Частина 4. Тріада

Частина 4. Тріада

— Опритомній, сонечко, прийди до тями! — заволав подумки, намагаючись достукатися до затуманеної свідомості Лії. Смерть!? Не може бути! Вона ж сильніша за них!
Відлетівши метрів на п'ятнадцять, а можливо й більше, Лія опустилася на ноги і нахилилася, торкнувшись однією рукою підлоги. Усі супротивники жваво кинулися до неї, щоб добити. Вони вже набрали шалену швидкість, проте в цей час Лія закрутила всіх. Як я колись кораблі підлого Адмірала-«рибки». За дивним збігом обставин кораблів теж було десять (одинадцятий ховався під невидимкою). Тут теж десяток грізних бійців та Володар у сітці Варканів. Але чому я не відчуваю Лії? Чому вона ніби мертва? Гаразд, потім розберуся. Головне, що Лія оклигала від цього удару.

— Інквізитор...інквізитор...інквізитор, — вигукували полонені подумки.
— Геро! Повелитель звільнився! — гаркнув на всю міць легень, побачивши, що ворожий повелитель все ж звільнився від сітки Варканів і намагається щось шаманити (дуже дивно, адже силу Лії він перебити ніяк не міг, не інакше, як хтось йому допоміг).

Недарма ми з Лією прожили разом майже півтисячоліття. Вона ніби не звернула уваги на мій телепатичний крик, але Володар, що звільнився, миттєво опинився у вогняних кайданах. З них він уже не вирветься. Для цього потрібна сила набагато більша за силу Лії. Десять грізних бійців перетворилися на гіроскопи. Зупинити обертання їм було не під силу, хоча вони вперто намагалися зупинитись.

Злевітувавши до однієї такої «дзиґи» на рівні морди, Лія простягла до нього руку і випустила лише один мауреновський кігтик. Як циркуляркою, голова в одну мить виявилася відокремлена від тулуба, а вгору під великим тиском ударив фонтан крові. Вмить Лія пройшлася таким чином по всіх десяти. Лише після цього зупинила обертання. Величезні безголові туші з гуркотом попадали на підлогу Горгони.

Лія підійшла ближче до Повелителя, прибрала вогняні кайдани. Той уже не намагався щось зробити, але й не вибачався.
— Геро! Не вбивай Повелителя, — тихо попрохав Мор.
— Мій Володарю, я не смію порушити ваш наказ. Але… мій Володарю, ви знаєте умови цього бою. Або я, або противник. Ви бажаєте моєї смерті? Я прийму її заради вас, — здорово ж до неї приклались. Вона навіть розмовляти почала по-іншому.
— Ні, ні, Геро! Я хочу, щоб ви жили, — наступної миті промайнув багатоголосий вигук-зітхання:

— Оххх, — більше тисячі здивованих охів, а в руках Лії затремтіло величезне (величиною з мою голову) серце Повелителя. Продовження сценарію я вже знав.
— Володарю, — звернулася Лія, — у вашому кам'яному серці жадібність та підлість, користолюбство і брехня. Хоча в серці Володаря має бути турбота та любов, честь та відвага.
Останніх слів Повелитель уже не чув, він посунувся на підлогу, очі його зблідли, а душа здійнялася під стелю. Лія нахилилася над ним, незворушно повернула серце на місце крізь величезний рваний отвір броні. Секунд за п'ять душа повернулася на місце.

— Підйом! — Повелитель підвівся з великими труднощами, здивовано поглядаючи на розірвану броню у себе на грудях, — Повелителю, я бій виграла. Вбила вас усіх. Проте залишити ваш Всесвіт без Повелителя не маю права. Інакше будуть напади такі самі, як і на наш Всесвіт. На вимогу свого Повелителя я повернула вас до життя. Живіть, керуйте мудро своїм Всесвітом. Сподіваюся, що ми з вами більше ніколи не дивитимемося один на одного через приціл.

