Розділ 12. Чи є вихід?

   - Ти дійсно думаєш, що ми знайдемо вихід?

        - Так. Треба шукати. 

       - Що, знову все з початку? А може, нам краще спробувати знайти не мешканців, а виїзд з міста? Може, наша помилка в тому, що ми шукаємо пояснення тому, що відбувається? А нам треба просто шукати виїзд? 

       Андрій мовчки поглянув на Лізу. Раптом, вона права?

     - Ми ж вже були недалеко від іншої гори. Давай піднімемося на неї. Там, в  нашому світі, є дорога в інший район. Може, спробуємо її знайти?

      Підлітки  попрямували до машини.

   Вони вже пару годин намотували кілометри по об'їзній дорозі, але чомусь ніяк не могли виїхати на гору. Прямо якесь зачароване коло. Ось, начеб, за цим поворотом вже повинна з’явитись очікувана траса, а її все нема і нема.

       - Так завжди буває у фантастичних фільмах! – авторитетно підсумувала Ліза.

    - Та набридла ти мені вже зі своїми фільмами! Ми ж зараз – не у фільмі знаходимося, а в житті! Зрозуміла? Що робити?

      - Треба вже вибиратися звідси скоріше. 

      - Як? Це ми і так знаємо! Я вже третій день не можу знайти вихід.

     - Почекай, ми ж знаємо, що це затоплене місто, давай дістанемося до греблі і поглянемо, раптом ми там виберемося?

      - Добре. Поїдемо шукати греблю. 

    Ліза і Андрій знов набрали консервів, і бензину, і попрямували в діаметрально протилежний кінець міста. Там вони були вчора, перед потопом, коли ночували біля фабричної стіни.

     Зараз вони зрозуміли, що дорога буде не з легких. 

     Незабаром вони побачили, що все небо знову затягнуло чорною хмарою. На місто опустилася темрява. Почувся грім, в небі заблищали блискавки, і знов почалася сильна злива. Ліза з острахом спитала:

     - Знову гроза?

     - Схоже, але вона сильніше попередньої.

     - Давай  краще кудись сховаємося.

     - Давай.

    Раптово величезна блискавка вдарила прямо перед кабіною. Андрій дав по газах і поїхав заднім ходом. Ліза весь час спостерігала, що там позаду. Включені фари не допомогли, темрява просто жахала. Від грому вони абсолютно оглохнули, дорачкували на автівці до якогось будинку, і вбігли всередину. 

     - Ми зможемо тут заночувати?

     - Ну, так.

     - Клас.

     Як тільки вони вирішили відпочити, знову їх знову наздогнало щось страшне.

    Ззовні почулися крики. Дуже дивні та страшні. Здавалося, зараз хтось увірветься сюди. Біля квартири, в яку вони зайшли, стало чутно тупіт. 

   Вони пробираються сюди! В принципі, підлітки знали, що тутешні «примари» не заподіюють шкоди. Може, вони їх навіть не помітять. 

    Ліза з Андрієм побігли в дальню  кімнату і сіли в кутку, в надії, що їх тут не виявлять. Наївні! 

   Темні тіні пробралися в квартиру. І Ліза та Андрій побачили їх прямо перед собою. Зараз тіні не втікали, і не ховалися. Вони бігали і кричали. Крики різали слух. Примари кидалися по різних кутках, намагаючись дотягнутися до підлітків.

    Але щось не давало їм такої змоги. Ліза побачила, що Андрій вже знепритомнів, і зрозуміла, що вона – наступна на черзі. 

    Крики були нестерпними. Та ще й почала гудіти якась сирена. Ліза теж знепритомніла. 

    Тіні від звуку сирени чомусь стали розбігатися. Через деякий час підлітки опритомніли і встали з підлоги. Ліза підбігла до вікна, і побачила все те ж саме, що і вчора. 

     Були виразно видні сліди недавнього потопу. І так же горіла пожежна частина.

    Це була просто якась «матриця – перезавантаження»! Основні події залишалися колишніми. А супутні – мінялися. Що ж це таке? Їх «заклинило» в часі і просторі паралельного світу? І цей світ не хоче їх випускати? Страх їх не покидав. І Андрій вже не намагався набрати незворушного вигляду. 

    Вони вирішили спуститися в підвал будинку і поглянути, що там знаходиться. У підвалі вони знайшли двері і відкрили її. Те, що вони побачили, не піддавалося жодному опису…

     - Може, ми все-таки чогось надихалися?

     - Ясно згоден. Або це просто галюцинації? Метан? 

    Миттю опісля, вони опинилися на якомусь острові, з  дверима, що стояли просто неба…

     І тут в повітрі застиг невеликий, але такий знайомий холодний туман.

-  О - о-о-о, це вже казка!

-  Слухай, звідси ми точно не виберемося! Давай назад!

     -  Швидше! 

     Вони відскочили назад і різко зачинили двері. І знову опинилися в підвалі. 

    Ліза обережно знов прочинила двері, і тепер кімнати не виявила. Перед ними просто стояла бетонна стіна з дверима.

     - Що це гра така? З нас хтось кепкує?