Глава 10

АСЯ

Ранок мій почався не з теплої чашки чаю і печива, і не з якоїсь там зарядки, а з дзвінка подруги..

О восьмій ранку!!! Ще й у неділю! Як так можна? 

-Слухаю- кажу сонним голосом, як тільки но взяла слухавку 

-Я прийду в обід - каже бадьоро Соня 

- Ага - досипаючи кажу 

- Ти що, спиш? - здивовано питає 

-Так - спокійно відповідає

-Ася! Десята годин дня! Що ти цілу ніч робила? 

-Як десята? - підриваючись з ліжка питаю - Восьма! - дивлюсь на годинник, який висить на стіні 

- А ти на час в телефоні подивися - ладве не кричить на мене. Я відкладаю телефон від вуха і дивлюся час на екран 

-Дідько! - на телефоні справді була десята

-Ася, будь ласка, зараз привиди себе до ладу. Я за півтори годину буду! Все, бувай! - швидко прощається та кидає слухавку. Я накидаю на себе свій теплий сіренький  халат та йду на кухню 

- Доброго ранку - дарує тато усмішку, насипаючи собі молочні макарони 

- Доброго. А ти сьогодні не на роботі? - питаю у нього, сідаючи за стіл 

- А нам сьогодні на одинадцяту, на добу йти. Тому зараз їм і біжу. А ти сьогодні виспатися вирішила? - питає, набираючи ложку макаронів 

- Та проспала трохи. Я сьогодні на день народження йду. Тому дома буду пізно - повідомляю батька. 

-Добре

-Давай я тобі поїсти на роботу щось покладу - пропоную я 

-Ні, не треба. Нас там годують - спокійно відповідає 

-Ну добре. Я тоді піду до себе.

Він лише кивнув та продовжив снідати. А я пішла в кімнату робити ранкову зарядку, щоб трохи різімнятися. Її я роблю не часто, але коли дуже хочеться, то в будь яку секунду готова. Переодяглася в спортивний костюм та дістала килимок для йоги. Розклала його та стала робити вправи

-Я пішов - заглядає в кімнату тато 

-Я зачиню двері. -  випрямляюсь та зікіннчую свою вправу та прямую до коридору.  

-Бувай - обіймаємося з татом та він виходить. 

Треба прийняти душ, прибрати трохи в квартирі, наварити хоть щось їсти. 

Як тільки но я зробила майже всі справи мені залишилося лише довірити рис, у двері постукали. Я підбігла і глянула у глазок, там стояла Соня з купою пакетів. 

-Де ти ходиш? Не могла двері відчинити? - одразу гнівається, як тільки но я пустила її до квартири 

-Та зоспокойся ти - посміхаюсь їй - проходь, зараз рис доварю та приєднаюся 

Я повернулася на кухню там одразу все доробила, та помчала до подруги 

-Що ти така нервова сьогодні? - одразу питаю її, проходячи в кімнату 

-Та не встигнемо все! Запізнимося! А я хотіла, щоб ми приїхали одні із перших - каже розчаровано 

-Встигнемо все. Якщо почнімо зараз. А що в пакетах? - опускаю очі до підлоги роздивляючись пакунки 

-У одному подарунок, у другому сукня, у третьому косметика, в четвертому сукня, у п'ятому підбори - перелічує вміст кожного 

-Ясненько. Тебе фарбувати? - питаю у Соні 

-Ага - радісно вимовляє.

Я беру свій стілець та тягну його до вікна, щоб освітлення було кращим. Кладу всю свою і Соніну декоративну косметику на підвіконня та починаю робити своє завдання. За пів години на лиці подруги вже було тіні і одна досить непогана стрілка, а вже за годину, я їй дала зеркало, щоб подивитися на результат

-Вау! Дуже гарно! - чарується своїм мейком- Тобі не лікарем треба бути, а візажистом!

-Я просто інколи дивилася майстер-класи, як правильно фарбуватися. І от тепер потихеньку виходить - збираючи кісточки, розповідаю свою історію

-Прикольно! Все! Тепер ти. Сідай - встає подруга, і тикає пальцем, щоб я сідала. 

Як тільки сіла, то подруга приступила до діла. Тон, консиллер, рум'яна, хайлайтер, тіні, туш…

-Подруго, вибачай, але без стрілок будеш - посміхається мені 

-Я їх і не любила на собі ніколи. - махнувши рукою кажу 

- От і чудово. Останній штрих - закріплює мені макіяж - Готово! - і подає дзеркальце. У мене був ніжний макіяж, у нас навіть схожі вийшли. Результат був босбезний

-Краса! - кажу та відставляю дзеркало 

-У нас є дві години. Думаєш, встигнемо ? - дивиться на годинник в телефоні, бо той що у мене на стіні потребує зміни батарейок. 

-Встигнемо

-Треба зараз зробити локони - йде до своїх пакетів 

-Ти що плойку брала? - дивлюся здивовано 

-Ага.І чим ти займалася всю ніч, що прокинулась так пізно ? - питає поки в пакунках шукає що треба 

-Заснути довго не могла - кажу 

-Про Даню думала? - із хитрою усмішкою питає 

Я покрутила пальцем висок. Який Даня? Треба він ото мені, щоб про нього думати. 

-А може поїмо? Ну поки не в сукнях чи ще щось таке? - питаю у подруги 

-А що у тебе там? 

-Рис 

-О. Пішли! Бо зранку два ковтки кави зробила і все. 

Ми пішли на кухню, я насипала нам їжі, поставила чайник. 

-Ти які підбори будеш одягати? - питає, як тільки но ми доїли, та йшли до кімнати

-Я думала в кросівках підти - відповідаю невпевнено

-Ну тоді добре, що я взяла дві пари - входить в кімнату Соня 

-Тобто? - розгублено питаю 

-Ну не можна йти в кросах, Ася. Треба підбори - наполегливо каже 

-Та в них же не зручно 

-Краса, потребує жертв - і проходить до стільця - Давай роби мені локони. 

Я взяла праску для волосся, взяла термо захист, і почала крутити волосся. У Соні воно десь до лопаток, тому накрутила я її за хвилин тридцять. А у мене воно до пояса, тому і довше прийдеться крутити 

-Може я з рівним піду? Довго часу піде на мене. Не встигнемо - вагаючись питаю 

-Ну маємо право запізнитися. Сідай! 

За годину ми вже були нафарбовані, з зачисками та в сукнях. Так я Соня і думала, ми запізнимося. Бо вже 16, а нам на 17. Поки ще до збираємося, доїдемо… 

-Ось, взувай їх! - і дає в руки підбори чорні на шпильці з зав'язками. Висота каблука десь -12 см. Замшеві.