Миргородська бронзова порода свиней

Самокритична гумореска

Кожен миргородець добре знає, де у нашому місті «лежить» гоголівська свиня. На курорті біля Калюжі, звісно! Знають це також і свідомі відвідувачі та відпочивальники. З чого вона зроблена? Теж відомо – з бронзи. Чи варто про неї якось особливо згадувати? О, так, варто… я це роблю завжди із задоволенням. Бо полюбляю при певній нагоді не тільки згадати, але й нескромно похвалитись визначними пам’ятками нашого міста – з патріотичних мотивів та з причини схильності красно поговорити на цю тему. Ця свинка – пам’ятник одночасно літературному персонажу та історії міста. Славнозвісна, ще б пак!

Миргородці люблять про свиней не тільки говорити, але й ласувати салом місцевого виробництва. Ми любимо його їсти самі та із задоволенням при нагоді частуємо гостей. Вважаємо наше сало за найкраще на підставі виведення у Миргороді особливої породи свиней, яка має назву Миргородська ряба. Саме ця порода і дає найсмачніше сало, яке є гордістю міста. Пишаємося! Кожен гість вважає за доцільне купити на місцевому ринку та відвезти додому добрячий шматок корисного продукту. Це все факти, тут жартувати нема про що. А випадок хочу розповісти саме гумористичний, бо брав у ньому безпосередню участь.

До нас у гості якось приїхав давній приятель з дружиною. Після належної трапези вдома ми, за сталою традицією, влаштували гостям екскурсію містом. Куди ж піти для демонстрації найкрасивіших місць у Миргороді? Риторичне питання. Звісно, що на курорт до Калюжі. Там я завзято розповів про гоголівських персонажів усе, що пам’ятав, не забувши додати частку й від себе – бо настрій та погода були гарними.

Дійшли нарешті до скульптури свині. Свиня знаходилася на своєму звичному місці. Язик у мене на той момент вже розв’язався до ступеня вільного володіння історією Миргородщини та зоологією. Я почав дуже впевнено розповідати звичну байку про сало та породу:

- Ось, дивись, Андрію. Яка у нас тут є гоголівська свиня! Красуня. Дає найсмачніше сало. Це тому, що вона належить до Миргородської рябої породи. Досягнення місцевого тваринництва.

- А-а-а… так-так. Про сало знаю. Куштував. Згоден, що смачне. Про Миргородську рябу породу теж знаю. Вивчав свого часу. Але чому ти вважаєш, що ця свинка належить до тієї рябої породи? – мій гість Андрій, вочевидь, мав якесь своє розуміння зоології. От дивно! Моє знання зоології базувалось на гоголівському літературному досвіді, жодних сумнівів бути не могло.

- Ну… це ж всім відомо. Це саме вона і є, ряба. Просто тут на скульптурі не видно колір шкіри, бо зроблено з бронзи, – я для зайвої поважності постукав по спині скульптури, що дало характерний металічний звук.

- Ні, справа тут не в бронзі та не у кольорі шкіри. Це не Миргородська ряба, точно.

- Ото таке! Я ж миргородець, я знаю. А ти щойно приїхав, бачиш її вперше. Що ти хочеш мені довести? Я цю скульптуру бачу вже декілька років поспіль. Це Миргородська… найсмачніша.

- Скульптуру бачу вперше, так. А про породу знаю віддавна та пам’ятаю її характерні ознаки. Це не Миргородська ряба, – промовив Андрій спокійно та впевнено.

- Ну, ти й впертий. Я тебе не розумію.

- Я не впертий, а просто фахівець з ветеринарії... за освітою. Вивчав свого часу цю тему, ще добре пам’ятаю.

- Як ти можеш впізнати породу по скульптурі з бронзи? Хіба ж це можливо? – я не хотів здавати свої позиції. Ото ще мені! Хіба можуть мешканці інших міст щось тямити у наших миргородських свинях?

- Можливо, бо зроблено докладно та детально. Той хто робив цю скульптуру, розумівся на своїй справі. Бачу. Це порода ***, – Андрій впевнено назвав породу. Але я зараз не можу повторити ту назву, бо забув її вже через кілька хвилин. Спеціальна термінологія. Не мій фах, звісно.

- Як це? Як ти бачиш?

- Ну ось, дивись. Зверни увагу на форму хвостика. А ще подивись на вуха. А ще подивись на ратиці, – Андрій впевнено показував на частини скульптури, описуючи якої форми мають бути ці частини у різних порід. Ще й додав щось про свинячий писок.

Отакої! Фахівець-ветеринар… за освітою… навчався. Що ж ти йому скажеш? Тут я згадав давню розповідь Андрія про те, що він таки дійсно навчався на ветеринара. Виходить, я трохи погарячкував на початку розмови. Доведеться «здавати назад». Виходить, я трохи «сів у калюжу» біля Миргородської Калюжі. Добре, що не так глибоко…

А мені, бач, всі оті вуха, ратиці разом з хвостиком виглядають однаково. Хвіст як хвіст, та й годі. Яка там у них може бути різниця? Але ж ні, фахівець зміг мені зрозуміло пояснити цю саму різницю. Не буду більше сперечатися з фахівцями. Це мене лише іноді заносить…

Ну, не розуміюсь я на свинячих хвостах, хоч як не крути… оті хвости.