Глава 8

Прокинулась я від того, що моя голова розривалась від болю. На годиннику показує 6:12, повернивши голову я помітила те, що Лєра ще літає в снах. Ледве піднявшись з ліжка, я пішла на низ за таблеткою від голови. На сходах, я звичайно, ледь не впала, та до своєї цілі всеж дійшла.

Я вирішила що вже потрібно будити ту соню, і починати збиратись. Голова ще боліла, та ходити не спотикаючись можливо.

— Лєро, вставай. Нам потрібно в унівєр. — я кінула в неї подушку, а сама плюхнулась біля неї.

— Ага, ще декілька хвилин. — промовила вона  в подушку.

— Як знаєш, я попередила. — я лягла на бік, і прикрила очі.

— Ага, сама он лежиш, а мене будиш. — вона перевернулась і, здається, подивилась на мене.

— Я полежу поки не подіє таблетка, а ти встаєш.

— В тебе щось болить? — занепокоєно піднялась та.

— Тільки голова, ну і горло. Воно скоро мине, напевне. — я вже лежала з розплющеними очима і дивилась на Лєру. Вона приклала свою рука до мого лоба, і швидко підскочивши побігла на низ. Через декілька хвилин вона вже забігає з градусником в руках.

— На поміряй. Вчора був дощ, напевне ти промокла і захворіла. А я піду приготую кофе і чай. — я тільки покірно взяла градусник, і почала міряти.

Через хвилин десять в кімнату зайшла Лєра, і я дістала градусник.

— 38,8° , ну хоч не 40 , вже щось. — з посмішкою я поклала градусник на тумбу.

— Ага. — видихнувши промовила та — Знач диви, батькі ще не повернулись і коли повернуться ми не знаєм. Ти не йдеш в універ це точно, а я залишусь з тобою. Зараз ти йдеш вмиєшся, а я піду приготую щось з страв від недуги. В тебе ж голова вже переболіла, чи ще ні?

— Вже краще.

— Добре.

Я пішла вмилась, напевне прогулянки вчора було забагато. Коли я вийшла, на тумбі вже стояла чашка з чаєм, і таблетки, напевне від температури. Як тільки я їх випила, то лягла на ліжко. Мене відразу  потянуло в сон, тож я швидко заснула.

Прокинулась я десь годин в 9, не так і багато я поспала, з тим що лягла в 7. Я вже відчувала аромат чогось смачного, тож не гаючи часу я пішла на кухню. Там біля плити стояла Лєра, і куштувала суп. Вона обернулась і помітила мене.

— Це добре що ти прокинулась, я якраз закінчила.

Лєра накрила на стіл, і ми розпочали снідати. Тільки ми сіли, як відразу ж повернулись батькі. Вони здивувались, побачивши нас дома, та після пояснень сіли до нас їсти.

Вже ввечері мені стало краще, та мати сказала що ще мінімум день дома, а Лєрі приказали бути в няньках, мені здалось що вона була рада цій новині. Та взагалі ці два дні ми постійно щось робили разом, що було доречним після нашої сварки.

Цим вечором ми повинні були піти з батьками на вечір до їхніх знайомих, і тому Лєра поїхала в магазини. Мене залишили зі словами, що краще побути дома ще трішки, проте на вечір вже піду. Тож мені залишиломь тільки довіритись смаку моєї сестри, при виборі плаття. Розміри в нас однакові, та вкус в одязі все ж трішки різний.

Коли вона повернулась я відразу ж пішла приміряти сукню, зробивши макіяж я підійшла до дзеркала. На мені було облягаюче, ніжно розове плаття трохи вище колін. Також на кінцях плеч були вирізи, і все воно було в узорах.

Вийшовши з кімнати я пішла до Лєри, вона також милувалась перед дзеркалом своїм видом. В неї була бєжева сукня до колін, і також вся в узорах.

— Гарно виглядаєш.

— Ти теж. Ходімо. — Лєра.

— Дівчата ви ще довго!? — крикнув з першого поверху батько.

— Ні. Ми вже йдем. — сказала я, і ми пішли на низ.

— Непогано виглядаєте. А тепер ідіть сідайте, вже потрібно виїжджати. — тато.

— Добре.

Ми сіли в машину, і через деякий час ми зупинились перед великим будинком.

— Ходімо. — сказала мати. — Якщо хочете можете годину тут побути, і йти.

— Добре мам. — сказала Лєра, і відчинила двері.

— Непогано живуть, та ми краще. — сказала я, оцінюючи будинок.

— Заори ще на всю вулицю, чого ж ти так тихо це говориш? — запитала Лєра.

— Ну а що? Я правду говорю.

— Досить сперечатись, ходімо. — сказала мама, і пішла в перед.

Як тільки ми зайшли, відразу пішли до однієї пари, средніх років. Напевне це іменинниця з своїм чоловіком. Я подивилась на неї оцінюючим поглядом.

— Привіт, вітаю зі святом. — сказала мати обіймаючи ту жінку. — Це мій чоловік і доньки.

— Вітаю — сказав тато, і поцілув тій руку та пожав руку чоловіку.

— Добрий вечір, з днем народження. — сказала Лєра і пішла обійматись.

— Здрастуйте, вітаю. — сказала я пішла обіймати ту жінку, типу цілуючи в щоки. — З днем народження мамо. — прошептала я їй на одне вухо. — А мене ти так і не поздравила в тот день. — сказала я їй на друге вухо і відійшла.

По ній було видно що вона поблідніла. Далі я підійшла обійняти і їй чоловіка.

— Привіт. — сказала я і відійшла.

Якщо жінка на мене дивилась з опаскою, то чоловік дививсь з нерозуміючим поглядом.

— І як звать доньок? — запитав чоловік.

— Це Лєра та Ніка. — показуючи на кожну промовила мама. Після цього Аліна( рідна мати Ніки) стала ще білішою на обличчі.

— Я відійду. — сказала вона, і швидко відійшла.

— Ми теж напевне пройдемсь. — сказала я, беручи Лєру під руку.

— Тобі не здалось, що з тієї жінкою щось не те? — запитала Лєра.

— Можливо. Я відійду в туалет, добре?

— Добре.

Я зайшла в будинок, і запитавши в прислуг, все ж знайшла туалет.

Як я підійшла, звідти вийшла типу моя мати. Спочатку вона пройшла повз мене, та потім зупинилась. Подивилась на мене та я вже зайшла. Вона відразу пішла за мною.

— Що ти тут робиш? — накинулась вона на мене. Зачинивши двері туалету.

— Не бійсь, я тут не на довго. Прийти й піти. Не затримаюсь.

— Я й не боюсь. — сказала вона, фиркнувши.

— От і добре. — сказала я подивившись на ної — А можна запитати?

— Чому я тебе віддала? — предгадала моє запитання Аліна.

— Ні. Я знаю чому мене віддали в дитячий будинок. Як ви пояснили мою пропажу іншим?