Розділ 3 Єва і Давид

Поки Степан Підіпригора та Панас Мирний вкладались спати, до Єви Світлячок завітав несподівана гостя. Лежачи в ліжку та стресуючи через зникнення ноутбука, дівчина раптом знов побачила у місячному сяйві ту саму вродливу дівчину в червоній довгій сукні з кафе, що стояла біля вікна і дивилась на неї.

«Знову? Що за мана?»,— дещо злякано подумала Єва. Треба було включити світло, та вимикач, на жаль, був надто далеко.

— Не бійся мене, Евеліно,— промовила незнайомка приємним голосом.- Я не скривджу тебе...

— Хто ви і що вам від мене потрібно? Негайно відповідайте! Це приватна територія, не можна ось так просто вломлюватись посеред ночі! Спочатку злодії, а потім ви! 

— Я розумію твій відчай та праведний гнів. Я КОРОНАЦІЯ, душа конкурсу «Коронація слова». Прийшла допомогти тобі відшукати втрачений твір 

— А хіба так буває?— розгублено промовила Єва, сідаючи на ліжку. Куди там спати? Сон як рукою зняло.

— Всяке в житті буває, — багатозначно промовила темноволоса красуня в червоній довгій сукні, що гарно розвівалась чи колихалась від вітерця, який залітав у кімнату крізь відчинене вікно.

— Ну, припустімо, я вам повірила,— з легким сарказмом промовила Єва, а потім, не витримавши, заходила по кімнаті.— Але як ми його знайдемо?

— Це вже мої клопоти, люба,— вже завтра ти дізнаєшся місцезнаходження твого рукопису. Але за право їх отримати назад доведеться поборотися. Будь готова до цього. Як відомо, лише сміливі мають щастя!

— Що ж дякую,— промовила Евеліна, а потім не витримавши додала.—Сподіваюсь, що це не якийсь поганий спектакль, розіграний кимось з моїх знайомих, друзів. Звідки мені знати, що це не ви взяли мій ноутбук з рукописом? 

— Я розумію твій скепсис, Єво, та це не я. Чекай на мене завтра в цю ж саму пору. Прощавай!— прошелестіла Коронація, і, не дочекавшись відповіді дівчини, розчинилась у повітрі прямо на очах у Єви! 

— Прощавайте,— повільно промовила молода письменниця.

Що ж, якщо це і був чийсь злий жарт, то дуже вдало спланований. Єві нічого не залишалось, як лягати спати, і завтра ввечері чекати новин від Коронації чи як там її насправді звати.

Повертівшись у ліжку ще хвилин з десять, Єва заснула. Снились їй якісь нерадісні сни — неначе вона тікає від когось, а той хтось все намагається її наздогнати та заподіяти щось лихе. Під ранок і взагалі приснився її рідненький ноутбук, який маячив перед неї в темряві, вона хотіла його вхопити та він прутко тікав від неї. Так і  намагалась вона схопити свій комп'ютер до самого рання поки не прокинулась.

Вставати аж ніяк не хотілось, та нічого не поробиш, був понеділок і треба було йти на роботу. Єва буквально сповзла з ліжка з тихим стогоном та поплелась до ванної проводити ранкові водні процедури. Прийнявши освіжаючий душ, дівчина, немов на світ народилась. А чорний чай з чебрецем, бергамотом та медом повністю привів її до тями. Вона швидко вдяглась в улюблені джинси, блузку,  куртку оверсайз чорного кольору, взула улюблені білі кеди та пішла на роботу.

Єва йшла рідним Києвом, занурившись в його атмосферу. Вона відчувала пульс міста, як б'ється його серце, проходячи повз гамірні компанії підлітків, що їздили на скейтах та самокатах, минаючи закохані парочки, що сиділи на лавках у сквері, обійнявшись, спостерігаючи як тато з сином запускають дрона в парку. Що і сказати, місто жило, місто захоплювало та затягувало в свій вир метушні, гамору, шаленого ритму.

Робочий день пролетів швидко, Єва і не помітила як опинилась вдома- ноги не мов по інерції принесли її додому в той час як голова думала про різні цікаві і не зовсім цікаві речі. Головне, що турбувало дівчину – це де ж її рукопис і чому вона до сих пір про нього не знає як обіцяла Коронація.

Дівчина накрила на стіл та вже збиралась вечеряти як тут в двері подзвонили.

«Хто б це міг бути?»- здивовано подумала Евеліна і пішла відчиняти. 

Поглянувши в дверне вічко, молода письменниця побачила Давида Мірошниченка, одного з поліціянтів, які приїжджали нещодавно на виклик. Молодий чоловік тримав щось під пахвою.

— Добрий вечір, красуне! – промовив Давид. — Ось ми і побачились знову. Я приніс вкрадений ноутбук.

 З цими словами молодий чоловік вказав на прямокутний предмет, що темнів під пахвою.

—  Добрий вечір! Це просто чудова новина!— емоційно промовила Єва. – Прошу, заходь..те.

— Єво, може давай перейдемо на ти? — запитав Давид, сліпуче усміхнувшись та кумедно піднявши одну брову, ніби запитуючи дозволу.

— Добре,— погодилась Єва. – Проходь, будь ласка. А то ще сусіди скажуть, що гостей на порозі тримаю,— пожартувала дівчина, відступаючи вбік та пропускаючи несподіваного гостя.

Давид Мірошниченко зайшов до середини квартири та мигцем оглянув приміщення, вираз обличчя його був вдоволеним від побаченого – гарний інтер’єр та меблі справили на нього приємне враження. Ще більше задоволеним він став, поглянувши на Єву. Його зіниці збільшились та стали ще більш чорними. Єва відчула, що аж зашарілась від цього погляду та уваги, прикутої до неї.

— Це вам,— церемонно простягнув Давид Мірошниченко ноутбук, а потім церемонно вклонився.

Дівчина так і пирснула зі сміху – молодий чоловік був дуже кумедним. Але це не заважало йому так і випромінювати чоловічу мужність та силу.

— Дякую,— в тон йому відповіла Єва, беручи до рук рідненький ноутбук.

Дівчина відчула, що незручність зникла, разом з тим з’явилась легкість та невимушеність, тому Евеліна весело промовила:

 — Прошу, проходь на кухню. Я якраз збиралась вечеряти, то і тебе нагодую. Певно погоня за ноутбуком забрала немало сил.

— Дякую, із задоволенням,— відповів поліціянт, знявши куртку та взуття, і вони вдвох пішли до кухні. 

Єва швидко накрила на стіл для ще однієї персони та запросила молодого чоловіка сідати вечеряти. На столі парував борщ, а до нього були пампушки з часником, які дівчина сьогодні якраз купила в магазині. Поряд з борщем стояв грецький салат та риба морський окунь, запечений у духовці.