Ярмарок у Сорочинцях

Що, Боже Ти мій, Господе! чого нема на тій ярмарцi!... так, що хоч би в

кишені було рублів i з тридцять, то й тоді б не закупив усієї ярмарки.

М.В.Гоголь, Сорочинський ярмарок

Ярмарок у Сорочинцях – найколоритніший захід. Колоритним він був у минулі часи, таким залишається й зараз. Але спробуй його опиши у сучасній літературі! Це ж після Гоголя, після праці визнаного класика. Якими новими словами можна описати Хіврю та Солопія Черевика, дяка Афанасія Івановича та інших персонажів? Та й не тільки їх, але й увесь багатолюдний ярмарок, це величезне щорічне дійство з усією живою торгівлею та численними розвагами, широко відоме далеко за межами Полтавщини. Навіть не знаю, чи вдасться мені це зробити. Але ж ніхто не забороняє спробувати… Сміливості та рішучості мені у цій справі додає власний досвід багаторазового учасника. Тож запрошую на ярмарок…

Надворі двадцять перше століття. Скільки вже «води утекло» з гоголівських часів, скільки минуло поколінь? Люди сильно змінилися – стали їздити автомобілями, дзвонити по "мобілках", користуватися Інтернетом, по-іншому одягаються. Але це у повсякденному житті. Однак раз на рік на театралізованому відкритті ярмарку вони знову стають схожими на себе в колишньому вигляді, на гоголівських героїв. Бо ярмарок – це не тільки торгівля, але і яскраве національне свято. Отже, пошукаємо слова, якими можна описати сучасні враження від Сорочинського ярмарку початку двадцять першого століття.

Я їжджу на ярмарок у Великі Сорочинці вже понад двадцять років. Ну, відколи оселився в Миргороді та купив машину. Та й гріх не їздити, бо відстань – як шапкою докинути. Півгодини неспішної їзди, і ось уже добре знайомий млин на пагорбі праворуч від дороги, крутий спуск та розвилка на Шишаки. Тут і починається село Великі Сорочинці, де щороку проходить оспіваний Гоголем Сорочинський ярмарок. Історики пишуть, що таких ярмарків у минулому було багато у різних місцях. Але завдяки письменнику істинно національну традицію зберіг саме він, Сорочинський. Напевно, це особливо цінно в наші дні, коли країна наполегливо шукає своє етнічне коріння та визначає свою національну сутність у минулому та сьогоденні.

Діставшись до в'їзду в село, треба спочатку десь припаркувати машину й далі йти пішки, щоб не спілкуватися з кожним автоінспектором (бо присутня, здається, поліція з усієї Полтавської області). Раніше, за радянських часів, ярмарок мав інший вигляд. Але автостоянкою так само служить нещодавно прибране кукурудзяне поле, тільки тепер це задоволення платне. Головна ж відмінність полягає в тому, що сучасний ярмарок перенесений за часом на тиждень раніше. Тепер це не останній тиждень серпня, а передостанній.

Це важливо з огляду на те, що приблизно з двадцятих чисел серпня дощі у Сорочинцях йдуть набагато частіше. На радянському ярмарку ми запросто ходили під дощем по калюжах. При цьому одним із найбільш ходових товарів були поліетиленові накидні плащі. Тепер же, протягом третього тижня серпня, сонячна погода стоїть практично завжди. Вже добре. Та й сам товар у радянські часи був зовсім нецікавий. Ну, це моє особисте враження. Можете і не погоджуватись, ваша воля. Вивозилося на вантажівках все неліквідне з магазинів Миргорода та району, продавалося з нудними обличчями. Кавуни були дорожчими, ніж у місті. Якби не пиво, то що й робити на тому ярмарку? Тим більше приїхавши «за кермом», із задоволень залишався лише шашлик.

З часу присвоєння ярмарку статусу національного змінилося багато чого. По-перше, він значно розрісся територією. Начебто той самий Жабокрицький майдан, але вже набагато ширший. У центрі оновилася «хата Хіврі», розбудовано етнографічне містечко, додалося багато критих павільйонів. Працюють одразу кілька естрадних майданчиків у різних місцях, майстер-класи народних умільців, багато атракціонів. А в останні роки ярмарок навіть виплеснувся вже далеко за межі центрального входу. Зараз у торгові ряди можна потрапити майже зі сходів рейсового автобуса. А якщо спробувати перетнути його весь від початку до найдальшого кінця, то це буде стомливий похід. Такі мандри – то вже для найнаполегливіших гостей. Для їх здійснення знадобляться чималі сили, чималі гроші та, швидше за все, перерва на обід.

Обід на ярмарку – це окреме серйозне заняття. Не аби що! Підходити до нього треба з чітким розумінням справи, з особливою повагою, не поспіхом. Чим пригощають гостей на ярмарку? Тут вам, будь ласка, борщ і все до нього, вареники, кулінарія всіх видів та напої у найширшій різноманітності у численних наметах. Кухня українська і не лише. Пий і їж, скільки зможеш. Годі й сподіватися скуштувати все! Маєш талант куштувати різні страви та до того ще й здібності оцінити їх смаки? То ж вперед! Головне – без втрат дістатися назад до автостоянки, адже на зворотному шляху на заваді стоятимуть численні спокуси.

На сучасному ярмарку кілька вулиць-провулків. Кількість продавців обчислюється тисячами. А загальну кількість покупців офіційна статистика заокруглює до мільйона за весь тиждень. Швидше за все це невеличке перебільшення. Але я вірю у ці цифри. Бо вони приємно тішать самооцінку учасника. Прикиньте, скільки ця маса людей випиває пива та з'їдає шашликів! Національний статус – це вам не жарти! Все по-справжньому. По-друге, самі учасники – це вже не ті мляві продавці залежалого товару, які у добровільно-примусовому порядку виїжджали на ярмарок за радянських часів. У всіх в очах видно вогник ініціативи та зацікавленості. Підприємці!

Ми родиною готуємось до виїзду на ярмарок задовго. Приблизно за місяць-два. Адже ми їдемо не гуляти, а працювати. Торгуємо сувенірами. Спочатку потрібно «наскребти» гроші на оренду торгового місця. Потім зібрати товар на весь тиждень торгівлі, з запасом. Це окрема процедура. Для цього потрібно об'їхати всіх наших майстрів з кераміки та дерева, відібрати та запакувати їхню продукцію. Ми товаришуємо та маємо партнерські стосунки з кількома миргородськими родинами, які займаються виготовленням сувенірів. Це приватні сімейні майстерні, кожна зі своїми мистецькими винаходами та технологіями. Кераміка та дерево – це, так би мовити, наш традиційний миргородський профіль.