Невже пророцтво здійснюється…?

На секунду в будинку запанувала мовчанка. Рабанд і Тревор приголомшено поглянули на Мишачого короля, який промовив ці слова.

- Ти дійсно допоможеш нам? – не вірячи, запитала Міла в монарха, що стояв осторонь.

- Колись дуже давно, - намагаючись не дивитися дівчинці у вічі, почав свою розповідь король, - я ще маленькою мишкою хотів отримати подарунок від Святого Миколая. Я писав йому листи, але мої мрії постійно висміювали мої брати. А батько й зовсім забороняв вірити у всілякі чудеса.

Одного разу я навіть розірвав написаний Чудотворцю лист під наглядом батька. Але вірячи в нього, я думав, що він почує мою мрію. Засинаючи ввечері я уявляв,як знаходжу подарунок від нього, показую своїм рідним і вони мене пробачають. І коли вранці замість подарунка я побачив лозину, я вирішив, що оскільки моя мрія не здійснилася, то вона не повинна збутися ні в кого.

Так я думав до сьогодні. Та коли сьогодні принцеса Уява поглянула мені в очі, я раптом перенісся в той ранок і побачив, як до зовсім малого мишеняти вночі прийшов Святий Миколай і поклав подарунок поряд на ліжечко. Уранці ж мої брати замінили його на лозину.

- Мій Королю, це там сумно, - кинувся до нього Тревор, але на пів дорозі його перехопив Рабанд, зашипівши на нього.

- Мені дуже соромно. Я готовий загладити свою провину і повернути усі вкрадені подарунки, - вдавши, що нічого не помітив, продовжив король. - Лише…

- Лише, що? - подалася вперед Міла.

- Не розповідайте цю історію моїм підданим, - і трішки соромлячись, монарх додав: - Будь ласка.

У відповідь Міла лише посміхнулася, а Рабанд і Тревор енергійно закивали.

- Чуєте? Пісня! Святий Миколай вже поряд, - стрепенувся Рурі.

- Міло, - звернувся до дівчинки Єдиноріг, - пророцтво збулося. Казковий світ врятовано.

- Але тобі слід повертатися, - сумно сказав, наблизившись до дівчинки Урі.

- Ти ж не хочеш залишитися без подарунків, - невпевнено й наче роблячи це вперше, широко посміхнувся дівчинці Мишачий король.

- Ми з Єдинорогом уже засумували за нашими  іграми, - обійнявши дівчинку, прошепотіла їй Лола.

- І хоча ми тепер друзі, але вдягатися тепліше не забувай, бо носик заморожу, - прошелестіло в повітрі, і на лобик Міли впала маленька сніжинка.

- Друзі, - розчулено промовила дівчинка, - я ніколи не забуду наші пригоди та, обійнявши кожного, раптом розгублено запитала.

- А як же я потраплю додому? - і раптом засміявшись, сказала, звертаючись у порожнечу. – Так, так, я просто хотіла ще раз почути твій голос, принцесо Уява.

І не встигло прозвучати останнє її слово, як біля ніг дівчинки закружляли різнокольорові іскорки.

Міла ще раз помахала на прощання друзям і зробила крок у вихор, що кружляв поряд і з нею та палахкотів веселковим світлом.