Частина 7. Назад в майбутнє

Частина 7. Назад в майбутнє

Час минав невблаганно. Ми з Лією застосували ще одне атомарне переродження. Хоча ще не все дізналися про Духів, але все частіш замислювалися над тим, що настав час повертатися. Спаринги тепер проходили попарно. Найчастіше Лія з Тріадою, а я з її братиком. Драго сачкував і лише спостерігав за нами. Іноді ми мінялися супротивниками. Одного разу я створив фантома, щоб драконові було з ким потренуватися. В обох Духів це викликало здивування. Вони дивувалися, яким чином я зміг створити свою копію (точніше копію, але в іншій подобі), як Дух.

Якщо ми раніше спаринги проводили без зброї, то зараз найчастіше застосовували зброю, що коле чи рубає. Набувши фантомом вигляду дракона, я зчепився з Драго. Він запропонував застосування зброї будь-якого виду. Бій переріс із рукопашного до ментального. Накинув на старійшину варканівську сітку, але він її спалив, а мене спіймав у вогняні кайдани. Точніше почав ловити, проте я, змінюючи вигляд, вислизнув із них і в свою чергу спіймав дракона в ці вогняні пута. Я вже почав святкувати перемогу, та він якимось дивом зумів їх розірвати. Невже Драго став сильнішим за мене?

— Стоп! Драго, як тобі вдалося звільнитися?
— Так само, як ти перебиваєш своїм мечем ворожий. Розрізав вогонь вогнем. Адже ти теж так можеш.
— Можу, якщо сила того, хто застосував кайдани менша моєї.
— Ні, незалежно від сили.
Духи заворожено спостерігали у повторі, як дракон звільнявся від найстрашнішої зброї, від вогняних кайданів.

— Подобається? — поцікавився дракон у духів.
— Чесно зізнаюся, страшно.
— І мені, — підтримала Тріада.
— Боятися не варто. Приймайте свій справжній образ, — замість симпатичних ельфів у рубці Велеса з'явилося два величезні монстри. Драго почав передавати духам вміння щодо застосування цієї грізної зброї. Після цього ще близько години духи тренувалися у застосуванні вогняних кайданів і вчилися розрізати їх. Але перш ніж вони злиняли з Велеса, ми загнали цю здатність їм у підсвідомість, із забороною застосовувати її до бою Лії з чужим Повелителем та його командою.

Наступного разу я передав духам навичку інквізиторів (телекінетичне шалене обертання супротивника). Ще під час передачі мене не залишало відчуття, що Духи не все нам розкривають. Не може бути, щоб елітний боєць Духів, яким був брат Тріади, не володів телекінезом.
— Мати Тріадо, а іншим мелодіям ви піддаєтеся?
— Шамане, а ти випробуй.
— Ви зробите вигляд, ніби піддалися, а насправді фігушки.

— Обіцяю в піддавки не грати, — я почав грати мелодію, яка не підкоряла духів, а паралізувала їх. Духи застигли, як статуї. Тріада спробувала щось сказати, але до звучання мого хангу додалося звучання варгану Лії.
— Ну як? Чи є якийсь вплив? — духи мовчали і стояли, немов кам'яні.
— Досить придурюватись, розкажіть, як на вас впливає ця мелодія, — проте жодного звуку не почулося у відповідь. Ми зрозуміли, що не просто знерухомили їх, а повністю паралізували.

Спробували скасувати дію, та нічого не виходило. Тоді Драго почав грати мелодію на своїх цимбалах (цю мелодію ми ще не знали). Духи прийшли до тями.
— Дякую, Страже. Виявляється, нас можна не лише паралізувати, а й повертати до життя.
Дуже часто ми свої тренування (індивідуальні) проводили на поверхні планети, хоча спаринги завжди на Велесі. Але якось так виходило, що одночасно не могли тренуватись. Мені подобалося спостерігати за Лією, та й чого гріх приховувати, за Тріадою теж. Адже Тріада найчастіше тренувалася у вигляді прекрасного ельфа.

