Розділ 1 В майбутньому

Київ,

наш час

Коронація першою вийшла з тісного порталу, який виявився на цей раз шафою, що стояла в просторій кімнаті зі столами, на яких стояли невідомі Панасу квадратні штукенції і лежали стоси паперів. Всюди були книги.
— Де ми? — тихо запитав Коронацію письменник.
— В офісному приміщенні, де жюрі вдень оцінює роботи учасників конкурсу, про який я тобі казала.
— Зрозуміло,— промовив молодий чоловік, все ще з великою цікавістю та деяким острахом оглядаючи кімнату.
— Панасе, ми представимо тебе як літературного підпільного критика, дуже професійного, але такого, що не веде світське життя. Як тобі ім'я Дем'ян Безгрішний?— лукаво запитала Коронація в письменника.
— Підходить,— хвильку подумавши, виніс вердикт молодий письменник.- Та не такий я вже і безгрішний,— раптом жартома додав він, сам собі дивуючись.
При Коронації він поводив себе по-іншому — ставав більш сміливим і розкутішим.
— Звісно,— в тон йому відповіла Коронація.— Всі ми люди.
— А ти теж людина? — здивовано перепитав Панас дівчину. Він вже помітив, що як для звичайної людини, вона вміє і знає надто багато магічного, надприродного. І сама була якась надприродна, немов зіткана з повітря.
— Я ні, то так, до слова,— усміхнулась дівчина. — Я — душа цього конкурсу, що ожила.
— Кхммм. Зрозуміло. А що це таке?— з цікавістю та деяким острахом запитав Панас Рудченко, зупинившись біля комп'ютера та змінюючи тему.
— О, це комп'ютер, перший помічник сучасного письменника,— усміхнулась Коронація молодому чоловіку.— На ньому сучасні письменники пишуть свої твори.
— Хмм, зрозуміло,— протягнув Панас Мирний, хоча видно було, що не дуже то він і розуміє, та гордість не дозволяє в цьому зізнатись. 
— Панасе, зараз ми поїдемо до голови жюрі літературного конкурсу «Коронація слова» Степана Підопригори,— промовила брюнетка, з легкістю перестрибнувши на іншу тему.
Степан Підіпригора був маститим літературним критиком, думку якого всі дуже поважали. До того ж вже багато років він був головою жюрі літературного конкурсу. 
— А в мене є вибір? — лукаво зблиснувши очима, промовив письменник, жартуючи.
— Ні, немає, — поміхнулась Коронація. — Там ти поживеш деякий час, а потім портал відкриється і я поверну тебе назад, звідки взяла.
— Добре,— мирно промовив Панас. Він з дитинства був таким, мирним, мабуть саме тому і взяв собі такий псевдонім.
Після цього Коронація накинула на себе гарненьку шубку зі штучного хутра, яка дуже пасувала до сукні. Повернувшись до свого співрозмовника, вона промовила:
— Ходімо!
І Коронація та молодий письменник, відомий всім у теперішньому, як Панас Мирний, вийшли з кімнати.
Опинившись на свіжому повітрі, Панас почав з цікавістю роззиратись, а потім несподівано запитав:
— А де всі брички, екіпажі, запряжені кіньми? На чому ми їхатимемо? 
— О, це ще один сюрприз- зараз не їздять на екіпажах чи бричках.
— А на чому з тоді?— зробив великі очі від здивування Панас Рудченко.
— На машинах.
— Машинах? А що це?
— Зараз все сам побачиш,— багатозначно промовила Коронація, зупиняючи таксі, що якраз проїждало повз. На щастя, таксі було вільне.
Коронація відкрила задні двері та промовила до Панаса:
— Прошу, залазь до середини.
Панас з острахом зазирнув туди, і впевнившись, що там немає небезпеки, заліз до середини. За ним швидко сіла і Коронація, яка назвала водію потрібну адресу і автівка плавно рушила з місця. Їхали вони недовго, якихось хвилин десять, і ось загадкова брюнетка в червоному та Панас вже стояли перед дверима квартири Степана Підопригори в центрі Києва.
Двері відчинили майже одразу, видно було, що хазяїн квартири чекає на них. Степан Підопригора, сивуватий імпозантний чоловік середнього зросту, промовив:
— Проходьте, я на вас чекаю!