Глава 7

Не пам'ятаю скільки я йшла до дому, весь час думала про  нашу розмову з Лєрой. Я навіть зуміла потрапити під зливу, та я люблю прогулянки під дождем, тож через це я зраділа.

Прийшовши в дім промокнувшою до нитки, я пішла в кімнату перевдягтись. Швидко діставши із шафи перші попавшісь штани з якоюсь толстовкою і білими кедами, я ледь не вибігла на подвір'я, прихопивши ключі. В гаражі був мій байк, тому не гаючи часу я завела його, і виїхала на дорогу. Вона була слизька, адже ливень ще не закінчився, та мені було байдуже.

Я виїхала з міста, і вже прямувала по пустій дорозі. Мене вже повністю поглинули спогади. Єдині люди які мені не брехали і любили, це була моя сім'я, принаймні я так вважала до сьогодні. А тепер в мене немає нікого. Мої рідні батьки віддали мене в дитячий будинок й оком не моргнувши, брат якого я так любила, навіть не починав мене шукати. Лєра, мама і тато - виявилось що я була для них ніким. І останній Назар, який постійно говорив що буде поряд.

Спогади:

Дівчина з хлопцом їдуть на байку. Вони дуже кохали одне одного, та хорошого багато не буває. Сьогодні вони їхали на своє улюблене місце, їм здавалось що воно було створено саме для них. Ніхто про нього не знав, та особливим було не через це. Його знайшли вони в двох, коли просто прогулявались. Дуже красивий обрив, з якого виднівсь ліс і велика річка.

Того вечора вони їхали вдвох на байку, спереді хлопець, а з заді міцно тримаючись дівчина.

— Назар, давай їхати медляніше! Я боюся!

— Не бійся, це не так і страшно!

— Ну можливо тобі і ні, та ти ж знаєш яка я боязлива!

— Знаю. Зніми мій шолом, і надягни собі!

— Навіщо, просто їдь медляніше?!

— Просто зроби те що я прошу! — Ніка покірно зналя шолом, і наділа собі.

— Ніко, тиж мене любиш?!

— Чому ти раптом запитав?!

— Просто скажи.

— Люблю, і ніколи не перестану любити.

— Тепер просто обійми мене, як можна сильніше.

Того вечора по всіх новинах показували про аварію двох підлітків, один загинув як тільки швидка привезла його до лікарні, а інша потрапила в кому.

Через дів неділі прокинулась Вероніка. Аварія виникла через поломку в тормозах, саме тоді Ніка зрозуміла те, що Назар все знав. Він покинув її, а обіцяв постійно бути поряд. Вирішив що її життя цінніше за його. Після цього вона ходила як не жива, та зрозуміла що він пожертував собою щоб вона жила, тож тепер вона жила за двох.

Наш час:

Ніка сидить на обриві, звісивши ногі. Ливень вже давно закінчився, і вона просто любується закатом. І так аж до темряви. За цей час вона дужа змерзла, тож сиділа клубочком і дивилась на небо, як світять зірки, кожна сяяла по різному.

Діставши телефон, екран засвітивсь, осліпивши на деякий час Ніку. До цього він був вимкненим. На екрані показало 23:36, зібравшись з силами, дівчина підійнялась і пішла до свого байка. Після того випадку Ніка ненавиділа їздити, і саме через це й почала цим займатись( нагадуючи кожного разу коли сідала за байк, що вона втратила). Швидкість - це було друге ім'я Ніки. Можливо якби тоді вона подумала про щось інше, а не про те що вона боїться, можливо б замітила занепокоєння хлопця, чи підозрілі дії.

Добавивши швидкість на максимум, дівчина їхала по рівній дорозі, вона не хотіла до дому, вона насолоджувалась моментом, кожна секунда приносила їй велике задоволення.

Pov: Лєра

Після нашої розмрозмови я пішла на пари, за вікном розпочалась гроза, а Ніка так і не зайшла в аудиторію. Я вже зрозуміла що незащо наїхала на сестру, і просто зірвалась на ній, хоча повинна була це зробити саме на тих хто мене розізлив.

Як тільки продзвенів дзвінок я відразу вилетіла в коридор і набрала номер сестри, абонент був поза зоною. І це мене ще більше почало хвилювати. Я швидко вибігла до машини, і вона стояла на місці, та коли я її спробувала відкрити, це не зіставило ніякого труда. Тож я швидко сіла в машину. Вона б не залишила все так.

В будинку її не було, що не на жарт мене занепокоїло, я встигла зателефонувати їй велику кількість разів, та всі мої спроби були марними. Згадуючи нашу розмову, я все більше розуміла наскільки я гнила людина. Я не знала що робити, і тому мені залишилось тільки чекати на її повернення цілою та неушкодженою.

На годиннику показує вже далеко за північ, а я лежу під покривалом на кроваті, і намагаюсь відігнати погані думки. Ось я чую як на першому поверсі хлопнули двері. Швидко  спустившись на низ, я побачила Ніку. Вона стояла до мене спиною, а я не тратячи часу кинулась до неї в обійми.

— Нік, Ніко, вибач мені будь ласка. Я не знаю що на мене найшло. Ти моя сама сама любима сестричка, і я дуже тебе люблю. — після моїх слів вона повернулась, і просто обійняла мене у відповідь.

Так ми простояли до того часу, коли я замітила її одяг. Я подивилась на неї вигнувши брову, на що вона лише пожала плечами.

— А батьки де?

— В них багато роботи, тому вони будуть на роботі аж до ранку.

— Це добре.

— Ти знаєш що з ними б було, якби вони дізнались що ти десь лазиш?

— Ну вони ж не дізнались. А тепер ходімо на кухню, останній раз я їла вчора, і то не пам'ятаю коли. Я така голодна.

— Ходімо. Я щось тобі приготую.

Після того як я накрила на стіл, я сіла навпроти Ніки.

— Де ти була? Вже майже три години.

— Я каталась, і телефон, він просто вимкнений, до речі потрібно включити.

— Просто каталась і просто виключений?

— Ну а що, я хотіла подумати.

Після цього вона втикнулась в свою миску, а я пішла на другий поверх, і спустилась через декілька хвилин. Подвинувши стілець як можна ближче до Ніки, я накрила нас двох тепленьким покривальцем.

Потім вона пішла прийняти душ, а я лягла в їі кімнаті і чекала поки вона вийде, та здається недочекалась.

Pov: Ніка

Зайшовши в будинок, я намагалась бути тихою, та я почула що хтось спускається по сходах, а потім обіймає мене.

Чесно я боялась що мене ніхто не зустріне, або ж Лєра з новою порцією образ.