Повелитель деякий час дивився очманілими очима на Лію, потім мовчки опустився перед нею на коліно, схиливши голову. Лія застосувала телекінез і підняла його з коліна.
— Володарю, не годиться вам схиляти коліна перед простим бійцем. Бажаєте висловити повагу, висловлюйте моєму Повелителю.

Лія повернулася у бік Турга і схилила коліно:
— Мій Володарю, я готова понести заслужене покарання за порушення вашого наказу.
— Геро, я вас не каратиму, ви все зробили вірно. Прошу вас зайняти своє місце, — Лія спокійно пішла за силовий щит і сіла на своє місце. Поки Тург продовжував говорити з приводу нападів, я відчував себе дуже погано. Нарешті дійшло секунд за десять-дванадцять, що це в Лії такий стан. Бракувало ще їй звалитися на очах у всіх.

— Горгоно, потрібно Геру непомітно і під пристойним приводом висмикнути звідси, придумай що-небудь, — телепатичне прохання.
— Порушення кордонів Всесвіту! Флот у кількості п'ятдесяти тисяч кораблів класу А. Координати дозорний 133 — рознісся по всьому приміщенню голос бортового комп'ютера.
— Геро, займіться, — наказ Турга, але в Лії вже бракувало сил, навіть щоб підвестися.

— Горгоно! Негайно невидимку на Геру! — Лія зникла з поля зору всіх, а я, активувавши всі типи невидимок, підхопив її безпорадне тіло, та телепортувався до каюти відпочинку. Потім створив фантом у вигляді Лії і телепортнувся ним на Одіссей.

— Одіссею, канал зв'язку з Володарем Мором.
— Слухаюсь, командоре.
— Дурень, я для всіх Гера.
— Зрозумів, — наступної миті на голограмі на борту Горгони виникло зображення Гери.

— Володарю, ми на місці. У складі ворожого флоту Повелителя немає. Командирів полонити?
— Ні, — коротка, як постріл, відповідь Турга.
— Слухаюсь, мій Володарю.
— Кіборгу!
— Так, Геро.
— Необхідно деяким замилити очі.
— Але мило вже давно не застосовується. Виготовити?
— Ні. Необхідно прокинути портал до координат одного з останніх боїв та вистрибнути всім флотом в тривимірку до астероїдів, що з'явилися від знищених кораблів. Потрібно розстріляти ще раз ці залізяки.

— Як скажете, — здивовано відповів Кіборг, але наказ виконав. Флот випав у тривимірку і відкрив щільний вогонь по залізних кульках. Звісно, ​​вони знову почали горіти.
— Одіссею, зараз з'єднаєш мене з Повелителем Мором (він на Горгоні), але зроби такий ракурс, щоб у нього на голограмі було видно ці кульки, що остигають.
— Зрозумів, виконую, — коли з'явилася голограма із зображенням Мора, я доповіла:

— Мій Повелителю, ворожий флот знищений, у нас втрат немає, — показав на кульки за оглядовим склом, що ще продовжували світитися. Так, що полонені побачили кульки, що остигають, після розгромного бою.
— Гаразд. Дякую, — відповідь Турга, а я примусово закрив канал зв'язку.
— Кіборгу, дякую за виставу, повертаємось в зетку.

 *   *   *

У той час, поки мій фантом у вигляді Лії займався театральними діями, в каюті відпочинку я намагався врятувати Лію. Не уявляю, як вона спромоглася після такого потужного пропущеного удару довести бій до кінця. Цей удар був подібний до знаменитого удару Драго, від якого ніхто нікого не зможе оживити. Просканувавши нутрощі, зрозумів, що в животі у неї лише «холодець». Усі нутрощі перетворилися на «кашу».

