Минуле й майбутнє

Розділ 10. Жахливий бункер

Коли вони вже знайшли підходящу машину, та навіть виявилася сухою в середині, і вони змогли її завести. Підлітки поїхали по місту. У машині було тепло, але вони все одно були закутані в ковдри з останньої квартири. Ліза розповіла Андрію про свої колишні міркування про повінь. І визнала, що тоді неправильно оцінювала розмір катастрофи, що осягнула місто.

- Тепер ми всі побачили на власні очи. Розповіси своїй Каті, як все було насправді.

- Якщо попаду назад! І потім, як я зможу їй розповісти? Щоб вона стала вважати мене божевільною?

Раптово біля них промчала машина, і вони помчали за нею. Все швидше і швидше набирала обертів автівка попереду них... Їм автоматично залишалося робити те ж саме. Незабаром, через декілька кварталів, машина врізалася в дерево, і вони змогли наздогнати її.

Коли вони підбігли до неї - їх охопив невимовний жах. Перед цим вони бачили, що з машини ніхто не виходив. Але в кабіні нікого не було!

- Як таке може бути? - тремтячим голосом виголосила Ліза.

- Без поняття, ти теж бачиш це?

- Вона порожня. Я не розумію.

- Я - теж…

- Як так може бути?!

- Може ми чогось надихалися? І у нас колективна галюцинація?

- Ні, начебто.

- Гаразд, давай в машину, темніє дуже швидко. Мені це не подобається.

Вони сіли в машину, і заснули.

Йшла чергова нова ніч на новому світі...

Вранці вони відмітили, що всі вікна в машині покриті інеєм. А сірі будинки, по яких пішли тріщини, стали виглядати ще гірше і жахливіше. Іній покривав усе: траву, яка почорніла, іржаві машини.

Такого жахливого і непривабливого видовища Ліза ще ніколи не бачила. З кожною хвилиною їм ставало все страшніше. Поряд з машиною пробіг якийсь чоловік. «Примара спортсмена» - подумала Ліза і закрила очі. Але тут же схопилася, і в наступний момент вона розбудила Андрія. Вони вибігли за ним, перестрибуючи калюжі, гілки, і інші перешкоди, що лежали у них на дорозі. Ліза бігла і все думала: «Що ж тут відбувається?».

А Андрій мріяв про той час, коли вже скінчаться безплідні гонки на цьому дивному світі.

Вони пробігли вже декілька кварталів, і переслідуваний зник, як і інші мешканці примарного міста. Зненацька вони побачили перед собою дивний вхід.

- Підземелля!

Вони остовпіли від несподіванки. А трохи згодом, оговтавшись від знахідки, почали вирішувати чи слід туди йти.

- Раптом там небезпечно?

- Що тут може бути небезпечніше за воду? Може, це - вихід?

- Гаразд, лише почекай, я візьму ліхтарики.

Коли вони спустилися темними вологими сходами, то побачили перед собою дуже крутий бункер.

- Напевне, це-військова споруда, - припустив Андрій.

Вони стали озиратись на всі боки і побачили кімнату. Смердючий запах, що застоявся, і страх змусив їх зупинитися… Проте, згодом, Андрій несміливо прочинив важкі двері і посвітив ліхтариком.

Ліза відсахнулась від побаченого. В приміщенні знаходились рештки численних маленьких скелетів. Можливо, діти ховалися тут під час потопу, але вода все-рівно проникла в бункер, не залишивши їм шансу на порятунок? Скоріш за все, саме так і відбувалося.

«І ніхто їх навіть не знайшов!» - з жалем подумала Ліза. Запах тут стояв жахливий! Здавалося, їх зараз виверне. Начебто були лише скелети, але запах справляв враження наявної мертвої плоті. Ліза, затиснувши носа і рота, помчала назад до виходу. Але раптом вони почули, як двері зачинилися, і помчали до них.

- Їх закрили з вулиці!

- А може, і – ні! Протягом могло притягнути!

- Андрію, треба шукати інший вихід!

- Це ж бункер, тут один вихід.

- Звідки ти знаєш? Може, підемо шукати?

- Гаразд, пішли.

Однак, дійсно, містика в цьому місті, і особливо, в бункері - зашкалювала! Вони все ж таки знайшли інший вихід.

Коли вони вибралися, Ліза раптом зойкнула від розпачу.

- Що таке?

- Сережку загубила!

- Серйозно? Там?

- Так.