Настав день, коли ми вирішили повертатись. Прощання з Духами було важким, як для нас, так і для них. Ми вже за сто з лишком років потоваришували з ними. Я прокинув портал до Землі. Після виходу з порталу Велес увімкнув зворотний відлік, щоб з'явитися менш ніж за хвилину після виходу в минуле. Доки летіли у часі, у нашому розпорядженні було чимало часу (нонсенс).

Повертаючись, відчайдушно сперечалися, як нам вчинити після прибуття. Не знаючи точно, де Нея перебуватиме особисто, надіялися на чуйку. Вирішили, що на Землі. Як тільки Велес зупиниться, ми з Лією телепортуємося на Землю в «свій» куточок. Але грати починаємо паралізуючу мелодію ще на Велесі. Відразу під час телепорту, продовжуючи грати, створюємо кілька фантомів і діємо за обставинами. А Драго за допомогою Велеса транслює гру варгана та ханга на Землю. У цей час з Велеса випускаються зонди, щоб охопити звучанням всю Землю. Передбачити все ми не могли, тож далі треба було імпровізувати.
— Олексо, Ліє, моя сила з вами, — гримнув Драго перед самим телепортом.

Лише встигли з Лією телепортнутися на Землю, остовпіли. Принаймні я. Якби заздалегідь не розпланували, що потрібно грати мелодію, яка паралізує духів і створити кілька фантомів, то від шоку ми просто застигли б. Чуйка нас не підвела. Нея дійсно перебувала на Землі. Але вона була не сама.

Там було щонайменше 4-5 тисяч розумних істот. Виходячи з того, що вони завмерли, як каміння, то це виявились Духи, але всі знаходились у своїх звичних фізичних тілах. Хоча багато з них були поза мертвими тілами. Точніше лежали лише мертві тіла. А власників тіл (Духів) вже знищили. Володарка була оточена великою кількістю дуже сильних Духів. Кам'яний майданчик навколо захисників Неї усіяний мертвими тілами інопланетних створінь та залитий кров'ю різних кольорів.

Серед захисників було поранено всіх, деяких настільки тяжко, що незрозуміло за рахунок чого в цих тілах тримається душа (Дух). Серед захисників я помітив пораненого до неможливості Духа Сну та Мрій. Вони з Тріадою певно билися спина до спини тому, що завмерли, притулившись спинами. Тріада теж спливала кров'ю. Окрім паралізованих Духів, небагато розумних істот не піддалися впливу цієї мелодії: Повелителі Нея, Мор і Бахур, а також члени Верховної Ради Всесвіту (мелодія на них не подіяла тому, що вони були білковими, а не Духами).

Крім цього, на двох Духів (більше ніж за сторіччя я вже навчився розрізняти, де тіло з Духом, а де просто душа розумної істоти), які спостерігали за боєм, не вплинула звукова вібрація наших інструментів, хоча їх перекошувало від неприємних для них звуків. Я без роздумів, відразу накинув фантомом на одного з них вогняні кайдани. Лія тим часом – на іншого.

Та за мить обоє звільнилися від цих пут. Без жодної надії спробував знову спіймати їх у ці кайдани. Накинув на обох (не сподіваючись на Лію) кайдани кожним фантомом, подумавши при цьому, що допомога Драго не завадила б (хоча мені в цей час здавалося, що мені тісно. Тісно у своєму власному тілі), адже у дракона набагато легше виходило справлятися з цією вогненною зброєю. Духи знову «розрізали» вогняні кайдани з легкістю, хоча одні кайдани все ж таки залишилися неушкодженими. Я навіть встиг здивуватись.

Колір цих кайданів відрізнявся від інших. Я чудово знав, що чим вогонь кайданів ближче до інфрачервоного кольору, тим вони сильніші. І з них важче вибратися. Колір моїх був темно-бордовий. Колір решти (не розрізаних) кайданів за ідеєю мав бути дуже слабким, тому що його колір наближався до ультрафіолету. Хоча цей ультрафіолетовий колір кайданів сліпив, я відчув, як кокон обмежив світловий потік. Все це сталося за мить.

Одного з цих духів я впізнав відразу. Нор, у вигляді рогатих Вельзелів. А ось другого ідентифікував лише згідно з описом Духу Сну та Мрій. Це був Рон, голова світлих духів. Ми з Лією перестали грати.
— Нор і Рон власними особами? Якого хрена ви влаштували тут побоїще?
— Страж? — запитально прохрипів Нор, не в силах зрушити, охоплений вогненними кайданами.

