Розділ 11. Самостійний розшук

     Мама Лізи оговталась від шоку, і заявила про пропажу дитини в поліцію.

     - Жіночко, зрозумійте, повинен пройти деякий час. Може, вона пішла до друзів,  парубка? 

     - У друзів її немає, я з ними спілкувалася. Парубка у неї немає.

      - Може, у когось іншого?

      - Її ніде немає. 

      - Не хвилюйтесь. Ми вам подзвонимо, коли її знайдемо.

     Мама стала обдзвонювати ще раз подруг, і знайомих, сподіваючись на те, що Ліза могла піти до них. На жаль, її надії не виправдалися. Донька пропала. Адміністрація школи дуже злякалася, що дівчинка не дійшла до школи. Адже правоохоронці могли тепер причепитись з відповідальністю до школи! Прийшли б дізнаватися про щось, і з'ясувалося б, що її міг хто-небудь образити: старшокласники або дівчата. А за всіма хіба устежиш?

    Але на щастя, в школі до Лізи добре ставилися. Ні явних заздрісників, ні ворогів у неї не було. Де була зараз донька, чому зникла? Може, їй було погано з матір’ю? Якось в газеті було написано, що деякі діти втікають з власних сімей… Мама Лізи тепер не знала, про що й думати.

     Всю ніч вона не спала. Все дзвонила на телефон дочки, сподіваючись на те, що та підніме трубку. Але все було марно. Ні на дзвінки, ні на повідомлення та не відповідала. Лізина мама лише себе й картала. Як вона могла відпустити її? Адже дитя ще запитувало, чи можна залишитися удома! Чому вона така непохитна? Ну, пропустила б Ліза один день в школі, що за трагедія?

     Але залишилася б тоді цілою і неушкодженою! А найголовніше - що їй зараз робити і де шукати дочку? Думки матері показували їй найжахливіші варіанти розвитку подій: дочку могли викрасти на органи, або забрати в дитячу проституцію. А ще найжахливіший варіант, - якщо її збили на смерть і закопали де-небудь в лісі.  Мати відчувала до себе страх і ненависть одночасно. Ну чому це сталося з її дочкою?

     Але невдовзі сон здолав її. А коли прокинулася вранці, то пішла шукати Лізу. Просто обходила всі двори знайомих і незнайомих людей. Але все було безрезультатно. Люди дивилися на неї з розумінням, з жалем, деякі – із засудженням. Але ніхто не бачив Лізу. Машинально мати побрела додому і знесилено опустилася на диван. Вона вже не знала, що робити. Життя без дочки було скінчене. 

     Мати втупилась очима в стелю і лежала так, не знати скільки, аж поки їй подзвонили з поліції і сказали, що знайшли Лізу в дорослій  неврології. 

    Виявилось, що дівчинка попала до лікарні з черепно-мозковою травмою. Але її запевнили, що наразі життю доньки загрози немає.