Глава 3

АСЯ 

Після закінчення першого уроку, я зібрала всі свої речі та направилася до іншого класу, де у нас має проходити урок хімії. Хімію я знала добре. Це, мабуть, один з улюблених моїх предметів. Моєю мрією ще з дитинства було, стати гарним лікарем. І з роками мені хотілося цього ще більше. Я навіть дивилася деякі блоги відомих лікарів, де вони розповідали про якісь хвороби, про ліки, які можуть допомогти при певних хворобах, або навпаки, нашкодити. Також ще з дитинства вчилася надавати першу допомогу. Мій батько мав декілька разів втрату свідомості, тому ці знання для надання допомоги, були мені потрібні. Тому, щоб вступити до медичного університету знання з біології та хімії мені необхідні. 

Вже за хвилину я знайшла клас, який мені потрібен. Ця класна кімната дуже відрізняється від тієї, яка була в моїй минулій школі. Нові мікроскопи, і їх було на кожну парту, а не один на всю школу. Електронна дошка, багато різноманітного приладдя, на стінах висіли картинки з будовою атома, різні таблиці. Це просто класс мрії! Тут стільки дослідів можна провести! 

Дібравшись до свого місця, я помітила, що клас порожній, і дзвінок вже був. За секунду чую, що двері класу закрилися. Я підвелася зі свого місця та направилася до дверей. Смикнувши ручку дверей, той факт, що мене закрили - підтвердився. Я почала стукати в двері, можливо хоч хтось почує та відчинить. Хвилин п'ять я гукала, стукала двері реакцій не було. І що робити? А саме головне, це ж точно зробив хтось із класу. В кабінеті зараз уроку немає і вчителя тут теж - нема. Але хто ж саме закрив? Люся! Це вона мені сказала, що у нас зараз хімія і урок буде в цьому кабінеті. Але я думала, що ми будемо дружити. Боже, Ася, яка ти наївна! Через того придурка це все! І ось оце закривання в класі - це маячня якась. Що ж робити? 

Постоявши біля дверей, я зоадую, що маю номер Людмили Олександрівни.Тому набрала її. Вона майже одразу відповіла, і сказала, що зараз прийде. Невдовзі двері хтось почав відчиняти. І заходить до класу не Людмила Олександрівна, а троє дівчат та двоє  хлопців з мого класу. Всі вони виглядали досить гарно, у дівчат дорогі прикраси, добре доглянуте волосся, гарний та охайний макіяж, а у хлопців годинники на руках, я в них не разбираюсь, але на вид думаю, дорого! Вся компанія наблизилася до мене. 

-Ну що, новенька, давай знайомитися. - з нятнутою посмішкою мовить дівчини яка була по середині, вона була неймовірно гарна. Темне густе волося, красива фігура, стрункі ноги, темні очі - Я- Віка. Вона- вказує на дівчину справа. Ця була дуже схожа на Віку, навіть здалося, що вони сестри, а може так і є ? - Ніка, моя сестра. Ось - вказує на високого хлопця блондина з сірими очима, він був худий, але привабливою зовнішністю - Назар. Його друг, ну і наш звісно - вказує на іншого, той був більш спортивної фігури, трохи нижче за першого, мав темний колір волосся, сіро-зелений колір очей, смазливу зовнішність, по ньому було видно, що дуже високо себе несе. Стоїть наче знаменита зірка світу. - Костя. От і познайомилися. У нас дуже крута гімназія. Всі при грошах. Мої батьки архітектури. Асю, а хто твої батьки? Мабуть, батько бізнесом займається якимось, а мама дизайнер? 

- Це вас не має турбувати - промовила я, і збиралися виходити, вже тронулась з місця, як мене вхопили за лікоть. 

- Стій! Чого тікаєш від питання? - з насмішкою питає Віка 

- Я не хочу відповідати, бо ти ніхто для мене, щоб я тобі щось розповідала про своє життя. - обурено відмовила 

- Соромишся ? Хоча я б на твоєму місці також, соромилася татка алкоголіка. Як це, Асю? Мабуть, всі сміються з тебе? Бідненька. А коли тебе мати кинула? Взяла, кинула на батька алкаша, а сама кудись втекла? Можливо зараз має свою сім'ю, і про тебе навіть не згадує - робить вид, що засмутилася, а в очах сміх прямо лине, а на моїх очах вже наворочуються  сльози - Мені так шкода тебе. Ні грошей, ні будинку нормального, ні батька адекватного, нічого. 

Яке їй взагалі діло до мене? Як ця інформація потрапила до неї? Вона зараз знущається з мене. 

- Можливо, у мого батька немає бізнесу, але він є! Він завжди був поряд, а не сидів днями на роботі. - перебиваю її я, і моя сльоза поневолі біжить по щоці. 

- Так, так, я розумію. Ти його любиш. А мати? Мати ти теж любиш ? Мабуть, всі люблять своїх матерів, які їх кинули. А от, що якщо вся школа про це дізнається? На всіх новинах будуть казати : “ Донька алкоголіка, навчається в найкращій гімназії Києва, як же дівчина потрапила туди, де у всіх благополучні сім'ї". Давай, по доброму. Тобі тут не місце. Випускний клас. Тебе тут ніхто не прийме. Повернися туди, де була і все буде.. 

- Люди, ви чого тут, ми ж в..- влітає в клас той хлопець Даня, помітивши мене зупинився, і почав дивитися мені в обличчя. 

- Так що, новенька? Чи хай всі про все дізнаються? - знову починає Віка, я вже це все не витримую, моя друга сльоза вже стікає по щоці, я вже біжу від них, в проході минаю високо хлопця, пробігаю метри два, як хтось вчепився в мій лікоть, так сильно, що починаю схлипувати. Повертає до себе і Даня!? Він завів нас в якесь тихе місце, де ніде, ніхто не ходить, вже потім я помітила, що ми біля роздягальні. І чого він сюди мене завів. Познущатися ще? 

- Миша, а я думав ти хоть кусатися можеш. А воно видно не дуже. Відпір дати, не можна? - з насмішкою питає.

- Відчепись! - скрізь зуби та сльози благаю його

- Не показуй зубки. Це в тебе вороги, не у мене. Але все таки.. 

-Савчук, до мого кабінету! - чую голос детектриси і одразу йду до неї. Можливо, діймно повернутися до тієї школи? Мене ж тут з'їдять. 

Даня 

-Я не зрозумів, чого ви до тієї новенької пристали - вже повертаючись питаю у компанії

- Дань, ми всі зрозуміли, що вона довела тебе, ще й про батька змусила згадати. Ми її поприсуєм і вона повернеться до своєї школи.- каже Назар 

- Ну я ж не просив її чіпати, я сам можу справитися з нею. 

- Та вона донька алкаша якогось - відказує Ніка