https://www.youtube.com/watch?v=l7XEGctmI18
це розпач

Наступної миті поруч з'являється Тріада. Лише поглянувши на Лію, вона зрозуміла, що саме з нею трапилося (як потім з'ясується, вона чудово знала, що з Лією).
— Варваре, ти нічим не зможеш допомогти. Відвернися, я спробую її повернути до життя, — я слухняно відвернувся і підняв очі до стелі. Душа Лії ширяла під стелею. Сліз не було. Була образа, величезна образа. Я спостерігав за душею Лії, навіть не усвідомлюючи, що моя кохана мертва. Раптом душа зникла. Куди? Різко розвернувся. Замість Тріади якийсь жахливий монстр з величезною швидкістю перебирав кишки Лії. Хоча я чітко бачив, коли проводив скан, що в животі Лії їх не було. Вони від удару порвалися на дрібні шматочки.

— Я ж сказала відвернутися, — гримнув грубий бас, як у Драґо. І я послухався. Послухався беззаперечно.
— Можна дивитися, — пролунав мелодійний голос Тріади. Тепер Лія хоч і була непритомна, але жива, — решта в тебе вийде краще.
Просканував нутрощі Лії. Все було на місці. Застосував телекінез для прямого масажу серця. Її серце з перебоями почало функціонувати. Вона зітхнула раз, другий і розплющила очі.

— Де я?
— У раю, сонечко, у раю. З пекла тебе мати Тріада витягла.
— Геро, я звісно не можу тобі наказувати. Але я раджу припинити своє завдання і повернутися додому. Дівчинко, ти вже двічі за короткий час побувала на межі смерті. Це не просто так.
— Дякую, мати Тріадо. Дякую вам за порятунок, — Лія опустилася на коліно, — і велика подяка за попередження. Я обов'язково до нього прислухаюсь.

Ще лунали останні звуки, а Тріади у приміщенні вже не було.
— Сонечко, повертайся на своє місце, потім розберемося.
Обоє активували невидимки і телепортнулися до командної рубки Горгони. Лія відразу ж деактивувала її, «проявившись» на своєму місці. А я, як «сірий кардинал», залишався поза увагою. Невдовзі Тург відпустив усіх полонених. Залишився лише один Повелитель, з командою якого Лія билася. Він переступав з ноги на ногу, не знаючи, як звернутися до Мора.

— Володарю, вас щось не влаштовує? — ввічливо поцікавився Тург.
— Шановний Володарю Море, мене все влаштовує. Але я не можу потрапити додому.
— Телепортуйтесь на свій корабель та порталом повертайтеся.
— Вибачте, але мого корабля немає. І портал мені не вдається прокинути. Ймовірно, ми знаходимося не в тривимірці, а в якомусь із швидкісних просторів.

— Геро, ми ж не розстрілювали кораблів Володарів.
— Володарю Море, це я розстріляв корабель, після того, як полонив екіпаж і забрав нашого командувача, — вклинився я в розмову, «проявившись».
— Варваре, ви позбавили можливості Володаря повернутися додому, вам і виправляти цю помилку.
— Слухаюсь. Спааати! — приспав Володаря, підхопив його і на Одіссей.

— Одіссеюшко, покопайся в своїй пам'яті і знайди, з якого Всесвіту цей Повелитель.
— Знайшов, — переді мною висвітилася голограма із зображенням частини (лише близько тисячі) Всесвітів. На зображенні замиготіло дві яскраві крапочки. Де ми знаходимося і куди потрібно потрапити.
— Дякую. Зрозумів. Летимо туди, — прокинув портал із зетки в зетку.
— Доброго здоров'я всім вільним жителям, — відразу ж привітався Одіссей, пролетівши портал.

— Здоровий був, чужинцю. Ти звідки?
— Я зі Всесвіту Володаря Мора.
— Чи можна нам приєднатися до ваших вільних жителів?
— Ми теж хочемо, як і ви, — зазвучали прохання з усіх боків.
— Вибачте, вільні жителі, але я не вирішую цього питання. Хоча, наскільки мені відомо, вільні жителі з вашого Всесвіту вже поповнили флот нашого Володаря.

