Інтермедія. Мишачий король

У тронному залі було людно. Повсюди швидкими тінями снували миші-пажі, намагаючись прошмигнути повз кремезних мишей-воїнів, які рівними рядами вишикувалися навпроти трону. Ближче до виходу із залу були помітні окремі групки  мишей-торговців, які з острахом поглядали на монарха, що сидів на троні.

Аж раптом Мишачий король різко піднявся з трону, а по залу пронісся його голос:

– Як мені стало відомо, у Книзі Святого Миколая майже не залишилося прізвищ дітей. Тепер нам потрібно зробити лише один крок, щоб усі діти перестали вірити в чудеса.

На цьому слові в залі пролунали гучні овації. Від групи торговців навіть почувся ледь стримуваний крик радості. Воїни ж у єдиному пориві вдарили мечами по щитах, і по залу прокотилося:

– Так, ми готові. Веди нас.

Витримавши невелику паузу і насолодившись ефектом, монарх продовжив:

– І саме напередодні року Білої Миші ми зробимо те, чого так давно хотіли. Ми завітаємо до Приймальні Святого Миколая та заберемо всі подарунки. Тоді вже всі переконаються, що Чудотворця не існує. І ніхто нас не зупинить!

Останні слова короля потонули в радісному гаморі. Пажі радісно обіймалися, воїни розмахували шаблями, а торговці дістали рахівниці й почали щось рахувати на них, зрідка звіряючись із цінниками на свої товари.

Серед суцільної атмосфери ейфорії ніхто не помітив, як перед троном з’явилися Рабанд і Тревор. Завмерши перед здивованим королем, вони вклонилися, намагаючись одночасно втримувати на обличчі радісну посмішку й не дивитися в очі монарху.

– Кажи, - прошипів Рабанд, штовхаючи Тревора ближче.

– Ні.

- Кажи, я тобі говорю, кажи, - продовжував шипіти Рабанд і почав підштовхувати Тревора руками в спину, який усім своїм видом показував, що хотів би бути де завгодно, але не тут.

Те, що відбувалося біля підніжжя трону, було настільки цікавим,  що вже за кілька хвилин усі присутні в залі споглядали за цими подіями.

Наляканий Тревор, відчуваючи на собі сотні поглядів, обернувся до Рабанда і, помахавши йому рукою, поспішно дістав із-за пазухи великий шмат сиру. Переможно дивлячись на товариша, він почав швидко його надкушувати, промовляючи:

• Коли я смакую, не говорю й не чую!

Від такої нахабності обличчя Рабанда почало ставати пурпуровим, а з горла вилітати звуки булькання. Тревор, який спостерігав за товаришем, почав маленькими кроками відходити від свого друга, що вже закипав наче чайник, не забуваючи при цьому енергійно пережовувати сир.

По залу прокотився ледь чутний сміх, який із кожною секундою все наростав, щоб через хвилину перетворитися в справжню лавину нестримного реготу.  Реготали всі! Торговці, не стримуючи себе, впустили рахівниці на підлогу, пажі в знемозі прихилися до стін, а суворі воїни витирали сльози на обличчі.

Не втримався й Мишачий король, на обличчі якого розквітла ледь помітна посмішка, але вже за секунду вона згасла. Монарх гнівно подивився на винуватців незапланованих веселощів і різко спитав у них:

• Що у вас знову. Тільки швидше!

Тревор у відповідь лиш замахав рукам спочатку на Рабанда, а потім вже на себе, мов кажучи йому: "Відповідай уже".

Рабанд тяжко зітхнув:

• Мій Королю, тут таке діло. Дівчинка...
• Напевно змерзла бідненька в лісі, - продовжив король, витираючи вдавану сльозинку з обличчя.
• Ні…
• ЩО!?

Король різко підійшов до Рабанда. Побачивши розгніваного монарха, доповідач швидко затараторив:

• Вона пройшла пані Завірюху, Королівство Забутих Іграшок і прямує до Приймальні.

Завершивши свою промову, Рабанд із почуттям виконаного обов’язку підійшов до Тревора і під здивованим поглядом друга відірвав від його сиру величезний шматок та почав повільно його прожовувати.

На деякий час у залі запанувала тиша. Мишачий король подивився на Тревора та Рабанда, потім щось ледь чутно прошепотів і вже вголос сказав:

• Якби ви не були мені потрібні, то не знаю, що я з вами зробив би, але дарую вам ще один шанс. Вирушайте до відьом. Вони її зупинять!
• Так, так, усе зробимо, - з набитим ротом ледь проговорив Рабанд і, підхопивши Тревора, практично розчинився в натовпі.

І лише ледь терпкий запах сиру в повітрі нагадував про двох товаришів. Подивившись услід своїм підданим, король ще мить залишався задумливим. Але вже через хвилину він обвів поглядом притихлих мишей і, коротко віддавши наказ, попрямував до виходу. Пройшовши кілька кроків, він обернувся, щоб побачити, як за ним, карбуючи кроки, рухалися стрункі шеренги мишей-воїнів.