— Помиляєшся, це лише Шаман зі своєю дружиною, — насмішкувато заперечив йому Рон, зіщулившись від обпалюючих кайданів.
— Хто я, потім розбиратиметеся, якщо звісно я залишу вас в живих.
— Не вбивай їх, це керманичі Духів, — ледь чутно промовила Нея. Вона мабуть теж билася, бо її броня у багатьох місцях була пошкоджена. Навіть її молот Тора, який вона продовжувала стискати в тремтячих руках, мав значні пошкодження.

— Так, знаю я цих хренів моржових. Ось лише не розумію, якого вони сюди приперлися? Та ще й із різних Всесвітів. Що вам зробила наша Володарка, що ви вирішили її вбити? Адже це кричуще порушення законів світу.
— Ми прийшли на захист Володарки, — заперечив Рон.
— Та мені пофіг, хто прийшов боронити, а хто вбивати.

— Шамане, не можна з ними так розмовляти. Це ж керманичі Духів, — постаралася зупинити мене Нея.
— А як мені з ними розмовляти? Мені до дупи, хто вони! Вб'ю і по тому кінець. А їхніх поплічників на додачу.
— Ну, не можна так. Не можна змішувати друзів та ворогів.

— Друзі? Я поки що бачу лише двох друзів, які прийшли на допомогу, — я показав на Мора та Бахура (теж тяжко поранених).
— Правильно мислиш, убий. Вбий усіх. Мене першого убий, — радісно підтримав мене Нор.
— А, голова темних Духів. Вважаю, що вбивати тебе – погана ідея.
— Вбивай — не сумнівайся, — Нор не міг приховати радості від того, що я збирався його вбити.

— Було б гарною ідеєю вбити всіх твоїх близьких та родичів, а тебе залишити живим, щоб довічно мучила образа на себе, що не зміг їх уберегти. Але у вас обох немає близьких родичів. Адже це заборонено згідно із законом.
— Шамане, звідки ти все це знаєш?! Ти ж не Страж. Страж!!! З’явись!!! Я ж знаю, що ти поряд! — закричав Нор.

— Понад двадцять тисяч років, ти не кликав мене, вважаючи мертвим, а зараз терміново знадобився, — гримнув над головою голос Драго. Не дивлячись на те, що це був голос Драго, тіло було не нашого дракона. За тих же габаритів воно дуже відрізнялося від тіла Драго. Колір луски. Луска «нашого» Драго була темно-зеленою, а в цього світло-сріблястого кольору. Вона переливалася в променях сонця, засліплюючи. Звичної броні також не було на ньому. Враження таке, ніби він був без будь-якого одягу, але знайомі «цимбали» висіли на грудях, зачеплені чимось на кшталт срібного ланцюжка (близько 10 см товщини) за середню шию.

— Норе, ти напевно втратив хватку за останні тисячоліття, якщо тебе полонив звичайний цивільний, та ще й не Дух, а білковий, — пролунав гучний сміх Драго.
— Стражу, убий мене!
— На жаль, зараз навіть я не маю влади над тобою. Ти в полоні у Шамана. І від його рішення залежить, чи вб'є він тебе, чи відпустить, хоча решту я можу звільнити, якщо вони не будуть битися, — Драго програв на цимбалах мелодію звільнення і всі нерухомі Духи оговталися.

Але Нор і Рон так і залишилися у вогняних кайданах. Усі Духи здивовано дивилися на своїх командирів. Адже ніхто з них не мав влади над ними, а тут обидва їхні командири опинилися в полоні. Один із найвищих темних Духів, який знаходився поряд з Нором, рипнувся вбити свого шефа, та Драго був швидшим. За мить тіло цього духа виявилося охоплене вогнем. Дивним вогнем. За якусь мить органіка тіла перетворилася на попіл (причому вогонь почався зсередини), а металева броня навіть не нагрілася, лише забренчала, як порожнє відро, по кам'яній поверхні.
— Пекельний вогонь, — промайнула в мене думка, нагадуючи повідомлення в інеті про пірокінез.