Глава 12

Pov: Максим

Як тільки я прокинувся, відразу ж накинувши кожанку побіг на вулицю. Там швидко сів на байк, і виїхав на дорогу. Якщо вони говорили за дитячий будинок, то потрібно поїхати до найближчого. Його давно закрили, тому потрапити в нього не зіставить ніяких проблем. Хоч хлопець і не хотів розуміти, та глибоко в думках він догадувався що вони говорили про його сестру Ніку.

Приїхавши він побачив закинуту будівлю. Дивлячись на неї і не скажеш що тут могли колись бути діти. Він зліз з байка, і зняв шолом. Хлопець почав роздивлятись будівлю, хоч на вулиці й булоа ніч, місяць непогано освітлював довкілля.

Максим пройшов в середину, в ніс вдарив запах сирості, та він пішов далі. Відразу його зустріли великі коридори, ідучи по ним хлопець по черзі заглядував в кожну кімнату. Вся ця картина навіювала холод. На першому поверсі були кімнати з іграшками, ще якісь кімнати з речами для прибирання, інструменти. Тож на другому повинні були напевно бути кімнати для дітей.

Ідучи на верх, під ногами почали скрипіти старі доски сходів. Макс зайшов в першу попавшуся кімнату, в ній було два ліжка і шафа. Деякі речі лежали на підлозі, пройшовши в глибини хлопець помітив над тумбой малюнки, на них напевне зображені рідні цієї дитини. Посвітивши фонариком від телефону Максим помітив карандаші. Нічого більше хлопця не привернуло, тож він пішов в наступну. В ній теж було таке саме, дитячі іграшкі або ж речі розкидані по всій підлозі. Макс вийшов з кімнати і вирішив пройтись по всьому поверху. В кінці коридора була просторна кімната, тут були старі крісла, присвітивши, в углу хлопець помітив коробку іграшок які були й поза її межами. Хлопець вже хотів подивитись щось іще, як помітив одного ведмедика. Підійшовши він підняв його, й почав розглядати. Вертячи в руках, він намагався знайти щось що підтвердить його догадки. І вже через декілька секунд він помітив вишите сердечко під вухом іграшки.

— Тедді — промовив хлопець, й обійняв іграшку.

Колись в дитинстві він подарував його Ніці, й сказав оберігати. Та одного разу дівчинка випадкова заділа іграшку, і та трішки порвалась. Ніка почала дуже хвилявалась. Вона спробувала якось зшити розійшовшіся шви, і вийшло не дуже. Дівчинка почала плакати, і це помітила няня. Вона допомогла Ніці, і вишила там сердечко. Потім Ніка прибігла до Максима і сказала що так вона обозначила що ця ігрішка її, а сердечко було знаком любові дівчинки до брата. Потім Макс звичайно дїзнався, та вирішив підігрувати Ніці, начебто нічого не знає.

Від роздумів Максима відволікли грохоти, які доносились з другого кінця коридора. Він виключив фонарик, і почав йти на шум.

Pov: автор

На другому кінці коридора була така сама просторна кімната, пройшовши всередину він помітив дівчину біля вікна, яка гепселила ногою підвіконня.

— І що ти робиш? — нерозуміючи запитав хлопець. На це дівчина тільки повернулась, і недовольно покосилась на Макса.

— Позбуваюсь минулого — спокійно відповіла Ніка — Що ти тут забув? — дівчина повністю повернулась до хлопця, і скрестивши руки на грудях обперлась об остатки підвіконня.

— Да так, старі будівлі. Завжди притягують. — спокійно говорив хлопець.

— Хах — дівчина оцінюючим поглядом пройшлась по хлопцю, і зупинидась на медведі. — Медведик. Вирішив дитинство згадати? Ти знаєш що в нього є хазяйка. — стверджуючи промовила дівчина.

— Звідкі ти знаєш? — нерозуміючи запитав Макс. — Що за минуле? Мені здавалось що в тебе є батьки, чи може тебе вдочерили? — насміхаючись промовив хлопець, згадуючи слова про знищення минулого.

— Ну як бачиш знаю. Я тут була частою гостею. Красива була хазяйка ведмедя.

— Звідки ти її знаєш? — запитав хлопець.

— Я тут була з матір'ю. Знаєш, мені навіть було шкода дівчинку. Її ж теж здається звали Нікою, не повезло їй звичайно, та нічого.

— Як це не повезло? — занепокоєно спитав хлопець — Чим?

— Вона була такою маленькою коли її сюди віддали, можливо б у неї і були б друзі. Та був один мінус. Всі хто тут був, знали що їх кинули і ніколи не повернуться за ними. Одна Ніка кожний день твердила що за неї прийдуть, що це всього лагерь, і скоро її заберуть. Можливо їй потрібно була психічна допомога — на цих словах хлопець зжав кулаки, на що дівчина посміхнулась — Ну сам подумай, постійно чекати когось в цьому місці безглуздо. Спочатку до неї ставились розуміючи, ну типу потрібег час щоб звикнути. Та шось пішло не так. Вона твердила що її заберуть, ну і вийшло так що з неї глузували. Це навіть смішно, постійно дивитись як на ній добавляються нові синяки. Або коли вона проходить повз тебе по коридору повністю мокрою, це були смішні моменти. Та після того як їй відрізали волосся, вона ще й страшненькою стала. — після цього Ніка посміялась, на неї покосився красний від злості Макс.

— Чому їй ніхто недопоміг? — злобно промовив хлопець.

— А навіщо? Тут було безкоштовне кіно, дивиись як їй ставлять підножку, або виливають супи на голову. Тоді вся столовка заливалась сміхом — після цього Ніка знову почала сміятись, вона згадувала кожен момент. І це її смішило, вона б вже давно розплакалась, та сміх був її щитом. Вона сміялась з того наскільки вона була жалюгідна, після всього цього вона звичайно змінилась, і тоді вже вона сміялась з когось в столовці коли на них лилимь гарячі супи. Майже всі ходили з коротенькими волосами до ушей, тільки деякі залишилимь з цілими. Вона більш-менш нормально до неї ставились. Її боялись всі, та цього вже вона не скаже Максиму. — Ну наскільки я зрозуміла ти й далі будеш стояти стовбом, тому я піду. — дівчина пішла в коридор, та потім знову виглянула — А ти вибачатись не збираєшся, я он через тебе кульгаю.

— Да кому ти потрібна — злобно проговорив хлопець, стоячи до тієї спиною.

— Оце роби людям добро, а вони навіть не вибачаться. — Ніка ще раз подивилась на хлопця а потім на підвіконня. Місце з з якого вона кожного дня виглядала і чекала батьків з братом. Похвалив себе за те що вона доволі добре побила підвіконні, дівчина пішла по коридору.