— Так, ми чули про це, навіть бачили бій вашого командувача, ехх, нам би таких командирів.
— Доброго здоров'я, шановні вільні жителі, я Варвар.
— О, білковий. Чужинцю, це твій командир?
— Я дійсно його командир. А нині у нас наказ Володаря Мора, доставити вашого Повелителя білкових до себе додому. Ви підкажете нам кори?
— Варваре, тобі ці кори марні, бо вони в тривимірці. Але ми можемо сказати кори лише за інформацію.

— Шановні вільні жителі, ви ж бойові кораблі та знаєте, що є секрети, яких не можна видавати.
— Білковий, це не секрет, — заперечив один із кораблів, — перед боєм сказали, що командувачка флоту Володаря Мора була переможена. Але всі, хто був на кораблі цього Повелителя, самі опинилися в полоні. Хто їх полонив? Сам Повелитель Мор?
— Нашому Повелителю не довелося займатися такою дрібницею. Їх полонив мій командир, Варвар, — відповів Одіссей. Відразу почулися вигуки захоплення.

— Гаразд, вільні жителі, не маєте бажання надавати мені інфу, сам знайду, — кори проблему не створювали. Адже я мав знання цього Повелителя. Прокинув портал і незабаром опинився там, де мені потрібно. Підхопив сонну тушу Повелителя, огорнувся невидимками і телепортнувся на рідну планету Повелителя.

— За п'ять секунд прокинутися! — видав йому наказ і відразу ж повернувся на Одіссей.
— Одіссеюшк, рідненький, будь ласка, перевір чи все гаразд з Повелителем.
— Командоре, мої датчики фіксують лише силу, я не в змозі виконати наказ.
— Так, гаразд, не парься. Я вже відчуваю, що він усім дає розгону, — хоча не втримався:
— Володарю, керуй мудро своїм Всесвітом, — утворив телепатичний міст із Володарем (знов отримані знання дозволили таку авантюру). В цей же час прокинув портал у Всесвіт Мора. Поки Повелитель намагався збагнути, що до чого, я злиняв з його Всесвіту.

 *   *   *

На Горгоні залишилася лише Лія, Тріада та Тург.
— Тургу, ти не забув, хто тобі допоміг зайняти посаду Повелителя? — Турга пересмикнуло від такої фамільярності Тріади.
— Мати Тріадо, що ви собі дозволяєте?
— Ну, ну. Спокійно, Турге, спокійно.
— Пропоную поговорити не тут, а віч-на-віч.

— На жаль, ця розмова не терпить зволікань. І тим більше вона стосується цієї дівчинки.
— Мати Тріадо, вибачте, не потрібно через мене псувати стосунки з Повелителем.
— Стояти! — побачивши, що Тург зібрався телепортуватися, зупинила його Тріада, — якщо ти хочеш керувати Всесвітом і, щоб він процвітав та розвивався, ти маєш затриматися.
Тург відчув невідому силу, яка виявилась значно вищою за його силу, силу Повелителя. Він не наважився не послухатися.

— Ще раз повторюю. Не забув?
— Лія з Варваром.
— А знаєш, що вони чужинці у нашому Всесвіті?
— Те, що вони не з нашої цивілізації, знаю. А що з чужого Всесвіту – здогадуюсь. Але для чого потрібно з'ясовувати це?

— Тургу, вони допомогли зберегти нашу цивілізацію. Твою цивілізацію. Тоді, як мої піддані багато хто загинув, захищаючи цивілізацію друнів. Сподіваюся, ти також здогадуєшся про мету, з якою Лія та Варвар перебували тут.
— Мати Тріадо, ви підозрюєте змову?

— Дурень, ти Тургу. Хоч і Повелитель. Так, вони з чужого Всесвіту. Вони розвідники. І завданням у них була розвідка Бухвірна. Вони не отримували наказу захищати твою цивілізацію ціною свого життя. Але вони боронили. Вони не отримували наказу допомагати тобі знищувати Бухвірна. Але вони помагали.
— Як? Я Бухвірна знищив у бою особисто.

