Частина 3. Найважчий бій-реванш

Частина 3. Найважчий бій-реванш.

Пролунав сигнал тривоги.
— Атака! Дозорний 780! Ще атака! Дозорний 36 та дозорний 286!
— Горгоно! Цих атак не було! – обурилася Лія.
— Геро, за цими координатами противник атакує зараз.
— Ясно. Зв'язок із усіма флотами!

— Увага всім! Я Гера! Бойова тривога! Атаки по корах дозорних 36, 286 та 780! Зайняти місця згідно з бойовими розрахунками!
— Геро, я Мор один, на місці! З поверненням, командире, — радісний вигук Кіборга.
— Підйом, ледарі! — лорди, Драго, Смешик та Ртіг жваво підхопилися, — ніколи з'ясовувати стосунки! Ртіг у пару до Драго! Смешик буде з Міртою! Лорди разом!
— Геро, я Тера один, на місці.

— Чудово. Полонителі миттю по своїх кораблях! — Горгона спорожніла, я теж метнувся на Одіссей. Кораблик послужливо показував інфу по ворожих флотах. Але тепер з'явилося ще кілька пунктиків. Крім кількості кораблів атакуючого флоту та координат висвічувалася кількість кораблів, усередині яких відзначалася велика сила розумних істот. При цьому ця сила мала величину 1, 2, 3 чи інша циферка (навіть менше одиниці), в дужках ще одне число, що позначало кількість розумних істот на цьому кораблі, які мали велику силу. На краю голограми зведена таблиця за силою полонителів. За одиницю приймалась сила Смешика. Інші полонителі мали силу від 1,1 до 1,8. Нас із Лією в цій табличці не було.

— Одіссею, чому в таблиці немає мене, Гери та Мора?
— Це секретна інформація, — у табличці з'явилися ще три рядки. Мор мав силу, що перевищувала силу Смешика в 36 разів. Я в 43, Лія 44. Ці рядки за кілька секунд зникли.
— Геро, я Торс один, на місці.
— Море один, вам дозор 36, забирайте лордів і вперед! – один флот рвонув через портал за вказаними корами вартового.

— Торс один, вам дозор780. Драго до Торса. Вперед! — другий флот полетів через портал.
— Мірта, два підрозділи флоту на дозор 286. З ними Варвар. Інші в резерві! — Одіссей лише почав рух у портал, як надійшло ще два повідомлення про атаки в інших корах. Та мені вже не до того. Співчуваю Лії та Мірті. Їм треба і за боями стежити, і полонити.

Кількість флотів, що атакували Всесвіт, за півгодини досягла 63. Моя справа була лише полон і то, лише встигав закінчити і повідомити, що я готовий, як на всіх кораблях флоту, який працював зі мною, запускалися основні двигуни, а наш флот вистрибував у зетку, залишивши після себе десятки тисяч залізяк, що остигали. І одразу ж прямували до інших кор. Таке навантаження можуть витримувати напевно лише вільні жителі.

Я не вважаю, що хтось із нас зміг би встежити за тим, щоб вільні жителі, які беруть участь у цих боях, не мали дефіциту ні в боєприпасах, ні в паливі, ні в акумуляторах для мишоловів. А ще стежити за вторгненнями та вибирати, куди в першу чергу летіти. Протягом цієї півгодини ні флот Неї, ні флот Бахура не міг злітати додому за поповненням. Останні чотири бої флот Мора взагалі не брав участі, оскільки в них закінчилися боєприпаси.

Щоб поповнити, потрібно близько півгодини, якщо не більше. Вважаю, Тург зробив відповідні висновки. Та й у інших флотів боєприпаси поповнювалися вантажівками, а от паливо було на межі. Величезна економія палива виходила за рахунок того, що воно витрачалося лише для стрибка у зетку. Звідти вони просто випадали. А в самій зетці використовувалися маневрові двигуни і то, щоб залетіти в портал.

Але то був пік атак. У наступні дні кількість атак не перевищувала п'ятдесяти, поступово зменшуючись. В нас з'явилися перші втрати. Хоча й випадкові. На одному ворожому кораблі-флагмані екіпаж мав понад сотню бійців. Поки лорди телепортувалися на цей корабель, звідти вже було відкрито загороджувальний вогонь. Мишолови не могли помістити в пастки цей корабель, щоб від пострілів корабель не знищив сам себе і природно лордів.

На кораблі лорди розділилися. Беренгер мотнувся знищувати стрільців, а Вахмір не зміг чи не став самостійно приспати командирів і вступив у бій. Полонителі всі були зайняті. Лорди через свою гордість не покликали на допомогу, а продовжували розрулювати ситуацію самостійно. І лише наші пошкоджені кораблі зчинили тривогу з приводу стрілянини по них.

