Глава 8

ДАНЯ 

-Що?- в один голос викрикуємо ми та повертаємо голови на вчительку. 

Це вже взагалі дурдом! Ну окей, ця з кожним днем мене вбиває своїми витівками, але щоб Наталія Миколаївна? 

-Ну так, а що? Не розумію чого я вас маю розсадити. Можливо це знак долі, що ви разом сидите. От ти, Даню - дивиться на мене - гарний, розумний, чесний, справедливий. А Ася он яка- переводить на неї погляд - красуня, добра, мила, тендітна. Та ви створені один для одного! - випалює 

Ася дивіться на неї, і навіть не ворушиться. Зрозуміло, що вона зараз у стані шоку. Та й я в такому ж, ці слова, ця поведінка взагалі не відповідає Наталії Миколаївні. 

-Та заспокойтеся ви - каже з посмішкою - я жартую. Але пересаджувати я вас не буду. Не морочте мені голову та сідайте за парти! Урок вже почався! - наголошує нам. 

Я відходжу та йду до свого місця, а мишка за мною. Урок ми навіть не дивилися один на одного, на наступному також, після третього уроку до мене підійшов Назар 

-Дань, треба вечірку потроху організовувати - починаю - я попросив Соню, вона допоможе, але щодо випивки я взагалі табу - каже

- Окей, потім обговоримо. - кажу 

-Та не потім. Зараз треба поки батя не передумав нам його закупити. А ну пішли - киває мені в сторону виходу. 

Ми вийшли на територію школи, та він мене почав вести далі, до лавок. В сторону де сиділа його дівчина і її подруга. Клас! 

-Ну що ви? - починає Назар - щось придумали? 

-Та що ми придумали? Це ж вечірка, туди хіба що піци, якісь бутерброди, фрукти, кекси, і торт! Більше взагалі не знаю, що туди треба. - мовить Соня 

- Ну от і добре! А що ви пити будете? - різко питає друг 

-Сік - втупившись у землю каже мишка 

Я з насмішкою хмикаю. Ну звісно вона не п'є! 

-Що? - піднімає на мене погляд Савчук. 

-Та просто навіть було очікувано таке у відповідь почути - з насмішкою кажу 

Вона встає з лавки зі злості на лиці підходить та випалює : 

-Ну вибач, що не спилася, і на кожного хлопця не вішаюсь - обертається та йде до школи 

-Ну ти й дурень - каже мені Соня та йде вслід за подругою 

- Дань, ну так не можна з дівчатами - каже Назар 

-Так а мені з нею, що? Нянчітися? - обурено вимовляю- он всі хто в мене були, хоть наказом їм кажи, хоть роби вигляд, що тобі на них байдуже, так будуть казати : Ну котику, любий, пробач.. - кривляю 

- Ну тим хотілося твоїх грошей, того статусу, що типу вони дівчата найкрутішого хлопця гімназії - граючи захоплення каже

-Та досі - втомлено кажу 

-Ася вона не така. Дуже прикро, що ти це ще не помітив - кажу друг хлопаючи мене по плечі та пішов в школу. 

Та всі вони однакові. Ніхто, нічим не відрізняється! 

Як тільки но пролунав дзвоник, я направився на урок. 

Після цього уроку ми мали йти додому. Але у мене ж проект… 

-Ну що? Будемо проект починати? - ліниво питаю у Асі 

- Пропоную кожному піти по своїх справах, а проект буде хтось робити те, хтось інше. І так бачитися нам не прийдеться- збираючи речі каже 

- І як же це буде відбуватися? - питаю з цікавістю

- Ну якось вирішимо - каже спокійно 

- Слухай, або робимо, або ні. Бо це вже якась дурня буде! - зло гримаю 

Вона піднімає на мене свої блакитні очі. Які ж вони в неї все таки чуруючі. Вона підходить до мене ближче та піднімає голову. Ну не повезло з ростом, що поробиш. 

-От я тобі не подобаюсь. Я тебе білу! Навіщо, скажи тобі робити зі мною проект? - цікавиться 

- Ну я вважаю, що наше спілкування не має відображатися на уроках - відповідаю спокійно 

-Добре. Пішли - втомлено каже 

Після ми вийшли з класу та попрямовували до бібліотеки 

Я відчинив двері пропустив мишку. Та ми пройшли до вікна та розмістилися там. 

-Я взяв ноутбук. В машині. Будемо з ним працювати? Нести? - питаю 

-Як хочеш

-Тоді зараз прийду. - кажу та біжу до машини. Взяв ноут та повертаюся. 

-Ось- піднімаю ноутбук

Ася кивнула та заглянула в свій телефон з серйозним виразом обличчя. 

Я поклав ноутбук на парту та сів на стілець. -Про яку країну будемо робити? - питаю

-Можливо про нашу? Україну? 

-Ти на уроці була? - з серйозним виразом обличчя питаю 

- Так - розгублено відповідає 

- Тоді чому ти не почула, що було сказано не писати про свою? 

- Господи! Та чого ж ти тоді питаєш? Якщо що я не скажу - все не так! - обурено гримаю на мене 

- Тому що ми маємо робити проект разом. І я тебе виправляю- вона кивнула -То про яку? 

Вона піднімає на мене свої очі в яких уже спалахнула та ідея на лиці вже хоче з'явитися усмішка, але вона їх ховає. 

-Ну не знаю - байдуже каже - може Франція? 

Мій сміх після сказаного лунав у всій бібліотеці

-Ти серйозно? - трохи заспокоївшися питаю 

-А що смішного? - зло питає

-Всі ви дівчата є дівчата. Тільки в твоєму випадку це не якісь моря. - кажу - Ти туди в Париж полетиш? В місто кохання - захопливо граю я та питаю, ледве стримуюсь щоб знов не засміятися 

- Дурень - відвертається до мене та починає крутити олівець в руках 

Було видно, що моя реакція їй не сподобалася. Та й я можливо не правильно вчинив

-Добре. Франція так Франція. - кажу та починаю робить перший слайд з темою проекту.

- Ні! Дурість! Давай щось інше! Німеччина! Дуже круто - каже 

Я повертаюсь до неї 

-Не знущайся! Зараз треба якісь відомості написати. - я почав шукати в інтернеті, історію Франції, а Ася мала знайти круті фотки. 

Звук на її телефоні був увімкнений. І їй постійно хтось щось писав. Вона була стривожина, коли їй приходили повідомлення. 

-Я зараз фото перешлю - каже зіваючи.

-Ага - кажу 

Фото прийшли. Тому я їх почав додавати до презентації. Половину я вже додав. Ася за цим всім спостерігала, поки їй знову не прийшло повідомлення. Вона взяла телефон та одразу його виронила, а руками закрила очі.