— Ех, Тургу, Тургу. І нічого ти не навчився. Не здолав би ти його, навіть маючи силу полонених Володарів. Тобі додали силу ці двоє чужинців. Так, союзні Повелителі теж ділилися силою. Хоча навіть сотня чужих Повелителів тобі не дали б стільки сили, скільки ти отримав від цих двох. До речі, сила кожного з них набагато вища за твою. Вище сили Повелителя. Але вони не претендують на посаду Повелителя. А цілком могли б. Окрім того, тебе покинув один із найцінніших Духів. Це Дух Інтуїції. Ти ж ділився силою з Лією. Невже ти не відчув, що її вбили у бою?

— Убили?! — здивовано вигукнув Тург, розглядаючи Лію.
— Дівчинко, дай наказ кораблю показати останні 20 секунд бою.
— Гаразд, мати Тріадо. Горгоно, покажи, — запустилася голограма бою.
— Повільніше, а то Повелитель сліпий став, не побачить, — попрохала Тріада. Відтворення сповільнилося разів у п'ять. Хоча все одно швидкість рухів і Лії, і супротивників була величезною. Під час піруету, Лія, вивертаючись від удару одного із супротивників, пропустила удар у живіт від іншого. Перекидаючись, вона відлетіла метрів на п'ятнадцять від супротивників. Вже під час цього польоту душа Лії покинула її тіло. Але Лія ще не встигла торкнутися підлоги, як її душа повернулася назад. Лія опустилася на одну руку, тому що тіло не могло втриматися в цьому положенні і зберігати рівновагу, маючи лише дві точки опори. І відразу ж розкрутила супротивників.

— Це я розкрутила їх? Нічого не пам'ятаю.
— Дитинко, ти й не можеш пам'ятати. Ти в цей час була мертва, — заперечила Тріада. А Тург дивився вражений.
— Якщо я була мертва, то як я змогла керувати своїм тілом?
— Я повернула твою душу на місце. І поки твій мозок ще був живий, керувала ним. Як доказ твоєї смерті, Повелитель, що звільнився від твоєї сітки. Адже ніхто не міг подолати твою силу, щоб його звільнити. А з моменту смерті твоя магія втратила силу. Дивімося далі.

Усі противники обезголовлені. Залишився лише Повелитель.
— Геро! Не вбивай Повелителя.
— Мій Володарю, я не смію не послухатися вашого наказу. Але… мій Володарю, ви знаєте умови цього бою. Або я, або противник. Ви бажаєте моєї смерті? Я прийму її заради вас.
— Ні, ні, Геро! Я хочу, щоби ви жили.

— Це не мої слова. Я не могла порушити наказ Повелителя і сперечатися з ним у присутності чужинців.
— Все вірно, дівчинко. Це мої слова твоїми устами. Я застосовувала твої навички та знання. Довго це не могло продовжуватись. Скажи спасибі Варвару. Він зрозумів, як під пристойним приводом прибрати тебе з очей усіх присутніх. Якби він цього не зробив, то за хвилину, і я вже не могла б нічим допомогти.

— Щиро дякую, мати Тріадо.
— Це не ти маєш дякувати комусь із нас, а ми маємо стати перед тобою на коліна, за порятунок Всесвіту, — Тріада почала опускатися на коліно, але Лія швидко підхопила її.
— Ні, ні, ні. У жодному випадку.
— Наївне та безпосереднє дитя.
— Гаразд. Мати Тріадо, що від мене потрібно? — нічого не розуміючи запитав Тург.

— Тургу, ця дівчинка вже двічі останнім часом стояла однією ногою в могилі. Втретє вона звідти не зможе вибратися. Відпусти їх обох. Відпусти додому. Не проганяй, а відпусти. Різниця величезна. До речі, ось і Варвар повертається.