Я тільки-но встиг приспати екіпаж чергового флагману, як мене захлеснуло почуття смертельної небезпеки.
— Знову Лія кудись встряла! – подумав, переводячи в кому полонених. Але в думках чомусь була не Лія, а Вахмір.
— Геро! Лорди у небезпеці! Мишолови, зняти пастки! Мірта, заберіть полонених! Я до лордів.
Телепортнувся до одного з кораблів мишоловів, наданих лордам. Командир здивовано поглянув на мене, але нічого не сказав, а продовжив уважно слухати, чекаючи, коли можна активувати пастки.

— Лорди давно телепортнулися на ворожий корабель?
— Вісімнадцять секунд, — сказав командир, майже не відриваючись від прослуховування.
За мить я був у командній рубці ворожого флагману. Вахмір відчайдушно бився, незважаючи на те, що це йому ледве вдавалося. Його з усіх боків обступили супротивники. Він був тяжко поранений. Правої руки в нього взагалі не було. В області плеча броня разом із рукою зрізана, як ножем.

Звідти виднілася величезна рана, хоча сил на загоєння в нього все ж вистачило, і на тому місці, де має бути його рука, була лише кривава пляма з засохлою кров'ю. Броньований шолом розбитий. Ймовірно, лорд не встиг повністю ухилитися від ворожого меча і втратив вухо. Ще трохи і він мав би розкроєний череп. Але навіть у такій безнадійній ситуації він не здавався. Десяток ворогів вже лежали мертвими, інші ж уперто напирали. Лише один стояв осторонь і щось намагався шаманити. Хоча навіть я в той момент не знав, що Вахмір так само, як і Інвіри, не піддається гіпнозу.

— Спааати! — прошипів я, спрямовуючи своє навіювання тільки на того інопланетянина, який стояв осторонь. Він почав падати, а я трощити тих, хто бився з Вахміром.
— Варвар!? — здивовано вигукнув лорд, побачивши, як швидко тануть його супротивники. Лише, коли останній опинився на підлозі, розрубаний навпіл, лорд озирнувся навкруги.
— Лорде, де Беренгер?
— Знищує…, — навіть договорити у лорда сил не вистачило. Бився він із останніх сил, бився на характері. А зараз побачивши, що всі вороги мертві, сили залишили його, і він упав, знепритомнівши.

— Бортовий комп’ютере, ти мені підкоряєшся?
— Повністю, — незворушна відповідь.
— Де ще один чужинець? — на блок-схемі корабля висвітилася біла крапка, але вона постійно смикалася.
— Живі члени екіпажу є? Покажи де вони — з'явилося близько десятка сірих крапочок і всі вони рухалися навколо білої точки (Беренгер).

— Як ви мене дістали! — телепортнувся на допомогу Беренгеру. За мить ворожі голови вирішили полежати окремо від своїх господарів.
— Лорде, а чи не простіше було замість бійки приспати їх?
— Варваре, вибач, якось не допетрав. Мені треба було терміново знищити стрільців.
— Ну і що!? Знищив! Ідіот! Наш корабель знищено! А декілька пошкоджених!

— Покажи, де знаходяться всі члени екіпажу, — знову звернувся я до бортового комп'ютера корабля. На голограмі висвітилося щонайменше триста сірих крапок. Якщо в командній рубці таких точок було два десятки, то інші вказували шлях, яким пробивався Беренгер. Це був шлях смерті.
— Часу нема. За мною! — телепортнувся в командну рубку. Беренгер, телепортнувшись услід, одразу ж кинувся до Вахміра.

— Командире! — він мало не плакав, вважаючи, що його командир мертвий.
— Спаааати! — Беренгер миттєво заснув. Вахмір, який почав приходити до тями, ворухнувся, — відпочинь, командире, — перевів його в кому.
— Мірта, чотирьох командирів до мене, — за мить командири вільних жителів стояли поряд зі мною.
— Візьміть лордів і на Одіссей, — а сам підійшов до сплячого інопланетянина і перевів його в кому. Підхопивши важку тушу, теж телепортнувся на Одіссей.
— Хлопці, дякую за допомогу. Вільні.
— Мірта, бій закінчено.

— Бій закінчено! Ідемо в зетку, — луною пролунав наказ Мірти для вільних жителів. Цього дня нам довелося відбити ще вісім атак, що відбувались одна за одною. І лише, коли все трохи заспокоїлося, з'явився час на лордів. Лія телепортнулася до мене.
— Поясни мені до ладу, що трапилося? Чому відкрили стрілянину, що з лордами? Чому Вахмір тяжко поранений.
— Почекай ти! Швидка, як понос!

