Тиша… Вона огортала гілки дерев-велетнів, пронизувала сріблясту паморозь, що за ніч утворилася на землі і оксамитовою ковдрою вкривала величний крижаний будинок, що розташувався в самому серці зимового лісу.
Блискучий наче коштовність і прозорий як кришталь, він вражав уяву своїми розмірами. Блискучі шпилі, здавалося, пронизували небо, а верхні галереї, що трималися на золотих і срібних колонах спліталися в невагоме мереживо. Угорі на склепіннях іскрилися та світилися рубіни, перли, діаманти. Кожне вікно обвивали різнокольорові гірлянди крижаних квітів.
Перед входом у будинок розташувався великий, але затишний і доглянутий двір, до якого в повній тиші прямували Мишачий король і його піддані. Підійшовши до будинку, монарх зупинився і, вже не турбуючись про збереження тиші, уголос почав віддавати накази.
І до цього спокійні ряди мишей вибухнули.
Мить – і кремезні воїни вишикувались навпроти вхідних дверей і вікон.
Мить – і торговці оточили кожне з вікон та почали розв’язувати свої мішки.
Мить – і в повітрі пролунав оглушливий тріск, а на землю в різні сторони розлетілися залишки дверей і осколки скла.
Мить – і радісні миші-пажі першими попрямували до будинку через зроблені воїнами вхідні отвори.
Мить – і будинок захитався від галасу, що охопив його звідусіль. Усіма поверхами прокотилася невидима хвиля, повністю руйнуючи зовнішній вигляд будівлі. Зникали рубіни, діаманти, трощилися різнокольорові гірлянди, нівечилися білосніжні стіни.
Відчуваючи свою безкарність, миші вривалися в кімнати, знищували меблі й безцінні витвори мистецтва.
Спостерігаючи за цією картиною, король не міг стримати посмішку. Озирнувшись, він помітив, що торговці все ще на подвір’ї. Різко змахнувши плащем, монарх попрямував до них і промовив:
Не минуло й кількох хвилин, як у дворі залишився лише монарх у супроводі своїх охоронців. Зробивши декілька кроків і подивившись на будинок, який і далі грабували, він раптом промовив, звертаючись до своїх супутників:
Охоронці неначе давно чекали такого наказу, настільки швидко вони зникли з полю зору короля. Провівши поглядом останнього з них і знову подивившись на ще величну будівлю, монарх подумки продовжив одну давню розмову, про яку марно хотів забути:
Певно ні, у тебе ж тисячі дітей по всьому світу, як ти можеш згадати одне мишеня, що крадькома від батька писало тобі листи й так мріяло отримати відповідь. І тепер, коли нарешті моя мрія здійснилася, я відчуваю, що на душі мені якось неспокійно. Що це зі мною?
Підбігши до закам’янілого від подиву короля, Рабанд схопив замріяного Тревора, відтягнув його назад і почав нашіптувати йому щось на вухо, одночасно з цим показуючи на себе й на монарха, який потроху почав приходити до тями.
Перевівши подих і побачивши, що сплеск королівського гніву оминув їх, Рабанд почав загинати кігті на лапці.
І вже повернувшись, щоб залишити співрозмовників, він почув голос Рабанда:
Відредаговано: 26.05.2020