4.Троянда з минулого

Аліса вирішила, що їй терміново потрібна перерва.

Ще трохи – і вона почне відповідати монітору, сперечатися з принтером і підозрювати в змові навіть офісний кулер.

А все через одного чоловіка.

Точніше, через Данила, який, здавалося, не зробив нічого поганого. Він спокійно працював, знайомився з колегами й навіть устиг пожартувати з керівником. Звичайний новий співробітник, якби не одне маленьке «але».

Аліса бачила його у своїх снах.

І ці сни чомусь ставали дедалі реальнішими.

– Я в туалет, – повідомила вона Марині, підводячись із-за столу.

– Ти мені це говориш так, ніби збираєшся на війну.

– У моєму житті зараз приблизно такий самий рівень небезпеки.

Марина засміялася, а Аліса попрямувала до виходу.

У коридорі вона помітила чоловіка, який саме відходив від її робочого місця. Він рухався швидко, тримаючись трохи осторонь від інших співробітників.

Аліса лише ковзнула по ньому поглядом.

Мало хто в офісі не проходив повз її стіл. Можливо, хтось шукав потрібні документи або хотів щось запитати. Вона не стала замислюватися над цим і пішла далі.

Умившись холодною водою, Аліса кілька секунд дивилася на себе в дзеркало.

– Заспокойся, – наказала вона власному відображенню. – Ти доросла людина. У тебе робота, зарплата й цілком нормальне життя. Ти не відьма з проклятого роману, а просто дівчина, якій останнім часом сняться дивні сни.

Вона помовчала.

– І яка чомусь бачить у кожному другому чоловікові особисту катастрофу.

Це прозвучало переконливо. Принаймні настільки, наскільки взагалі можна переконати себе у власній нормальності, розмовляючи з дзеркалом.

Аліса поправила волосся й повернулася до кабінету.

Та щойно підійшла до свого столу, як зупинилася.

На клавіатурі лежала червона троянда.

Свіжа, з темно-зеленим стеблом і розкритими пелюстками. Жодної записки, жодного пояснення. Просто квітка там, де ще кілька хвилин тому лежали її документи.

Аліса озирнулася.

– Це що таке?

Марина відірвалася від монітора.

– Що саме?

– Троянда. Хто її поклав?

Кілька колег підняли голови. Один чоловік зняв навушники й подивився на квітку.

– Може, таємний шанувальник? – припустила Марина з усмішкою.

– Дуже смішно. Я серйозно.

– А ми звідки знаємо? – здивувалася колега. – Я нічого не бачила.

– Ніхто не проходив повз мій стіл?

– Тут постійно хтось ходить, Алісо, – відповів інший співробітник. – Але щоб хтось залишав квіти, я не помітив.

Аліса відчула, як усередині наростає тривога.

– Ви точно нікого не бачили?

– Точно, – відповіла Марина. – А що сталося? Ти так дивишся на цю троянду, наче вона зараз заговорить.

Аліса подумки додала: «Не дай Боже».

Вона знову подивилася на квітку.

Червона троянда.

Саме такі вона бачила уві сні.

Темні пелюстки. Тонкий аромат. Чоловічий голос, який колись обіцяв їй щастя. А потім – інший жіночий голос, сповнений ненависті.

«Ти пошкодуєш про це!»

Аліса заплющила очі.

Ні. Вона не збиралася знову провалюватися в ці спогади посеред робочого дня.

Це могла бути випадковість. Хтось пожартував. Можливо, таємний шанувальник вирішив зробити сюрприз.

Але чому саме червону?

І чому ніхто не бачив, хто її приніс?

– Алісо?

Вона розплющила очі. Марина вже стояла поруч.

– Ти зблідла. Може, тобі води принести?

– Ні. Усе гаразд.

Ці слова останнім часом стали її улюбленою брехнею.

Аліса обережно взяла троянду за стебло, намагаючись не торкатися пелюсток. Квітка була холодною, наче її щойно принесли з вулиці.

І тоді вона помітила дещо дивне.

На одному з листків виднівся маленький темний слід. Аліса не знала, що це, але раптом відчула знайомий запах – дим і якісь гіркі трави.

Той самий, що переслідував її у снах.

Рука мимоволі здригнулася.

Троянда вислизнула з пальців і впала на стіл.

– Та що ж це таке?! – прошепотіла Аліса.

– Гаразд, тепер ти мене справді лякаєш, – тихо сказала Марина. – Ти знаєш, хто це зробив?

Аліса похитала головою.

– Ні.

І це була правда.

Вона не знала, хто залишив квітку. Не розуміла, чому від одного її вигляду серце почало шалено калатати. Не знала навіть, чи можна довіряти власним відчуттям.

Але одне розуміла точно: ця троянда не здавалася їй звичайним подарунком.

Аліса підняла очі й випадково зустрілася поглядом із Данилом.

Він стояв біля свого столу, тримаючи в руках папку. На обличчі не було ні здивування, ні провини. Чоловік просто дивився на неї, ніби намагався зрозуміти, що відбувається.

– Щось сталося? – запитав він.

Аліса не відповіла відразу.

Їй пригадалося, як у сні він простягав їй руку. Як вона вірила кожному його слову. Як дивилася на нього з любов'ю, навіть не здогадуючись, чим усе закінчиться.

А потім усе зруйнувалося.

Вона відвела погляд.

– Нічого.

Данило ще мить дивився на неї, а тоді повернувся до роботи.

Можливо, він справді нічого не знав.

Можливо, троянда не мала до нього жодного стосунку.

А можливо…

Аліса знову подивилася на квітку.

– Ні, – ледь чутно промовила вона. – Тільки не це.

Вона не хотіла вірити в минулі життя, прокляття чи карму. Усе це здавалося безглуздим, доки не почало відбуватися з нею.

Але якщо сни були лише снами, то звідки взявся цей запах?

Чому вона пам'ятала обличчя чоловіка, якого ніколи раніше не зустрічала?

І хто залишив троянду, знаючи, що вона саме так відреагує?

Аліса повільно сіла й підсунула клавіатуру ближче.

Їй треба було працювати. Треба було поводитися нормально й перестати шукати містичне пояснення кожній дивній події.

Вона відкрила документ.

На екрані з'явився текст, але жодне слово не затримувалося в голові.

Бо тепер вона боялася не того, що минуле наздожене її.

Вона боялася, що воно вже знайшло її.

І цього разу не збиралося відпускати.