— Одіссею, ти скопіював інфу з пам'яті цього кораблика, чи, як завжди, тобі наказу не було?
— Варваре, навіщо ображаєш. Завантажив звісно. Я так розумію, тобі потрібно лише те, що діялося на флагмані в останні хвилини. Дивись, – з'явилася голограма, на якій той інопланетянин, якого я приспав, прокинув портал. Вилітав він із порталу разом із усіма кораблями, як завжди, останнім. Тільки-но портал прибрав, пішли доповіді, що ніде, нікого і нічого немає. Раптом він побачив, як починають спалахувати його кораблі.

— Загороджувальний вогонь із усіх видів зброї! — почалася стрілянина. На відміну від інших флотів, де на флагмані ніколи не було більше 20-30 живих істот, цей корабель мав численний екіпаж. А в командній рубці було багато бійців, які мали унікальні здібності. Вони мали захистити Повелителя, якщо хтось із супротивників проникне на корабель. Коли на кораблі з'явилися лорди, всі вже їх чекали.

Вахмір, наказав Беренгеру знищити стрільців і той метнувся до інших приміщень, а «вовчара» сам почав бій. Повелитель вже надумав тікати, але побачив, що противник один. Крім того, це не Бухвірн і не молодий Володар, тому він вирішив допомогти своїм бійцям. Приспати «вовчару» йому не вдалося, тоді він почав намагатися впливати ментально, застосовуючи різні магічні прийоми. Але його противник ніби й не помічав жодного впливу, а продовжував битися.

Буквально в перші миті лорда вдалося поранити, до того ж дуже сильно. Незважаючи на тяжке поранення, той продовжував відчайдушно знищувати його бійців.
— Ще кілька спроб і треба втікати, — пробурчав тихо Повелитель. У цей час мене чорти принесли. Хотів вимкнути відтворення, але Лія вирішила додивитись до кінця.

— Одіссею, маю до тебе шкурне запитання, — вирішив поцікавитися, як тільки припинилося відтворення, — як тебе заблокувати, щоб не заважав атомарному переродженню?
— Варваре, хто тобі сказав, що я перешкоджатиму?
— Наскільки мені відомо, ніхто не застосовує переродження на кораблі, бо корабель не дозволяє це зробити.

— Варваре, але це ж ви так програмували. Так, в тривимірці не можна, а в зетці навпаки таке можливе лише всередині вільних жителів. Ти вирішив застосувати атомарку?
— Звісно вирішив. Хоча не собі. Чи не бачиш, у якому стані лорд?
— Ех, Варваре, Варваре. Ти хоча б розбудив лордів, — докірливо поглянула Лія, — тримаєш, як полонених.

– Так! Нєфіг на Одіссеї встановлювати свої порядки. У тебе Горгона є.
— Чому ти скипів, як холодний самовар?
— Та тому, що, якщо я їх обох підніму, то почнуться розбірки. Мені це потрібно? Приведу Вахміра в порядок, а потім з обома нехай Нея розбирається.
— Варваре, де лорди? Ми відлітаємо, – поцікавився Мірта.
— Мірто, дякую за допомогу, — вклинилася Лія, — вони поки що залишаться з нами. Щасливого шляху.
— До зустрічі, Геро.

Хоча Вахмір і обурювався, довелося застосувати шантаж, щоб він погодився на атомарне переродження (сказав, що Володарці представлю його дії, як зраду, а його укокошу особисто).
— Варваре, я ніколи не зраджував Володарку і не зраджу.
– Ти! Звірюко! Не послухаєшся, я тобі в горлянку його заллю! Пий, сучонок! — такого приниження, щоб йому примусово щось у горло заливали, Вахмір не міг стерпіти, тому погодився. Після переродження, живий здоровий, з обома руками і вухами (!) він почав вибачатися переді мною.

— Лорде, припини. Мені й нафіг не потрібні твої вибачення.
— Варваре, ти ж мене врятував, а я відмовлявся виконувати твій наказ.
— Дурень ти, лорде. Тобі не хотілося підкорятися цивільному. Але й ти мене вибач. Якби Беренгер не став на шляху файєрболу, то ти вже тоді був би мертвий. І ніхто б тебе не врятував, крім твого заступника. Я був не правий, але ти ще більше не правий.