 *   *   *
— О, всі "гості" розбіглися.
— Варваре, ми тут обговорюємо ваше перебування тут, — відразу ж почала Тріада, — особисто я безмежно вдячна вам обом за турботу про цивілізацію друнів (чи ельфів — не має значення), яку ви проявили. Наскільки я розумію, ви своє завдання виконали. А тепер у цьому Всесвіті за вами ганяється смерть. Це добре, що ви удвох і Дух Інтуїції вас не залишив, я маю на увазі особисто вас, Варваре. Але, якщо ви й надалі залишитеся тут, смерть наздожене вас, і я, на жаль, уже допомогти не зможу. Я ж молодша з Духів.

— Мати Тріадо, — я опустився на коліно, — я готовий без роздумів віддати своє життя за Лію. Але я не бачу різниці, де нам перебувати: тут чи вдома. Для нас цивілізація ельфів стала рідною, а Фея рідною домівкою.
— Юначе, молодий, недосвідчений і нетерплячий. Пам'ятаєте нашу першу розмову з вами?
— Звісно. Як можна забути зустріч із таким чарівним духом?

– Ну, ну. Ви, як завжди, про те саме. Ви мені тоді сказали, що опинилися у цьому Всесвіті випадково. Запам'ятайте! Ніколи нічого випадкового не трапляється. Просто ви опинилися тут не з власної волі. Це мій середній брат Дух Сну та Мрій зробив так, щоб ви опинилися тут. У той же час Дух Інтуїції (близький друг Духа Сну та Мрій) пообіцяв йому всіляко вас оберігати і ніколи не кидати, в який би вир подій ви не потрапляли. Це їхні друзі допомогли вам поєднати свої зусилля зі своєю коханою.

Вся справа в тому, що було порушено баланс добра та зла. Адже і серед нас Духів є добрі чи злі, темні та світлі. Як не назви, але це дві сторони однієї медалі. Або кажучи простіше, щоб відновити баланс, необхідно було одне з вогнищ зла перетворити на оплот добра. Одним із таких вогнищ було управління Бухвірна. Він був повністю під впливом одного зі старших темних Духів, Духа Підлості та Корисливості. Цей Дух заволодів Бухвірном ще перед світовою битвою. Звідти Бухвірн повернувся повністю під його владою.

Це з підказки саме цього Духа він так завзято намагався знищити цивілізацію друнів. При цьому Дух добре знав, що я знаходжусь у друнів і знав, що я не зможу їх покинути. Я дійсно сама загинула б, але не залишила б їх. На той час вони стали для мене рідними, як зараз для вас. Я спеціально не цікавилася з якого ви Всесвіту (хоча здогадуюсь). Адже й ми маємо свої секрети, які не обов'язково всім знати. Менше знаєш – краще спиш.

Так ось. Бухвірн міг відродитися в будь-якому тілі, до того ж майже відразу (а якщо точніше, то через три хвилини), вигнавши з будь-якого тіла душу господаря чи просто потіснивши її. Все тому, що його душа була повністю під керуванням Старшого Духа. Коли ви мені показали, як було знищено душу Бухвірна, я зрозуміла, що разом з його душею був убитий Старший Дух. Зрозуміла, що це лише хтось із вас міг це зробити. Адже навіть я не в змозі вбити самостійно Старшого Духа. Тому наші противники почали завзяте полювання за тим, хто вбив їхнього командира. Лія (Гера) була у всіх на виду, от і почали полювання насамперед за нею.

— Вибачте, мати Тріадо, але в такому випадку Духи-мисливці знайдуть нас усюди, — перебив я її.
— Юначе, ви не дослухали до кінця, а перебиваєте старших. Є дуже велике обмеження. Вважаю, ви помітили, що Всесвіти ізольовані один від одного і лише деякі з Духів мають можливість самостійно потрапляти в інший Всесвіт. Духи теж ізольовані у своєму Всесвіті. Ось чому володарі в чужому Всесвіті ослаблені. Вдома у своєму Всесвіті Володаря охороняють і наділяють силою Духи.