Глава 2

День розпочався з неприємного торохкотання будильника. Першою прокинулась Лєра, ну як завжди. Тихо щоб не розбудити своєї сестри вона підійнялась з ліжка(вони полюбляють засинати в обіймах одна одної, та все ж в кожної є своя кімната) і попрямувала до ванної кімнати.

Прийнявши душ, вона швидко висушила своє чорняве волосся (яке було до плечей), і нанесла легкий макіяж. Зайшовши до кімнати вона побачила ще мирно сплячу Ніку, і вирішила їй допомогти, та для цього потрібна була кухня.

Спустившись на низ, вона нікого не зустрівши пішла до кухні, де взяла кастрюлю з черпаком. Тільки вона зібралась вийти, як зустріла матір.

— Оооо, доню, ти вже прокинулась. Доброго ранку. І навіщо тобі це все? — показуючи на речі в руках, запитала та.

— Привіт, мам. Не бійся, я тільки позичу на пару хвилин, і тут же поверну. Згода?

— Тільки давайте тихіше. Не так як прошлого разу.

— Так, сер. — з цими словами Лєра швидко побігла в свою кімнату.

Тихо підікравшись до ліжка з сестрою, вона піднесла посудину над вухом, і з усієї дурі вдарила по ній.

Мить, і по всьому будинку розноситься виск, спочатку однієї, а потім сміх іншої.

— Ти що з глузду з'їхала, чому так верещиш? — Лєра.

— Цього разу я гарантую, моя помста буде солодкою. А зараз біжи, бо придушу.

І обидві швидко рвонули з своїх місць. І так бігали хвилин 15, поки все ж Вероніка не застрибнула на Лєру, і вони вдвох впали на підлогу.

— А ти не боїшся запізнитись? Я якби вже зібрана, тільки наряд. А тобі…

— Чорт. — швидко піднявшись з сестри, Ніка побігла до кімнати, потираючи свою ногу, якою добряче гепнулась.

Через пів години вона вже цілком готова, стояла перед шафою вибираючи що вдягти. Одягу було не багато, бо переїхали дня 3 назад. І накуплять нового ще не встигли.

І ось вона вже милується своїм відображенням в дзеркалі. Вони з Лєрой домовились вдягтись не як завжди, не любили вони лишню увагу через статус батьків. Тож джинсова ябка і фіолетова футболка, якраз підходили для не дуже багатої дівчинки.

— Вероніко! Ти ще там довго, ми тебе чекаєм! — верещали знизу.

— Так мамо, вже спускаюсь!

Поснідавши млинцями з джемом, дівчата пішли на вихід.

— Вас підкинути чи ви на своїх?

— Ні тат, ми пішочки пройдемось. Час є, чому б і ні. — Лера.

— Я з вами цілком згодна, свіжий вітерець ніколи не зашкодить. — мама.

— Мамо, я тебе благаю. В місті свіже повітря, нічого смішнішого не придумала. — Ніка.

— Не бякай мені тут. Повітря на подвір'ї все ж краще, ніж у будинку.

— Хах, добре, мам. Як скажеш.

Поцілувавши матір з батьком, вони пішли до свого університету. Який був найкращим в місті.

Цілу дорогу вони жартували сміялись, і нікаплі не хвилювались. Час минув швидко, і тому вони вже стояли перед будівлею.

— Ну те що ми не запізнились, вже добре.

— Повністю з вами погоджуюсь, Валерія.

— Ну і що в нас там перше?

— Ща, жди. Я десь скрінила. — Ніка швидко дістала свій телефон — перша психологія.

— Вау, ходім. Потрібно знайти кабінет.

Дівчата знайшли розклад і кабінет пар, тож вони швидко попрямували в свою аудиторію. Так як пара ще не розпочалась, тут всі знайомились. Це дівчата помітили, як тільки зайшли. Не маючи наміру ні з ким знайомитись, вони пішли займати собі місця. Ну і звичайно обрали для цього останній ряд. До них підійшла дівчина.

— Привіт, я Каріна. Бачу ви не дуже раді новим знайомствам, та все ж буде краще коли ми поладнаємо. Мій батько директор цього університету, так що в ваших інтересах якщо ми потоваришуєму.

На всі ці слова дівчата тільки переглянулись і фиркнули.

— Ну скажімо так. Наші інтереси тебе не повинні цікавити, а якщо вже на те пішло то краще не чіпай нас. Я вважаю що без твоєї присутності біля нас, ми не помремо. — дивлячись прямо в очі, промовила Лєра.

—  Я повністю погоджуюсь з вами дівчино, що сидить біля мене. І да, Ти, — показуючи на Каріну почала Ніка— правильно замітила. Нові знайомства нас цілком не цікавлять, ну принанні не з тобою. Я більше звикла до людей скромних своєю персоною, а не до таких як ти. Знаєш, нормальна людина коли говорить комусь привіт, повинна отримати відповідь. Чи говорить своє ім'я, все те саме. Навіть не дізнавшись хто ми, ти вже кажеш що без тебе ми ніхто, і якщо тобі щось не сподобається, ми звідси вилетим на раз, два.

— Ну як знаєте. Я вас попередила. — з червоним лицем від злості, пішла Каріна. А сестри наче нічого й не було продовжили далі лазити в телефонах.

Після того як розпочалась пара, дівчата ніразу не говорили одна до одної. Та все ж вона закінчилась, і в них був час для розмов.

— Нік, а може все ж краще познайомитись з усіма. А то знаєш так і до ізгоїв не далеко.

— В цьому ти маєш рацію, хоч парою слів все ж потрібно перекинутись.

— Привіт. — дівчата навіть не встигли зібрати речі, як до них вже підійшла якась дівчинка. На вид була куди милішою за попердню.

— Привіт. — хором відповіли ті.

— Я Катя, рада знайомству.

— Я Ніка, а це моя сестра Лєра.

— Ого, сестра. Ви двійнята?

— Так, різнойяйцеві. — Лєра. ( взагалі, так як в Нікі не знали дати народження вирішили що воно буде 18 лютого, і в документах було так само. А от в Лери воно було 9 числа, та як тільки Ніка стала її родиною, вона захотіла щоб день народження були в один день. Звичайно це вже знала тільки сім'я, і документи. А так, для всіх вони цілком рідні)

— Круто, завжди хотіла сестру близнючку. — на це Лєра тільки непомітно ухмилилась.

— В тебе що щас за пара? — Ніка.

— Інформатика, а в вас?

— Те саме. Ну що тоді ходімо. — Ніка.

— Звичайно.

Поки вони йшли дізнались багато чого цікавого, в Каті теж є сестра, тільки старша. Вона багато чого розповідала її, так як теж навчалась в цьому університеті. Ну а Катя вже і дівчатам. Та після дзвінка вони всі тихо слухали цілу пару.

Після завершення, Катя пішла шукати сестру. А ті вирішили перекусити.