— Повелителька мені не довіряє.
— Не довіряє? Якби вона тобі не довіряла, то не послала б на таке відповідальне завдання.
— Але коли вона була в попередньому фізичному тілі, то постійно радилася зі мною. А зараз я знаю не більше за те, що мені належить знати за посадою.
— Лорде, а ти своїм підлеглим все розповідаєш? Чи лише те, що їм належить знати?
— Так, ти маєш рацію.

Я не став сам розбиратися, а передав обох лордів Неї з докладним описом НП. Адже все сталося через неузгоджені дії. Мірта почав знищувати флот раніше, ніж мишолови поставили пастки. Та й лорди зробили кілька дурних помилок: пізно телепортнулися, не підкорили бортовий комп, замість присиплення екіпажу, почали битися з екіпажем.

Кількість атак з кожним днем ​​зменшувалась. Їх уже було не більше ніж 3-5 на добу. Ми почали змушувати володарів ділитися силою. Хоча Мор і відмовлявся, посилаючись на зайнятість, я пригрозив, якщо він не хоче ставати сильнішим, то я всіх полонених знищу. Він звісно з доброти душевної хотів усіх відпустити навіть без передачі знань, але потім все ж таки погодився, що знання і сила зайвими не бувають. Цього разу робили трохи хитріше (точно так, як чинила Нея, коли ми їй постачали полонених Володарів). Після того, як ворожий Повелитель ділився своєю силою, ми стирали з його пам'яті цей момент. Настала черга ділитися знаннями не тільки Повелителів, а й їхніх унікальних бійців, які потрапили до нас у полон. Нарешті, силою поділилися всі.

Лія довго благала Мора, щоб дозволив їй бій-реванш з тими, хто її полонив на кораблі. Він не погоджувався, але Лія дістала його. Довелося погодитися (Ну кого з мужиків не діставала баба? Простіше погодитися, ніж продовжувати наполягати). На Горгону доставили всіх полонених. Не тільки Володарів, а всіх. Вони були закриті силовим щитом. З метою безпеки представники різних Всесвітів також були ізольовані один від одного силовими перегородками (для того, щоб вони не об'єднали свої сили). Силовим щитом (окремим) Горгона захистила Мора та його наближених. Крім цього, Горгона була оповита десятками тисяч силових полів.

Мор сидів на кріслі, яке більше нагадувало трон. Праворуч від його "трону", але набагато нижче, розмістився емір. А з іншого боку – Дух Духів (Тріада). Ще нижче з одного боку очільник контррозвідки (один із ельфів), з іншого  – Гера. Трансляція йшла не лише на Всесвіт Мора, але вільні жителі транслювали також на 18 Всесвітів, де були флоти вільних жителів. Окрім цього, ми побували у зетках кожного з Повелителів-агресорів. Показали їм агресію Володарів білкових.

Щоб не було більше таких атак, попрохали дозволу у місцевих вільних жителів на пряму трансляцію. До речі, вільні жителі з багатьох Всесвітів попросилися під «крильце» до Мора. Він погодився, але посадив керувати ними своїх командирів (клонування ельфи вже освоїли). Тепер його флот налічував до 200 тисяч бойових кораблів (симбіоз ельфів та вільних жителів).

— Володарі! — почав Тург, після того, як Горгону огорнули тисячі силових полів, — я не кажу шановні, бо не поважаю ваших вчинків, вашої жадібності. Можна було всіх вас вбити, залишивши ваші Всесвіти без Повелителів. Я також знаю, що маю повне право на бій-відплату. Прошу вас подивитися довкола себе. Що ж ви дивного бачите? А бачите ви поруч із собою полонених Володарів та унікальних бійців.

Вважаю, мені немає сенсу доводити, що в мене достатньо військ, щоб надійно захистити свій дім, свій Всесвіт. Менше ніж за місяць у мене в полоні опинилося понад тисячу Володарів! Понад тисячу атак на мене з інших Всесвітів! Але ж ви не самі прилетіли, а кожен Повелитель з десятками тисяч кораблів останньої модифікації. Деякі з вас атакували альянсами, а це двісті-триста тисяч найпотужніших кораблів. Усі флоти-агресори знищувалися моїм флотом за один залп.

Ще раз повторюю! За один залп! Окрім цього, нам вдавалося знищувати одночасно агресорів у різних точках Всесвіту (які координати були відомі агресору, туди він і прокидав портал). Важливий  факт в тому, що мої підлеглі не розстріляли жодного Володаря. Це доводить, що моїм флотом керує талановитий полководець.

