Розділ 2 Евеліна Світлична

В той самий час молода київська письменниця Евеліна Світлична, для найближчих — Єва Світлячок, стояла посеред своєї квартири в німому шоці — все навкруги було перевернуто догори дригом, а ноутбук, найбільша цінність для сучасного автора, зник, тобто його вкрали разом з мікрохвильовою пічкою, планшетом та плазмою.
«Мати Василева! Приїхали», — з гіркотою подумала Єва.
Сказати, що дівчина була засмучена, — це нічого не сказати. Вісім років написання роману коту під хвіст! Дівчина швидко викликала поліцію. Поліціянти приїхали хвилин через десять, провели огляд квартири потерпілої, познімали відбитки пальців, допитали саму Єву та її сусідів та поїхали, обіцявши тримати в курсі справи. Особливо настирним у плані запитань був помічник слідчого Давид Мірошниченко, що спочатку задумливо сверлив її поглядом, а потім, коли не було поряд напарника, покликав на побачення! Єва так розгубилась, що навіть дала йому свій телефон! А що? Хлопець був розумний та доволі симпатичний. Що вже казати про його біцепси, що так і вимальовувались під формою!
— Я зателефоную,— тихо промовив Давид, коли слідчі закінчили свою справу і виходили з квартири, а потім ще й підморгнув зараза така!
— Добре,— промовила Єва та засміялась одними очима, зачинивши двері, зрозуміла, що не такий вже й поганий цей день. Вона відчувала, що відсьогодні її життя кардинально зміниться, і вона сподівалась, що на краще.
Того ж дня Єва зустрілась в затишному кафе з найліпшою подружкою Міланою Кравченко.
— Світлячок, що сталось? Хутко розповідай!— наказала Міла, сідаючи за стіл.— На тобі обличчя немає.
І Єва все розповіла подружці. Мілана втішала як могла. Після цього дівчата випили кави з лавандовим сиропом, потеревенили про те, про се, а потім Єва пішла до вбиральні «припудрити носика».
Стоячи там перед дзеркалом та фарбуючи губи червоною помадою, Єва раптом побачила позад себе відображення вродливої дівчини в червоному, вдягненої не по сезону в надто легку довгу сукню з відкритими руками.
— Привіт, Єво!— промовила незнайомка.
— Привіт,— здивовано відповіла їй Евеліна Світлична.
Та раптом несподівана гостя зникла, адже досередини саме зайшла дівчина-тінейджер з сережкою в носі та рожевим коротким волоссям.
«Невже мені примарилось? Сподіваюсь, що крім лавандового сиропу до кави більш нічого не додали, і в мене не почались глюки»,— напівжартома подумала Евеліна, та все ж зустріч з таємничою незнайомкою в червоному схвилювала і заінтригувала її.   
Знову згадався викрадений ноутбук з написаним твором. Вона почала писати його вже давно, і через навчання в університеті, а потім роботу, особисте життя він був закинутий надовго. Така собі Донна Тартт українського розливу, адже відомо, що ця талановита письменниця на кожен свій роман витратила близько десяти років. Нещодавно Єва прочитала її два твори «Щиголь» та «Маленький друг» і була просто вражена.
Рік тому Єва Світлячок продовжила написання роману про київську князівну, її життя у Франції, і ось на днях закінчила останню частину. Молода письменниця так тішилась з цього, і навіть планувала надіслати його у кілька видавництв. Та, як видно не судилося. Розпрямивши плечі та гордо піднявши голову, Єва вийшла з тісного приміщення та пішла до подруги Мілани, яка вже її зачекалась.
В цей момент на іншому кінці міста відбувалось знайомство Панаса Мирного та Степана Підіпригори. Після того, як хазяїн квартири запросив Коронацію та Панаса Рудченка увійти, вони подякували та зайшли до квартири, що вражала великими розмірами та гарною обстановкою.
— А я на вас все чекаю, місця собі не знаходжу, — тим часом промовив Степан. — Знімайте взуття та проходьте на кухню, будь ласка, гарячої кави чи чаю поп'ємо,— додав гостинно він.
 Було видно, що чоловік щиро радіє такій незвичній зустрічі з великим письменником. А ось Панас, як будо видно, почувався дещо розгубленим - в новому часовому проміжку та помешканні все будо для нього таке незвичне та нове.
— Вельми вдячний,— тільки й зміг вичавити Панас, роззуваючись.
— Дякую тобі, Степане,— чарівним голосом промовила Коронація.
— Проходьте на кухню, я вже накрив на стіл, тільки й вас чекаю,— метушився Степан Миколайович, що було зовсім не схоже на нього, адже зазвичай він випромінював стриманість та холодний розум.
Вся компанія рушила на кухню, пити чай, пригощатись тортиком та знайомитись ближче одне з одним. В кінці чаювання вирішено було, що Панас Якович поки що поживе у Степана Миколайовича. Останній був дуже цьому радий. Потім Коронація попрощалась, сказала, що в неї на сьогодні є ще одна важлива розмова та ефектно зникла, ніби розчинившись у повітрі. 
—Вона завжли так несподівано приходить та зникає?— запитав Панас Мирний.
—Так, звикайте,— промовив у Степан Підіпригора.
Після цього чоловіки вирішили, що вже пізненько і час лягати спати.