Втеча до Кіеля

— Що цей хлопчик робить у поїзді так довгий час?

— Та й куди він їде?

— Я не знаю, але я його зустрічаю ще з Бонна.

— Можливо, він загубив батьків…

Джеймс не хотів підслуховувати розмову провідниць, хоча мусив чути їхні слова. Вони дали йому дерев’яне крісло, бо до того він увесь час або стояв, або сидів на холодній, залізній підлозі.

  Хлопець уже майже дістався Кіля — ця дорога зайняла майже п’ятнадцять годин. Та все ж він радів, що вистояв. Вийшовши на станцію, Джеймс помітив на стовпах, стінах та інших місцях оголошення: розшукується чоловік тридцяти або сорока років. Обличчя з афіш йому когось нагадувало… і раптом згадав — це був його вітчим, Тео. В описі було зазначено:

«Вбив своїх п’ятьох дітей та свою жінку».

— Нагорода за його місцезнаходження — десять тисяч німецьких марок, — тихо промовив Джеймс. — Цікаво, де він зараз… але мені до цього немає діла. Мені потрібно дістатися до Фленсбурга, а потім до Данії.

Минув деякий час, і Джеймс підійшов до каси.

— Є квитки до Фленсбурга?

— Так, є. На післязавтра, о 15:00.

— А на сьогодні немає?

— Ні, вибачте, — відповів продавець.

  Засмучений, хлопець відійшов від каси. Він не знав, куди йти: на вокзалі спати не можна, квиток коштує немало — сто двадцять марок. Хто ж його прийме? Доведеться шукати мотель.

— Добрий вечір, чи можна у вас переночувати?

— А де твої батьки? — запитав чоловік на ресепшені.

— Я не знаю… — відповів він. — То можна переночувати?

— Так, звісно. Двадцять марок за ніч.

— На дві ночі, будь ласка.

Джеймс був надломлений усіма новинами.

— Мені всього сім років… а на мене вже звалилося стільки всього, — тихо, крізь сльози прошепотів хлопець. — Чи це скоро закінчиться… чи ні?

Думки не стихали. Це була найгірша ніч у його житті. Він ненавидів усе. Хотів, щоб усе скінчилося раз і назавжди.

— СТІЙ!!! — крикнув чоловік.

— Ні… я хочу все закінчити…

Секунди падіння з п’ятдесяти метрів розтягнулися в цілі світи. Він думав про все на світі, згадував кожен крихітний спогад… І раптом все попливло. Він отямився на ліжку у своєму номері. Була вже восьма ранку.