Вона не лише чудовий полководець, а й дуже сильний боєць. Хоча на одному з кораблів її все ж таки змогли перемогти. За це я хотів знищити весь полонений екіпаж на чолі з Повелителем (право на це я маю!), але вона запропонувала мені інший варіант: бій-реванш. Вивести екіпаж! — силовий щит змінив свою форму і таким чином Горгона виштовхнула 23 бійців різних цивілізацій (члени Верховної Ради, які мали силу, порівнянну з силою лордів, а можливо і вище) та їх Повелителя.

— У вас є два варіанти: прийняти бій проти мого командувача флотом чи ви всі опуститеся перед нею на коліна, визнавши її перемогу, — Лія піднялася і вийшла, оминувши силовий щит, на середину. Маленька, квола дівчинка-ельф. Перед нею стояли сильні величезні бійці. Вони порадилися між собою кілька секунд. Потім Повелитель підняв руку.
– Ми обираємо бій. Одного разу ми її перемогли. Переможемо і вдруге. Але в мене зустрічна умова. Ми вибираємо бій зі зброєю та бій до смерті. Море, можеш нас після бою стратити, але бій має йти до смерті.

— Геро, що скажете?
— Володарю, я згодна на бій, на смертельний бій. Але прошу вас, Володарю Море, якщо я програю, відпустити полонених додому і нікого за мою поразку не карати, — Гера повернулася до Мора, опустилася на коліно і покірно схилила голову. Ніхто з полонених не висловлював ні радості, ні розпачу.
— Гаразд. Хай буде так! Доставити зброю, – роботи притягли бійцям зброю.
— Удачі, доню, — пролунав в голові Лії телепатичний голос Тріади.
— Дякую, мати Тріадо.

Цікаво, я некерований. А Лія? Намагався відмовити – ніяк. Нея категорично наказувала – не подіяло. Хоча Лія наводила дуже вагому причину:
— Повелителя з цими бійцями Мор відпустить, наступного разу той зможе зібрати бійців з більшою силою, можливо й більше. І у світі знатимуть, що Мору можна протистояти. Значить можна буде атакувати Всесвіт, лише підготуватися краще і більше запастися.

— А раптом ти програєш? Допомогти за прямої трансляції тобі неможливо. Це одразу ж виявляється.
Я вже забив болт на вмовляння. Небезпеку для Лії відчував, величезну небезпеку. Але й сперечатися з нею вже сил не мав. Навіть не допомогло порівняння її впертості з ослом. І ось бій зараз розпочнеться. Щоб я менше переймався та випадково не вліз, рятуючи Лію, Мор повісив на мене всю безпеку. Щоб полонені не збунтувалися, щоб не знищили силові щити Горгони. Те, що я намагався довести, що навіть я не зруйную силового щита (хоча я брехав) на Мора не подіяло. А також миттєво прибирати викинуту зброю. Але це Горгона робила й без мене.

Ще лунав сигнал початку бою, як Лія вистрілила чергою шакрамів. До речі вона правильно вгадала, що противники спробують насамперед на неї подіяти магічно і візьмуться за руки, щоб впливати спільно. У перші миті, після початку бою, у мене похололо в грудях. Можливо, інші й не помітили, але я побачив, що на Лію обрушився сильний магічний вплив. Вона навіть похитнулася, не в силах втриматися на ногах. Її врятувало те, що вона закрилася, на скільки вистачало сил від впливу (ще в моєму часі вона мене навчала, як треба закриватися). Це дозволило їй деякий час чинити опір найсильнішому магічному впливу, хоча з великими труднощами.

Навіть цієї захисної сили Лії забракло, щоб опиратися впливу об'єднаної сили двадцяти двох розумних істот. Ще частки секунди й противники зможуть її підкорити собі. Але шакрами вже були в польоті. Всю увагу противників було зосереджено на ній, а на маленькі гострі трьохсантиметрові «бублички» ніхто й уваги не став звертати. Вона не намагалася шакрамами вбити когось із них. Враховуючи, що шакрамів у її коконі було так, як і в мене (45 шт), вона метнула їх попарно по руках противників. Якщо від одного шакраму руку встигнуть забрати, другий шакрам все одно досягне мети.

Якщо судити про швидкість, з якою вона їх кидала, то уповільнення часу застосувала якнайбільше. Чудова річ королівські шакрами, випущені зі швидкістю швидше за кулі. У кожного з противників кисть виявилася відрубаною, а Лія тепер стояла на ногах впевнено. Те, що трапилось потім, можна було вважати, що нечиста сила існує. Відрубані кисті швидко ковзали по підлозі, геть від бійців.

Можна зрозуміти, якщо Горгона за допомогою магнітів прибирала кинуту зброю, але кисті немагнітні! Співчуваю супротивникам. Знаю, який це пекельний біль, коли втрачаєш частину кінцівки. Але цей біль приходить не відразу, можливо тому не було жодного зойку. Такою найгострішою зброєю, як королівський шакрам, перерізається тіло разом із бронею на ура.

