Віка зрозуміла, що заважає встати. Тому швидко стала на ноги. 

Як тільки ми вийшли на вулицю, одразу стало легше. 

-Дякую, що врятував - кажу другу 

-Та ні за що. А що у вас? Серйозно? - цікавиться 

-Та ні. Ми взагалі не разом. 

-Ясно. Чуєш, а чого ти так в Асю ненавидиш. Ти дивний то рятуєш її, то ображаєш. В чому прикол? 

-Та не знаю. Коли вона в біді хочу допомогти, як тільки можу. А коли вона стоїть така маленька і щось вякає, хочеться показати, що не може. Якісь змішані почуття - каже роздумуючи

-Вона тобі подобається? - раптом питає 

-Що? Ти взагалі чи що? Вона мені? - кажу ледве не сміючись 

-Ну побачим! - підморгує та йде до будинку

-Що побачим? Назар! - кричу йому вслід. Він мене проігнорував і пішов далі. Я взяв шампура зняв м'ясо та поклав до тарілки. Коли зайшов до будинку, ти вже зібралися всі. Тільки змінилося те, що Ася розмовляла з якимось хлопцем в блакитній рубашці. Вона йому посміхалася, розмовляла з усією щирістю. Стоять, як закохані. Хлопець постійно хоче якось її торкнутися. То ліктя торкнеться, то плеча. Можно оце розмовляли десь за будинком? Бо від такого миленького спільного мені погано стане. 

-Ну як? - чую голос друга позаду

-Що як?- обертаюся до нього.

-Ревність! Друг, подумай! - каже мені він. Яка ревність? Кого і до кого. Ну це смішно. 

-Їжа холоне! - каже хтось із однокласників чи паралелі. 

Всі заметушилися та почали сідати. Я сидів біля Назара. А біля нього ясна річ Соня. Напроти мене була Ася і рудий в блакитній рубашці. 

-Беремо всі м'ясо, бо робив його професіонал! - каже всім Назар. Я перевожу на нього невдоволений погляд - Так правда ж!- Та приступив їсти.

 Артем налив усім шампанського. І я вирішив першим сказати тост. 

-Сьогодні, у твій день народження, я хочу побажати тобі, щоб твоє життя складалося виключно з приємних моментів, щоб тебе оточували хороші люди, і щоб ти завжди залишайся такою прекрасною людиною. Мені пощастило, що ти став моїм хлопцем, і я хочу випити за те, щоб у тебе все було добре!

Іменниник піднявся 

-Дякую! Я ціную, що в мене є такий друг. І ціную кожного хто зараз тут присутній! - сказав Назар. Після промови всі посипали оплесками. І почали спустошувати келихи. На диво, навіть у мишки він був пустий. За хвилин двадцять, поки всі їли. Було більщ менш тихо. Але після того, як було випито скільки бутилок вина і шампанського, розмови пішли в хід. На фоні почала грати якась музика. А спереду голубята продовжували розмовляти. Вона мені мабуть лише раз усміхнулася. А йому от цілий вечір посмішку дарує.

-Може досить? - відбираючи склянку з віскі питає Назар 

-Та це лише друга - кажу ліниво

-Братан, це не друга-це четверта і це ще без келиха шампанського. - каже 

-То яка різниця? - обурено питаю

-Алкоголь не допоможе. 

-В чому не допоможе? - питаю 

-У всьому. 

-Давайте пограємо в щось. - пропонує Костя

-Ну можна - половина почала погоджуватися на цю пропозицію 

Я подивився вперед Асі видно ця ідея не дуже сподобалася

-Ну половина-за, тому граємо!- продовжує Костя. Насправді я ці ігри також не дуже люблю. Якщо правда, то питання найжорстокіше або найнеприємніше. Якщо дія, ябо поцілунок, або зроби щось ненормальне! 

- Давайте сядем здесь в круг - подає якась дівчина голос 

-Давай - погоджується Костя, і ми переміщуємо до зали. Хто сів на підлозі, хто на крісло, хто на диван. 

Я сів на підлозі, щоб було зручніше. Загалом всі сідали парами. І до мене приплелася Віка. 

-Я сяду? - і не дочекавшись відповіді сіла.