Глава 16

— Ніко! — дівчина обертається й перед нею стоїть захеканий Максим. — Нам потрібно поговорити.

— Даа? Хммм. Про що саме? — запитала дівчина.

— Не придурюйсь, я знаю що ти моя сестра. — гордо вимовив хлопець.

— З чого ти взяв? — на обличчі Ніки була повна байдужість, її не хвилювало що він собі напридумував.

— Я не взяв, я зрозумів.

— Хах — дівчина почала сміятись — Знаєш, якщо б ти не зрозумів з усіми моментами які були до цього, я б вважала тебе тупим. Зрозуміти що я твоя рідна сестра було доволі легко, та це нічого не змінює. Ти вже давно забув про мене, я про тебе, та й до речі в мене є сестра — посміхнувшись, промовила дівчина.

На це хлопець спочатку розгнівавсь, та через декілька секунд він підлетів до Ніки, й міцно обійняв.

— Ти завжди була моєю сетрою, і не перестанеш нею бути, особливо коли я про все дізнався.

— Ну й де ти був? — запитала дівчина, й швидко вибралась з обіймів хлопця. — Я тебе чекала, довго, дуже. Всі насміхались, та Ніка вірила що братик прийде за нею, він її любить, нікому не дасть її образити. А в відповідь я отримала тільки пустоту. Кожного дня дивилась на вхід до дитячого будинку, й виглядала свого люблячого брата, який вже давно забув про неї. Ти вважаєш що після всіх цих років, я прибіжу до тебе з криками й кинусь в обійми? Ні! Я змінилась, як і ти, я вже не така маленька, я зовсім інша. І тобі потрібно до цього звикнути. — після цього Ніка відчинила двері своєї машини, й швидко виїхала з парковки. Вона знала що його вони немає в тому що сталось, та й як раніше вже не буде. Вона інша, наврят Ніка сподобається йому такою. Він знав її доброю й дружньою, а тепер.…

Ніка давила на газ, вона хотіла зрозуміти чому вона тільки дізналась про Назара, чому їй ніхто не говорив про нього. Наче вона для нього ніхто.

Дівчина прямувала до батьків хлопця, вона повинна дізнатись причину, чому вони так, вони їй недовіряли? Ніка була ображена. Вважала їх своїми батьками, а вони все приховали. Дівчина була зла, та потім спокійна. За весь час, поки вона їхала, в ній постійно зсінюлись ці емоції.

Припаркувавши мушину біля будинку дівчина швидко попрямувала до дверей. Натиснувши на дзвінок, вона начала ждати поки вони відчинять. Через пів хвилини перед нею вже стояла Дарина Семенівна.

— Привіт Нікусь, проходь. — помовила жінка. Ніка ображено подивилась тій у вічі, й привіталась.

— А Олексій Іванович не дома? — Ніка за весь час не помітила чоловіка.

— Так. Він поїхав на роботу.

— Ааа. Ну добре. — промовила Ніка.

— Ходімо на кухню, я зроблю чайку з тортиком. — ласкаво промовила жінка.

— Та ні, не потрібно. Я на декілька хвилин. — заперечила дівчина.

— Як скажеш. — вони присіли на диван — Про що ти хотіла поговорити?

— Запитати. Чому ви вирішили що я не маю нічого знати про Назара? — обличчя жінки відразу побіліло, а з лиця спала посмішка. — Чому ви нічого мені не говорили. Я для вас була якоюсь байдужою людиною, якій не потрібно знати що діється з вашим сином?

— Ми не хотіли щоб ти потратила все своє життя чекаючи на те, коли він прокинеться.

— Ааа, тобто ви думаєте те що я вважала весь час його мертвим, це нічого?

— Ми вирішили що так буде кращє для вас двох, ти забудеш про нього, коли він прокинеться зрозуміє що ти його забула, тому теж розпочне жити своїм життям.

— Для вас це все так просто? — запитала дівчина, в якої вже сльозились очі.

— Так. — холодно промовила жінка. — Від тебе було потрібно тільки те, щоб ти його забула. Чому ти завжди все псуєш. Хто тобі розповів про Назара? — запитала Дарина Семенівна, напевне її це хвилювало саме більше.

— Якщо ви хотіли щоб я його забула, то навіщо ви дозволили йому навчатись зі мною в одному університеті?

— Він сам вибирав. — жінка видихнула. — Якщо ти помітила, він не пам'ятає нічого що пов'язане з тобою, це до кращого. Тож від тебе потрібно тільки те, щоб ти не потрапляла йому на очі. Зрозумій ти вже, ти йому не пара. Якесь дівчисько, яку викинули власні батьки, вирішила покохати мого сина. Знай — вона посунулась до Ніки, й показала на неї пальцем — Мій син заслуговує набагото більшого, чім ти. Тож тільки спробуй підійти до нього, чи заговорити.

— Добре. — тихо промовила Ніка. Вона швидко витерла свої доріжки від сліз на щоках, й подивилась на жінку з лукавою посмішкою. — А я вважала що ви краща, та тепер, навіть не знаю. — дівчина посміхнулась — Якщо ви так хочете, то добре. Так як ви не хочете мати зі мною нічого спільного, то добре. Я більше ніколи не прийду сюду. Якщо я вас побачу, ми будем робити вигляд що незнайомі. Та про Назара я вам нічого не гарантую. Наскільки я знаю, він може все згадати, й до того часу поки він пам'ятатиме хоча б один момент з минулого, пов'язаний зі мною, я буду боротись. Якщо він забуде все, я більше ніколи не потурбую ні його, ні всю вашу сім'ю. 

Після цього дівчина підійнялась й пішла до дверей. Вона вийшла на подвір'я й вдихнула свіжого родвір'я. Дівчині хотілось прямо тут розревітись як маленькій дівчинці яка роздерла колінку й хоче щоб її хтось обійняв. Ніка підійшла до машини й сіла в неї. В останнє подивившись на будинок, вона поїхала геть з цього місця. По дорозі вона ніяк не могла зосередитись. Вона згадувала всі моменти з Назаром. Перший поцілунок, перше побачення, перша сварка, прогулянки, смішні моменти, обіцянки, перша зустріч.

Спогади:

Сьогодні Лєра з Нікою вирішили походити по магазинах, тож зараз вони стоять в магазині й вибирають одяг. Поки Лєра вибирала собі якесь платтячко, Ніка вирішила пошукати собі щось між чоловічими речами. Вона знайшла доволі красиву толстовку, та її розміру не було. Тож вона пішла до футболок. Дівчина зупинилась на одній з них, вона була чорна з длінними рукавами, Ніка завжди обожнювала носити такі футболки, тож швидко потянулась по одну з них. Взявшись за тремпель дівчина вже хотіла дістати її, та поверх її руки лягла друга. Дівчина швидко зрозуміла до чого все йде, тому скинула чужу руку, зняла річ й притулила до себе. Навпроти неї стояв хлопець, якій був не дуже радий такому розкладу.