Хоча тепер противникам не було можливості впливати на Лію, як єдиний організм, але перемогти їх все одно буде дуже складно. Двадцять два сильні бійці плюс Володар. Але Повелитель був серед них найслабшим, тому що не міг застосовувати повністю свою силу. На Лію обрушився шквал пострілів з анігіляторів та бластерів. Вона навіть не звертала уваги на ці постріли.

Деякі постріли відбив кокон так, що тому, хто стріляв, довелося самому ухилятися від свого ж пострілу. Частину пострілів розвіяла інквізиторська броня. Я б у цьому випадку в першу чергу знищив бластери та анігілятори. Лія не стала цього робити. Адже її кокон у поєднанні з бронею легко міг витримати постріли двох десятків противників.

Вона ризикнула застосувати імпульсну гармату Землян. Тим більше, що ніхто, крім мене, не знав про її існування. Адже потужність імпульсу такої гармати залежить від того, хто її застосовує. Що більша сила, то потужніший імпульс утворюється. Хоча навіть до мене спочатку не дійшло, чому Лія «красується» перед противниками, сяючи бронею від пострілів анігіляторів, як новорічна ялинка.

Але коли спочатку три противники почали безпорадно осідати на підлогу, схопившись за груди, потім ще парочка, зрозумів: імпульсна гармата Землян у дії. Лише згодом мені стало зрозуміло, чому противники не по одному падали. Лія використовувала гармату з максимальною ефективністю та силою. Вона імпульс посилала в місце, де супротивники знаходились найближче один до одного. Природно зачіпляло тих, хто був у безпосередній близькості.

Крім того, було дуже мало часу на фокусування пострілу. Та й неможливо було промазати по таких великих цілях в безпосередній близькості. Згодом вороги переглядатимуть запис та аналізуватимуть бій. Імпульсна гармата Землян управляється подумки і її не видно. Зовні той, хто стріляє, ніяких рухів не здійснює. Навіть навпаки – завмирає. Значить будуть думати та гадати, яку магічну штучку вона застосувала. Але це не магія, а чудова і непомітна зброя.

Хоча супротивники й зосередили всю увагу на Лії, але те, що п'ятеро з них впали замертво, не пройшло непоміченим. Їм було незрозуміло, як вона це зробила, а невідомість завжди породжує страх. Майже всі на мить відволіклися, намагаючись хоч одним оком поглянути на тих, хто без жодної причини впав.

Цієї ж миті на місці маленької дівчини ельфа з'явилася грізна Гаррієта, з очей якої вирвалися потужні промені, що перерізали двох супротивників у ділянці грудей, ніби вони були пластилінові. Вдруге побачив наскільки потужна ця зброя, зброя цивілізації Ртигів. Серед полонених пройшов шепіт:
— Бухвірн?
— Ні. Бухвірн більший. Це вигляд його дружини.

Наступної миті броня її противників набула фіолетового відтінку і більше промені нікому з них шкоди не завдали. Лія негайно повернулася до зовнішності ельфа і перейшла на ближній бій. Застосовуючи левітацію, вона «літала» між величезними інопланетянами, як докучлива муха, яку намагаються прибити.

Вистрілити ніхто з них ні бластером ні анігілятором (хоча це була зовсім інша зброя, лише принцип дії близький до цих видів) не міг, оскільки вона моталася між супротивниками. Тому в хід йшла зброя ближнього бою. То були мечі. Мечі, як тип зброї. Хоча в моєму розумінні і мечами цю зброю можна назвати з натяжкою.

Двометрові ятагани, не меншої довжини фігурні шаблі з усілякими викрутасами. У будь-якому випадку це була ріжуча чи рубаюча зброя. Не використовував такої зброї лише Повелитель. Він намагався впливати на Лію магічно, та метав по ній файєрболи.

Якщо я використовував в основному один файєрбол (іноді потрійний), то тут файєрболи летіли до Лії групами по 4-6 шт. І не так, як зазвичай (віялом), а один за одним, наче трасуючі кулі з кулемету. Вони дуже відволікали увагу Лії, змушуючи її різко змінювати напрямок свого руху. Вона метнула в повелителя сітку Варканів (фізичну) і тільки вона знерухомила його, закріпила магічною. Це не дозволяло файєрболам вилітати.

Кілька разів обпікшись ними, він припинив. Та й інші магічні дії ослабли в десятки разів. Позбувшись таким чином магії повелителя, Лія всю свою увагу зосередила на знищенні зброї противників. З кожною миттю цієї зброї у супротивників залишалося все менше. Вся їхня зброя, порубана сокирою Лії, падала шматочками на підлогу. А Горгона негайно ці шматочки прибирала.

