Глава 15

— Тім, що з ним таке. Ні. Не те. Я звичайно рада, але чому він живий? — нерозуміючи запитала Ніка.

— Він і був живим, тільки він лежав в комі. Про це тобі ніхто не говорив щоб не турбувати. Всі вважали що так буде краще для тебе, ти забудеш про Назара й почнеш спокійно жити без нього. Так як ніхто не знав через скільки він вийде з коми, це рішення було кращим. Він прокинувся місяць тому, й забув деяких людей. А точніше людину. — хлопець затих, та потім промовив — Тебе. Він не пам'ятає нічого що пов'язане з тобою. Ми вирішили що краще тобі про це не знати, тому й не розповіли. А тут ти й сама дізналась. — посміявся Тимур.

— Він мене згадає? — занепокоєно запитала я.

— Можливо, та цього ніхто не знає. Лікарі говорять якщо він захоче, то згадає. Та можливо навпаки, він може назавжди забути все що було пов'язане з тобою.

По щоках дівчини вже скочувалась не перша сльоза. Вона підійняла голову й подивилась на хлопця.

— Дякую що пояснив.

Після цього вона швидко витерла свої дорожки від сліз, й пішла до дверей.

Вийшовши вона наткнулась на Олю, яка напевне чекала її. Дівчина швидко вхопила за руку Ніку, й потянула за собою. Вони зайшли в корпус де напевне проводився ремонт, і далі повернули в перші двері. Там вже чекала група дівчат, напене їх Оля переманила на свою сторону. Ніку відштовхнули так, що та впала на підлогу й подерла все об бетон.

— Ну що, немає тепер твоєї подружайки яка тебе захистить. Наша Нікуся саменька в такому поганому місці. — Оля почала ходити навколо Вероніки й намотувати на палець волосся дівчини, та вона покірно сиділа на колінах, який би настрій не був в неї зараз, Ніка знала що вона сильна, тому всі свої емоції вона повинна відкласти на потіп. Зараз потрібно підігрувати. — Моя ж ти зіронька, чому ти така сумна. — Оля підійняла Ніку за підпорідок. — Ааа, моя ж ти квітонька, це ти за мною так сумуєш? Ну нічого. Я теж сумувала. — вона почала голосно сміятись, наче ненормальна. Та в наступну секунду вона перестає сміятись, й замахується для удару.

По кімнаті ехом розлетівся звук удару, Ніка впала на підлогу тепер вже всім тілом. Спочатку була тишина, та вона перервалась ржанням тих дівчат, які були з Ольой. Їх було п'ять, можливо більше.

— Чого стоїмо, я ж не просто так її сюди тянула. Можете налітати. — після цих слів на дівчину почала йти вся групка.

Всі були з посмішками до ушей, та Ніка навіть не підіймала голову. В неї в голові крутилось два варіанти, сидіти й получати насолоду від ударів, які її так потрібні щоб освіжитись, чи все ж всати й показати на що вона здатна.

Перша дівчина вдарила Ніку в живіт, та вона продовжила сидіти в тому ж положенні. Потім її вдарила друга. Нічого не змінилось. Далі її хапають за волоси, й тянуть назад. На цьому моменті Ніка не витримує. Хапає руку тієї дівчини, й скручує за спину, й відкідає кудись в бік, й при цьому вона вже стоїть на двох ногах. Вона доторкається до губи й дивититься на свої пальці, на них кров. Посміхнувшись, вона підійняла погляд в якому були зібрані всі емоції: скаженість, ненависть, злоба, насмішка, велич, черствість, холодність. Від цього всі зжались, й ніхто більше не намагався підійти до Ніки, всі боялись її.

Pov: автор

Так як Ніка вже повинна була прийти, Лєра почала хвилюватись. Вона швидко вибігла з аудиторії, й почала шукати Тіму. Він повинен був знати де Ніка. Через декілька хвилин, вона врізається в нього на повороті.

— Тім— захекано починає Лєра, обпершись об свої коліна руками — Ніка. Де вона?

— Не знаю ми поговорили й вона пішла. — швидко відповів Тимур.

— А якщо вона щось з собою зробить? — почала накручувати себе Лєра.

— Та ні. — заперечив хлопець,натянувши посмішку — Вона ж не таке. — та після цих слів його посмішка спала.

Не те щоб Ніка намагалась покінчити життям, та знаючи її минуле, й те що сталось пів години тому, це могло статись. До того ж, вона ніколи не розуміла навіщо вона живе, ні, вона це цінила, але справді не розуміла. Раніше вона була більш спокійною, до всього ставилась адекватно. Та після "смерті Назара" їй було байдуже. Їй було байдуже, чи помре вона, чи ні. Всі говорили що це погано. І є багато яких причин, на це дівчина починала сміятись в весь голос, а потім як завжди говорила що вона вже готова до смерті, і в цьому немає нічого такого. Ніку звичайно водили до психолога, та нічого такого, все було нормально. Адекватна і здорова особа. Та ставлення Ніки до свого життя, лякало кожного.

— Чому ви такі білі? — втрутився Назар, на нього відразу вставилось дві пари очей. Тім натякав щоб той як сидів мовчки, хай й сидить. А Лєра просто вбивала його поглядом. — Добре, добре. Ви ж за ту божевільну? — вточнив хлопець, на що получив кивки — Її потянула кудась якась дівчина, страшнінька така.

— Куди? — відразу викрикнула Лєра.

— Туди. — хлопець показав польцем — Самому цікаво що вони забули в тому крилі будівлі, в ньому ж пусто.

Після цього дівчина зірвалась з місця, й побігла по коридору. Швидко завернувши, вона зупинилась перед коридором з купою дверей. За нею відразу ж прибігли й самі хлопці. Лєра вже хотіла було почати відкривати всі двері, як почула чийсь сміх за дверима однієї з аудиторій. Тимур хотів був забігти вже в неї, як Лєра ставить перед ним руку й медляно відчиняє двері. Так що вони дивились через щілину, та перед ними була гора парт. Тому вони підійшли до місця де вони завершаться, й почали придивлятись. Стоять якісь дівчата, біля них вона помітила Олю. І через секунду вона замахнулась для удару, й вдарила якусь дівчину по щоці. Звук був доволі непоганий. Та дівчина продовжувала валятись. Потім всі почали хохотати. Хлопці вже хотіли було вийти з прикриття, й захистити ту бідолашну, та Лєра перегородила їм шлях, і прошептала щоб ті сиділи тихо. Лєра подивилась на ту дівчина, в ній вона впізнала Ніку.

— Я тебе точно приб'ю дома — прошептала Лєра так, щоб її ніхто не почув.

— А це хіба не та неадекватка? — запитав тихо Назар.