Минуле вже тінь
нерозуміння
Те, що було звичним, простим, неважливим,
Раптом здалося далеким, тужливим.
Те, що буденно минало щодня,
Тепер би вернуть — хоч на мить, хоч сповна.
Ми жили у справах, спішили щосили,
Сміялись, сердились, слова не цінчили.
А світ — він був поруч, теплий, живий,
Та ми його губили в мріях пустих.
І все ж — повертається світло поволі,
Крізь тріщини серця проростає в не волі .
Ти знову відчув: під ногами трава,
І небо все те ж — височінь, синява.
У долонях тепло, хоч і віє зима,
І хтось прошепоче: «Живи, не дарма».
І ти розумієш — не треба чудес,
Достатньо вдихнути — й почуєш небес.
Те, що здавалось утраченим — спить,
Та варто повірити — й знову дзвенить.
#436 в Різне
#24 в Поезія
#808 в Сучасна проза
Відредаговано: 23.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