Не прибрала лише мертвих бійців. Так і лежало сім величезних туш. А їхні душі піднялися вгору і не могли нікуди переміститись (Всесвіт чужий). Я постарався їх зігнати в бік від камер. Начебто вийшло. Жодну з душ не видно в камери. Закрив їх від перегляду та розірвав. Якби я не застосував захист від перегляду душ, багато полонених, які могли бачити душі, побачили б, як душі розриваються на частини. А так вони зникли з поля зору і більше не з'являлися.

Поки я вправлявся з душами мертвих супротивників, Лія залишила своїх супротивників без зброї (лише рукояті в руках кожного). Злевітувала з величезною швидкістю на пристойну відстань від них і викинула меч. Противники теж покидали обрубки.
— Ви хочете продовжувати бій зі зброєю? Чи рукопашний? — рознісся її голос, посилений засобами зв'язку, — у мене ще досить різної зброї, а ось ви беззбройні.

Вони здивовано глянули на свого Володаря, що лежав у сітці Варканів. Один із них кинувся на допомогу. Але тільки рипнувся, відразу ж опинився у вогняних кайданах. Громовий рик від опіків пролунав на все приміщення. Розірвати ці пута він не міг.
— Не рекомендую нікому намагатися знищувати сітку на вашому Повелителі. Я можу кожного з вас знерухомити за допомогою цих кайданів. Ще раз запитую вас! — підвищила голос Лія, — продовжуємо зі зброєю бій чи рукопашний?

— Ідіоти! А у вас зброї не залишилося. Погоджуйтесь на рукопашну. Усі разом, — прошипів зі злістю Володар, — нападайте разом.
— Продовжуємо! Все одно який, але продовжуємо! — вигукнув один із супротивників і Лія прибрала вогняні кайдани. Вони всі прийняли бойову стійку, але ніхто не наважувався першим атакувати. Нарешті один із них стрімголов кинувся на Лію.

Вважаю, вони вже розуміли, що їм не впоратися із маленьким ельфом. Але недарма кажуть, що надія вмирає останньою. Все ж у кожного з них теплилася надія, що вони здолають маленького ельфа з силою повелителя. Інші не стали так необачно кидатися в бійку, а почали повільно оточувати. Навіть той, що рвонувся в бійку, не біг напролом. Він не злевітував, а телепортнувся Лії за спину і відразу почав завдавати удару зверху.

У мене й подих перехопило. Але Лія ніби чекала на подібне. Використовуючи свій маленький зріст, вона злевітувала ковзним рухом по низу, не розвертаючись, прослизнула у противника між ніг і виявилася сама в нього за спиною. Інопланетянин вклав у удар всю свою силу, сподіваючись прибити Лію.

На превеликий жаль цього інопланетянина, швидкість Лії виявилася набагато вищою за цей удар і «злетівши» позаду противника на рівень його голови, Лія завдала удару в шию. Мабуть, вона уповільнила удар. Тому що на максимальній швидкості удару, броня, яка захищає шию, не встигла б увігнутися і броньований кулак Лії увійшов би в тіло ворога разом із шматком шийної броні.

А так броня супротивника ввігнулася, кулак Лії прорвав її і встромився в аорту. Після того, як Лія висмикнула кулак, броня так і залишилася увігнутою, не дозволяючи організму загоїти розрив аорти. Коли звідти вирвався фонтан крові, Лія вже була перед мордою супротивника і завдала несильного (для її сили не сильного) удару в лоб.

Від цього «слабенького удару» захисний шолом ввігнувся. Більше цей противник уже нічого не міг зробити, він стікав кров'ю. Пил інших це значно зменшило, хоча вони, оточивши Лію, продовжували стискати коло. П'ятнадцять унікальних бійців. Діватися їм не було куди. Або вони прикінчать цього маленького ельфа, або самі загинуть. Те, що пощади не буде, вони чудово зрозуміли. Тому нападати не поспішали, чекали на помилки Лії. Душа бійця, що спливав кров'ю, покинула тіло. Як тільки вона піднялася нагору, я закрив її від перегляду і розірвав.

Вони всі вичікували. Лія ризикнула прорватися між двома бійцями. Той, що був від неї праворуч, був менш небезпечним. Бо рука, якою можна було завдати короткого різкого удару, була без кисті (відрубана шакрамом ще на початку бою). А другий міг прикластися так, що це був би останній удар у її житті. Але вона безстрашно рвонула між ними.

