Глава 10

На наступний день я вирішила виспатись і тому прокинулась тільки в 12. Лєра ще мирно сопіла в мою подушку, тому я пішла приймати душ. І потім готувати щось поїсти. На столі була записка від батьків.

" Ви мирно спали, тому будити вас ми не наважились. Ми поїхали в відрядження по роботі на тиждень, не сумуйте без нас. Знаєм що ми постійно пропадаєм на роботі, тому коли ми приїдем, на неділю ми цілком ваші. З любов'ю мама"

В мене зараз були дві емоції, радісті і сум. Батьків не буде цілий тиждень, тож потрібно не спалити будинок. Відклавши записку, я пішла готувати оладкі, Лєра їх обожнює.

Через час я вже майже закінчила, і тому пішла будити Лєру. Та коли я зайшла на ліжку її не було, і тільки я зібралась йти її шукати, як вона виходить з ванни.

— Там їжа готова, спускайсь. — сказала я, і вже зібралась вийти. Як згадала. — І да, батьки на тиждень відлучились, тому ми самі. Там записка почитаєш, ну все. Давай суши волосся і спускайсь. 
      
Лєра прибігла по запаху хвилин через десять. Поснідавши я пішла в кімнату. Потрібно було зробити завдання на пари, та й взагалі пройтись по пропущеному. Я попросила Катю скинути свої конспекти, щоб вивчити те що пропустила.  Тому весь день я присвячу навчанню. А Лєра залишилась дивитись фільм на низу, їй було менше вчити, тому вона могла собі це дозволити.

На годиннику показувало три години дня. Я робила проект, і почула як хтось дзвонить в двері, та я продовжила своє заняття. Лєрі ближе, вона й відкриє. Потім я почула що Лєра з кимось сперечається, тож вирішила вийти.

Відкривши двері, я підійшла до сходин і вже хотіла спуститись.

— МЕНІ БАЙДУЖЕ ХТО ВИ ЇЙ. НА ДАНИЙ МОМЕНТ Я ЇЇ СЕСТРА. І Я ЗНАЮ ЩО БАЧИТИ ВОНА ВАС НЕ НАМІРЕНА. ТОЖ ІДІТЬ ГЕТЬ! — прокричала Лєра, дивлячись на Альпа.

— Я розумію що ти її сестра, і ти її знаєш куди краще за мене. Та мені потрібно з нею поговорити. — спокійним голосом відповів чоловік.

— Я ВАМ ЩЕ РАЗ ПОВТОРЮ, ГЕТЬ З НАШОГО…… — не встигла договорити Лєра, як я її перебила, і да, я вже встигла спуститись на низ.

— Що ви хотіли? — обпершись об перела, промовила я. Він вже відкрив рот, як я його перебила — Ідіть за мною.

— НІКО! — прокричала Лєра.

— Просто розмова. — промовила я дивлячись на неї, і пішла на верх. Він покірно пішов за мною в кімнату. Зачинивши двері я повернулась до нього.

— Що ви хотіли? — запитала я, дивлячись йому у вічі.

— Те що ти говорила правда? Ти справді Ніка? Моя донька Ніка?

— Так. — твердо відповіла я, зробивши паузу — Так, і ні.

— Не зрозумів. — його лице змінилось після останнього слова.

— Ну а що ви від мене хочете. Думаєш я дозволю називати вам себе дочкою? Нііііі. В мене є батько, є мати. І звати їх Вікторія, та Ілля. Інших у мене немає. — на ці слова він тілько опустив голову — Це все?

— Чому ти жива? — знову піднявши голову запитав він.

— Ххммм. Так хотів щоб я померла? Ну я ніколи й не збиралась помирати, це вже твоя дружина мене похоронила. — посміялась я — Це навіть звучить смішно, похоронити живу людину, а точніше похоронити свою живу доньку. — знову посміялась я. Сміялась я звичайно в своїх думках, бо до такого потрібно ще ж додуматись — Ну якщо на цьому все, прошу геть з цього будинку. Надіюсь що ми більше не побачимось. Двері самі найдете, тож не смію затримувати. — відповіла я, відчинивши йому двері кімнати, і поглядом показуючу щоб він валив.

Він ще хотів щось сказати, та я ще більше відчинила двері, тож він покірно вийшов. Ну а я добряче хлопнула дверима. Далі я знову сіла за виконання завдань в університет, ще стільки всього. Ще я почула як Лєра обматюховувала Альпа як тільки він вийшов. Вона ще зайшла до мене, подивитись чи все зі мною гаразд. І потім пішла займатись своїми справами.

Так я просиділа до восьми вечора, відкинувшись на спинку стільця почала розминути спину. Я вирішила спуститись на низ.

— Лєр?! — прокричала я.

— Що!? — запитала та, й вийшла з кухні.

— Я їду кататись, не хочеш зі мною?

— А ти повезеш? — запитала та зробиши миле вираження лиця.

— Щоб ти орала яка я ненормальна що так жену, що ми так помрем, і тому подібне. Да ща. Саменька. Їздиш як черепаха, потрібно вже розвивати свої навики водіння, хоть якось.

— Добре, все одно в будунку сумно. — погодилась та. Та все ж опустила голову, роблячи вид що образилась.

— Ти все повчила? — згадала я. — Якщо ні, то ми не поїдем.

—  Я ж не ти, все на потім не залишаю.

— Добре.

Після цього ми пішли в гараж де стояли наші байки й машинкі.

— Даю тобі право вибору, на чому вчитимешся ганять.

На це вона мені не відповіла, і тільки підійшла до свого байка і почала надягати шолом.

— Непоганий вибір, мені теж цей варіант до смаку. — сказала я, і пішла до свого.

Так ми весь вечір прокатались на дорогах. І Лєра робила великі успіхи. Якщо раніше її максимум був це 50 км/год, і то вона буде трястись після цього. То тепер майже до 80 км/год дотянула. Це була пуста дорога, та все ж. Спочатку вона згадувала де газ де тормоз, потім каталась зі швидкістю 40 км/год, потім я вирішила сісти з нею. Спочатку за рульом була я, і ми гнали 130 км/год, а потім Лєра. І напевне через те що я їхала швидше, вона вже не так боялась розганятись. Закінчили ми вже десь в час ночі. Приїхавши ми бухнулись на кровать, і позасинали.

Ранок розпочався з верещання Лєри, що вона нічого не встигає. Ледь відкривши очі я подивилась на годинник 6:12, і чому так верещати в таку рань. Я пішла до себе, й почала збиратись. Вмившись і накрасившись, я пішла вибирати одяг. Сьогодні потрібно бдягти штани, через рани на ногах, щоб ніхто не бачив, до речі я їх уже обробила. Зупинилась я на чорних штанах з високою талією, і на блузці кольору хакі, з прикольним чорним замичком, ну і чорні мартінси.

Спустившись на низ, Лєри ще не було, тож довелось мені самій щось нам придумувати їсти. Часу було й не так багато, тож я зробила кашу і потім додала полуницю. Ну і ще я намазала грінки з нутелою і нарізала банан. Лєра там ще бігала, тож я вирішила побути сьогодні добренькою і заварити їй кофе. Сама я його не п'ю, тільки якщо мені потрібно добу не спати, от тоді можна.