Мирослава

Глава 1

Відкривши очі, я зраділа, що настала суббота, а значить Карпо повернеться сьогодні у село. Довгих та нестерпних 6 місяців він був на війні, а сьогодні нарешті повертається! Я швидко зібрала довге волосся у косу, вдягнула плахту та побігла з відрами до колодязю, набрати води , щоб напоїти худобу. Сонце ще було дуже низько над землею, навіть пташки ще не прокинулися від солодкого сну, а мені вже не спалося, надто довго я чекала на цей день. Коли я зайшла у хату мати мене спитали:

- А чого це ти , доню, пташечко моя, так рано прокинулася? То до обіду тебе не добудешься, а тут ще сонце не встало, а ти вже на ногах.

- Та не спиться мені, мамо. Сама й не знаю чого.

- Тобі не спиться чи серденьку твоєму?- спитали мати та посміхнулися

Я почервоніла. Всі вже і так у селі давно знали, що ми з Карпом кохаємо одне одного з дитинства та збиралися одружитися. І його батьки і моя мати не заперечували цьому, навпаки були раді за нас.

Тут з вулиці почувся крик " Їдуть! Їдуть! Захисники наші!"Серце в грудях скажено закалатало. А на душі чомусь була тривога. Я вибігла на вулицю і побачила як наші хлопці на конях заїжджають в село . Я почала серед натовпу виглядати Карпа. Ось! Ось він! Ой, ні, це не він,це ж Степан у такій же шапці. Спускається з коня та підходить до мене Олексій, брат Карпа:

- Ну , здорова будь, Мира. Як поживаешь? А яка ж гарна ти стала!

- Здоров, Олексію, добре поживаю. А Карпо де?

- Ой як же ти похорошіла. А Оленка моя де? Вдома чекає?

- Так, так, вдома. Не знаю, може і не вдома. Карпо де?

- Мама твоя як? Не хворіє?

На очах в мене починають набігати сльози.

- Не замовляй мені зуби. Де Карпо?- починаю сердитися я.

Олексій враз посмутнів:- Карпо, все... все Карпо. Поляки його..все, Миро, все...

Останнє, що я пам ятаю це червоне сонце, яке засліпило мені очі, а далі все, чорнота...

Глава 2

Відкривши очі, я не змогла одразу прийти до тями. Через декілька хвилин я почула голос Олексія і своєї матері та десь у далечині голоси сусідів. Мати моя плакали:

- Миро, Мирочко, слава тобі Господи, отямилась.

-Мамо, Карпо...

- Знаю, знаю, пташко, горе ж яке, яке ж горе. За що тобі така доля випала , донечко моя!

- Допоможіть...мені.. я не можу піднятися.

Встаю я та й одразу темніє в очах , я ледве стримуюсь щоб не впасти.

- Води, води, дайте їй води-чується десь із натовпу.

-Донечко, куди ж ти. Ледве ходишь, впадеш ще!

- Мамо, все добре. Не хвилюйтеся, скоро буду вдома.

Іду я собі та й не чую що мені кричать. Іду, а сльози котяться градом. Я не кричу, не схлипую,просто мовчки плачу. І тут раптом чую голос баби Уляни :

- Його ще можна повернути.

- Що? Що ви сказали?

- Дівко, ти у відчаї, але не глуха. Ти все чула. Заходь у хату.

Обережно перепереступаю я поріг, щоб знов не впасти. Бабу цю знало все село і не тільки наше. Люди зі всієї України з 'їжджалися до неї, просити помічі. Кому дитинку хвору вилікувати, кому допомогти у коханні, кому наврочення зняти. Тож заходжу у хату і бачу на стінах сушені гриби, часник, перець. На столі різні трави, м 'ята, меліса. Багато я чула про ворожіння та відьм, але їх хати я уявляла по-іншому. Виявляється навіть простими чорнобривцями можна вилікувати аби знати як.

- Ти не сідай біля столу. Ось, на лавку сідай!- наказала баба.

Я скорилася. Я здогадувалась, що буде далі, але не змогла зібрати докінця думки до купи. Хоча в ту хвилину я була ладна на все, аби тільки слова баби виявилися правдою. Баба кудись вийшла і довго не приходила. Я сиділа сама в напівтемній хаті, дивно, бо на дворі був ранок. Я почала далі роздивлятися стіни в хаті. На якусь мить мені здалося, що по стіні проповзло щось чорне. Я злякалась і підхопилась з лавки, недобрий це знак, треба іти звідси. Я вже глянула на двері і побачила над ними ікону і в голові почувся голос " Залишись". В цю хвилину в кімнату зайшла баба, вираз її обличчя вже був не таким суворим, а навпаки, лагідним. Вона нагадала мені мою бабусю, завжди веселу та добру. Баба посміхнулась та простягнула мені якусь пляшечку з рідиною:

- Сьогодні ввечері підеш до Карпа додому, на поминки, а вночі , коли усі ляжусь спати, вип'єш це зілля і воно приведе тебе до нього.

- Як воно приведе?

- Багато не питай, це тобі ні до чого. А ось інше зілля, якщо захочешь повернутися додому. Зрозуміла?

Я кивнула і вийшла з хати. Хотіла ще багато чого спитати, але не наважилась. Я нічого не розуміла та запам'ятала слово в слово. Я пішла додому та одразу лягла спати.

Глава 3

Відкривши очі, я побачила матір, яка сиділа біля мене:

- Сонечко, прокинулась нарешті- лагідно сказала мати та погладили мене по голові,- ти, доню, підеш на поминки

- Піду, мамо, піду.

Мати та батько Карпа сиділи мовчки. Лише Олексій розмовляв зі своєю дружиною та все розповідав про подвиги брата:

- ...і ось, підбігаю я до Карпа , питаю " брате, ти іти зможеш?", а він мені все одне повторює "Ти передай, брате, передай, сам знаєш що і кому, передай...". Та й похоронили хлопці його там , на полі. Я благав, щоб його перевезли, та у рідній місцині, біля рідної хати. Та сотник не дозволив. Свої у них там порядки...

Я сиджу , слухаю та все думаю про бабу. Звідки вона знала? Чому допомогла? І як же я його знайду, як?

- Мені пора, дякую вам за все. Піду я, а ви не плачте, Господь не залише вас, бувайте... може, ще все...