Все. Піймалася! Не лише я так подумав. На мою думку, це зрозуміли і противники, і полонені. Мабуть, навіть Мор. Тільки Лія так не вважала. Як вона казала мені під час нашої першої зустрічі у моєму часі:
— Ти бачив неминучу аварію, виходячи зі своїх можливостей, але не врахував моїх можливостей.
Так і тут. Вона набрала величезну швидкість, намагаючись проскочити між двома бійцями. Звичайно і вони це побачили.

Замість того, щоб лише підставити кулак на шляху її руху, обидва супротивники вирішили з усієї сили вдарити. Лія не почала проскакувати між ними. Вона «не долетіла» лише якогось метра до них і зі спритністю мангуста рвонулася у зворотному напрямку (благо її швидкісні можливості дуже високі, та й маса в порівнянні з противниками дріб'язкова).

В підсумку бійці так приклалися один до одного, що у них затріщали кістки, оскільки на шляху своїх ударів Лію вони не зустріли. Хоча вона не просто відлетіла назад. А змогла, левітуючи, розвернутися обличчям до тих, хто був позаду неї і пройтися кільком бійцям кігтями Мауренів по їхніх мордах. Ці броньовані кіптюрики розпорювали, як ніж масло, будь-яку броню, а тіло тим паче.

Природно потрапити по ній на такій шаленій швидкості ніхто з них не зміг. Тим, по чиїй морді пройшлися кігтики, довелося обома руками закрити обличчя. Адже це інстинктивний рух. Скориставшись таким замішанням, вона перелетіла за спину одному з бійців і завдала максимальної сили удару двома ногами в районі лівої лопатки.

Удар був ювелірний, як у ван Даама у фільмі Кривавий спорт (коли він ударом руки розбивав лише нижню цеглину). Броня в місці удару (на спині) залишилася цілою та неушкодженою, а на грудях розірвалася, і в цей розрив вилетіло серце бійця та частина легень. Пролетівши кілька метрів, воно впало під ноги тому, хто корчився від болю, отримавши найпотужніший удар свого напарника.

Скориставшись замішанням, Лія пірнула під руку ще одному бійцю і блискавичним рухом двох кігтів по шиї, перерізала йому горлянку. Зачепивши кігтем іншої руки, відрізаний шматок стравоходу, відкинула його убік. Лія користувалася не лише своєю швидкістю та силою, а й уміло використовувала свої невеликі габарити.

Раптом на місці маленького ельфа опинився величезний триголовий дракон із трьома вогнеметами. Усі боєздатні противники негайно активували на своїй броні щось на кшталт поля з фіолетовим відтінком. Цей захист був дуже ефективний проти Ртігівських променів. Але це не промені, а вогонь, навіть можна сказати плазма. Ці блакитні язики полум'я не розпорошувалися, а нагадували полум'я газового різака, навіть шипіння таке саме. Ось тільки сила різна.

Ці вузькі і дуже «теплі» вогняні леза досягали в момент сплеску десяти метрів. Та й температура не менше 6-8 тисяч градусів. Варто було такому «промінчику» торкнутися броні супротивника, і броня в місці торкання плазми миттєво розігрівалася до червоного кольору. Навіть, коли промінь зміщувався, то броня, остигаючи від тіла господаря, наносила йому дуже болісний опік. Декілька бійців, незважаючи на біль від опіків, кинулися до дракона.

Адже тепер габарити були зрівнянні з ними. Але Лія знову повернулася до зовнішності ельфа і кинула в тих, хто до неї наближався потрійний файєрбол. Більше вона не стала застосовувати файєрболи. Три бійці від цих вогняних «кульок» упали замертво. Адже файєрболи пропалили їм груди і зупинилися точно в серці. Хоча святкувати перемогу ще зарано. Перед Лією стояло ще десять лютих бійців (крім Повелителя у сітці Варканів). Всі порізи від пазурів уже затяглися, кістки, що тріснули, відновилися. І лише болючі опіки деяким не давали змоги повністю зосередитися на цьому смертельному бою.

Лія рвонулася в атаку. Але чи занадто повірила у свою перемогу, чи дійсно один з бійців обхитрив її, та завдав їй удару. Вона перекрутилась у всіх площинах, відлітаючи на пристойну відстань від супротивників. Хоча сумніваюся, що крім мене, хтось помітив, як Лія від цього удару знепритомніла. А також те, що всі ці перекиди відбувалися в непритомному стані. Я перестав її відчувати. Якщо ж помітили, то це все. Кожен скинеться по кулаку і вуаля. Та й чи зможе вона оговтатися від цього удару?