Ти запрошувала, і я прийшла

Заціпенівши перед розгорнутою Книгою Святого Миколая, Міла нерішуче перевела погляд на кімнату, у яку все прибували й прибували величезні Сірі Щури. Оточивши захисників дівчинки щільним кільцем, вони чомусь не робили спроб нападу.

Ще за кілька секунд у будинку пролунав владний голос, почувши який, щури почали формувати живий коридор, яким впевненою ходою Мишачий король у супроводі Рабанда рухався до Міли та її друзів.

- Треворе, бачу, я тебе надто балував, - зупинившись усього за кілька кроків від зосередженого Єдинорога, промовив монарх, звертаючись до свого племінника.

- Друже, як ти міг, - з докором хитнувши головою, підтримав свого повелителя Рабанд.

У відповідь Тревор лише сильніше притиснув вуха до голови та, намагаючись впоратися з неприродно сильним тремтінням, почав намагатися відповісти, коли його перебив рев Єдинорога, що прозвучав, як дзвін:

- Королю, ми тебе не боїмося. Пророцтво збудеться, і всі діти отримають подарунки від Святого Миколая

- Усі діти? Подарунки? Де ж вони? Уже невдовзі тут з’явиться Святий Миколай, і що ви йому покажете – розграбовану та практично знищену Приймальню? Порожню Книгу? – голосно зареготав король

- Не порожню!  – раптом пролунало в повітрі. Монарх від несподіванки затнувся й побачив, як дівчинка, що ще мить тому була розгублена, раптом випрямилася й поглянула йому просто у вічі.

- І я бачу, що ти боїшся. Боїшся, що програєш? Що залишишся сам! Боїшся, що всі забудуть про тебе!

Сказані дівчинкою слова наче завдавали монарху фізичного болю. З кожним словом його вираз обличчя змінювався. Спершу здивоване, воно стало задумливим, а після цього його очі запалали нестримним гнівом. Не втримавши свого бурхливого гніву, він проревів:

- Досить! Щури, принесіть мені Книгу, а дівча та її супутників можете не шкодувати!

Щури тільки й чекали цих слів. Жадібно облизнувшись, вони різко стиснулися в  клубок, приготувавшись стрибнути на захисників Міли, які приречено переглянулися. Але одночасно з цим сталося кілька речей.

- Королю. Там же Тревор, - прошмигнувши під полою плаща монарха затараторив Рабанд і, прикривши собою товариша, благально поглянув на повелителя. – Він же твій племінник!

- Міло, ми віримо в тебе, – прогримів Єдиноріг і, направивши свій ріг на короля, уже  приготувався виграти час для дівчинки свої безумним ривком, як за вікном почулися сильні завивання вітру. За лічені хвилини температура у залі почала різко падати ще нижче, а в будинок через розбиті вікна й численні дірки в стінах увірвалася потужна заметіль.

Налетівши на щурів, вона огорнула кожного з них льодяним коконом, що складався з тисячі маленьких сніжинок. Усе нові й нові бранці льодяного полону застигали в чудернацьких позах, так і не знайшовши порятунку від хуртовини. Усього за кілька миттєвостей недоторканими стихією залишилися тільки Міла з друзями та Рабанд із королем.

Ще трохи покружлявши будинком, завірюха почала стихати, а приголомшена дівчинка побачила на єдиному вцілілому вікні чудернацькі зимові візерунки. Пригледівшись, Міла зрозуміла, що вони складаються в написаний гарним почерком напис «Ти запрошувала, і я прийшла».

- Дякую, пані Завірюхо, - поклонилася дівчинка в бік хуртовини, що кружляла будинком. І відважившись, вона обома руками взялася за постамент, на якому лежала Книга Святого Миколая, і міцно заплющила очі.

Ельфи, що уважно спостерігали за дівчинкою, не змогли стримати радісного вигуку, коли побачили, як у відповідь на дії Міли Книга засяяла та, оточивши її золотистим сяйвом, повільно знялася в повітря. Водночас на обличчі Міли почала проявлятися мрійлива напівпосмішка. Здавалося, дівчинка спить і бачить казкові сни.

Король, що раптом розгубив увесь свій бойовий запал, тільки но спробував зробити кілька кроків до дівчини, як відчув, що ноги його не слухаються.

- Я подумала, що сили надто нерівні, і вирішила допомогти. Ви ж не заперечуєте, Ваша  Величносте, - почув здивований монарх. Поглянувши в бік, він побачив на місці де нещодавно вирував сніговий вихор, пані Завірюху, що в’їдливо йому посміхалася.

- Що ти тут робиш? Навіщо ти втрутилася? - не розуміючи, що відбувається, запитав Король.

У відповідь пані Завірюха лише гордо підняла підборіддя й неспішно почала підходити до Мишачого короля, який уже потрохи впадав у паніку.

- Ця дівчинка перша, хто не злякався мене за останні 10000 років. Добра, маленька й така ніжна, вона, не знаючи, хто я, запросила мене в гості до Святого Миколая. Вона як маленьке чудо, яке своїм світлом осяяло мій льодяний ліс. І знаєте, Ваша Королівська Величносте, - з викликом поглянула пані Завірюха на приголомшеного монарха, - Я прийняла її запрошення й тепер більше нікому не дозволю засмучувати й обманювати дітей.

- Але ж ти розумієш, що твоя магія не вічна, і вже незабаром Сірі Щури вирвуться на волю? – роздратовано уточнив у неї король, який поступово почав приходити до тями.

У відповідь очі пані Завірюхи спалахнули холодом, а в повітрі знову закружляли сніжинки. Ельфи з Тревором і Рабандам, переглянувшись між собою і прийнявши спільне рішення, почали потроху відходити від пані Завірюхи і Мишачого короля.

Зростаючу напругу в повітрі розірвав радісний вигук Лоли: