Глава 4

Пара закінчилась дуже швидко, і Ніка захотіла піти звідти.

— Ніко.

— Да.

— А давай підійдем познайомимось.

— Ти ж говорила сьогодні що обійдемось без знайомств.

— Ну Ніко, ну будь ласка. Нам потрібно з нии познайомитись.

— І навіщо це нам?

— Потрібно.

— Знаєш скільки до них таких як ми підходить знайомитись?

— Ми інакші.

— Чим?

— Ми розуміємо коли нам не раді. Отже якщо ми їм не сподобаємось, то підемо.

— Добре, підійдем. Це всерівно нічого не міняє. Та давай не зараз.

По очах Лєри було зрозуміло, що вона дуже рада. Вона швидко підбігла до сестри і почала душити своїми обіймами.

Коли обнімання одна одної закінчились, дівчата пішли на іноземну мову, яку до речі знали дуже добре.

Зайшовши до аудиторії, вони замітили що їхні місця зайняті, ну і зрозуміло ким. Лєра вирішила що це нагода для знайомства.

— Нік, — почала легенько пихати ту локтем в бік — мені здається чудова нагода для знайомства. — І поглядом показала на трьох хлопців.

— Не бачу в цьому ніякої нагоди, ну хіба що можна на них накричать що зайняли наші місця. Та ми виглядатимем не з кращого боку, сідати можна де хоч.

— Ну дивись вони сидять самі. Ми можем підійти і познайомитись, в цьому ж немає нічого поганого.

— Ну тоді ходімо.

— Та й взагалі, ми ж не потоваришувати йдемо, а просто.— Лєра побачила не зовсім розуміючий погляд Ніки.

—…….

— Тобто ми не повинні з ними бути в хороших відносинах. — після слів Лєри, Ніка задумалась. Як тільки вона зрозуміла про що говорила її сестра, вона всміхнулась коварною посмішкою. І обидві попрямували в кінець аудиторії.

— Привіт. — тільки підійшовши, промовила Лєра до говоривших між собою хлопців. На її обличчі появилась щира посмішка. — Я Лєра, а це Ніка. Ми разом в одній группі.

— Привіт. — сухо промовив один. Коли інші й погляду не підняли, щоб поглянути на співрозмовниць.

— Ііііііііі. — не витримала Ніка, так як всі мовчали. У відповідь на неї поглянув хлопець з обличчям яке виражало нерозуміння. Інші ж знову проігнорували. — Не хочете ім'я сказати?

На це єдиний хлопець який дивився на дівчат, опустив голову і сказав:

— Якщо ви підійшли до нас, значить наші імена вам відомо. — слова були сухі, навіть з ноткою злості.

— Ну то да. — тихо промовила Лєра.

Ніка подивилась на неї так, наче та головою вдарилась, та швидко відвела погляд на хлопців. Можливо поки її не було, Катя її добре ознайомила з усіма трьома.

— Ну можливо Лєра і знає, та я все ж хотіла б почути їх. Вибачте, з вашою біографією не ознайомлена.

Вона побачила як один ухмильнувся з її слів. І відразу підійняв голову.

— Якщо ти так хочеш, то добре. Я Андрій, той що з вами привітавсь Саша, і це Артур. — сказавши останнє ім'я він подивись прямо в очі Ніки, до цього він оглядав дівчат.

В його погляді Ніка побачила велич, він насміхався над ними. Якби він подивився так на Лєру, та можливо б і відвела погляд, та не Ніка. Їй було байдуже як на неї дивляться, вона ніколи не дасть насміхатись над собою чи своєю сестрою.

— Ви молодці, ну принаймні ти, сказати що не знаєш наших імен. Це заслуговує оплесків. Та знай що вам до нас далеко, ми на різних рівнях. Те що ви з нами заговорили це вже багато, тож можете йти. — знову заговорив Андрій.

Ніка тільки всміхнулась, сама думка що вони вважають що дівчата такі простенькі, веселила її. По його оцінюючому  погляду можна було зрозуміти, що ставиться він так тільки через їх вигляд.

Посміхнувшись на останок, Ніка взяла руку сестри, яка просто мовчки спостерігала, і пішла на перший ряд. Ну а що, англійську знають, можна і проявити пару своїх талантів.

Через хвилин 5, Лєра все ж вийшла з трансу.

— То мені здалось, чи вони тільки що нас намагались принизити. — її лице просто кипіло від злості. Це була одна з особливостей Лєри, емоції до якойсь події, до неї приходили трішки з запізненням.

— Не здалось. — майже без емоцій, відповіла Ніка.

— Хах, це ото ті придурки, мачо пацани, пупи землі, вважають себе крутішими за нас. Ну нє, чортаз два. Хай тільки спробують.

— Реагуй не так бурно. — слова були успішно проігноровані.

— Ааа, я зрозуміла. Вони ж королі, і з такими як ми селючками, не спілкуються. Ніко, від завтрішнього дня ми знову стаємо собою.

— Нарешті.

— Я от не розумію, якого ти така спокійна. Ти хоч розумієш, що вони нас принижували. — у відповідь Лєра получила тільки погляд "І що?".

— Ти трішки неправильно говориш, вони Намагались нас принизити. Можливо ми й принижені для всіх, та я впевнена що наші красунчики так не вважають. — від цих слів у Лєри появилась посмішка до ушей.

— От скажи, щоб я без тебе робила? — і швидко кінулась обіймати сестру.

— Ну можливо б стояла ще досі там. — з цього вони обидві посміялись.

Пара розпочалась, і дівчата стихли. Весь час вони слухали викладача, тому пара швидко закінчилась. Дівчата пішли до їдальні.

Їсти вони не стали, тому що далі фізичне виховання, а пити вони взяли. А точніше Лєра.

Потім вони пішли перевдягтись. В обох були ідеальні фігури, та цього ніхто не знав, через одяг який вони носили.

Можливо вони б жаліли, та не зараз. Перевдяглись вони в обтягуючий і дорогий одяг. І пішли. Вони вибрали группу футболу, адже обидві чудово в нього грали і дуже любили цю гру.

На стадіоні не було нікого з дівчат, напевне Ніка з Лєрой єдині хто ходитПродовж.

— Вау, ми єдині дівчата. — з захопленням сказала Лєра.

— Ну не всі ж такі больні, щоб на футбол йти. Інші напевне на фітнесі й аеробіці. Ну ми будемо особливі, виділятимемось.

— Я б здивувалась би якщо ти цього не сказала. Постійно любиш бути іншою.

— Тому що я завжди інша.

Дівчата підійшли до всіх, тільки вони прийшли, пролунав свист. Їм задали пробігти десять кругів, потім розминку і гра.

Поки дівчата бігали, та й не тільки. На них дивилимь як на енело. Та були й ті хто розглядав фігури дівчат. Та їм було на це байдуже.