Розділ 6. Страшна реальність

     Він завів машину і різко стартонув. А Ліза все не могла відвести погляд від дзеркала заднього виду. Що ж там з цією хмарою пилу?

    Несподівано Андрій різко загальмував. Кабіну сильно гойднуло вперед, потім – назад. Їх наздогнала хвиля? Андрій пояснив:

      - Дивися - бібліотека!

      - Давай виходимо. 

      - Я хочу потім глянути, що все-таки сталося з тим будинком. 

      - Добре, а там же, начебто, і так все ясно? Він просто звалився.

     - Так, але все одно, якось  це дивно. На ньому було не так багато тріщин, що б він раптом завалився. Може ударна хвиля води подіяла?

     - Гаразд, давай вже спершу вирішимо з бібліотекою. 

    І вони увійшли у старе приміщення, де була цілковита тиша. Підлітки продовжили шукати в бібліотеці книги або історії про це місто. І таки знайшли.

     Вони прочитали різні матеріали про те, яке тут раніше було гарне місто. І знайшли підтвердження тому, що місто було затоплено. Так от чому всі будинки були в  плямах! 

     Ліза звернула увагу Андрія на текст в одній із старих газет:

   - Дивися, що я знайшла: «Через декілька днів після затоплення, батьки Поливанови знайшли своїх зниклих дітей. Але, на жаль, діти вже не були живими. Зі  свідчень свідків, слідству стало відомо, що при повені дітей намагався врятувати величезний пес, через що одяг у них виявився пошарпаним. Але у собаки не вистачило сил, і діти загинули. Пес залишився звати на допомогу. Але ніхто не звертав уваги на його гавкіт. Коли гинуть люди, хто звертатиме увагу на псів? Вода так стрімко прибувала в місто, що по вулицях текли бурхливі річки, які з'єднувалися на міській площі. Швидкою течією тільця дітей віднесло до околиць міста, а рятувальники знайшли їх надто пізно.

    Вбиті горем батьки знайшли потім цього собаку і забрали до себе. Так і залишився жити з ними пес, якого вони полюбили. З часом, Поливанови, як і більшість наших колишніх земляків, виїхали з міста». 

     - Так он як вони загинули?!

    - Тобто, виходить, що вони загинули. І тепер, все-таки, вони мають бути примарами. А як же вони мене тоді за руки схопили? 

    Але в аномалії, напевно, не все піддавалося логічному поясненню. Андрій і Ліза мовчки переглянулися. Найголовніше – що, дійсно, зникло багато дітей різного віку. Зрозумівши, що сенсу залишатися в бібліотеці немає, вони поїхали до будинку, який руйнувався. Андрію було цікаво зрозуміти, як такий будинок міг просто скластися. Навіть великі тріщини не могли привести до такого.  Хмара пилу висіла там до цих пір. Затьмарена вулиця чимось нагадувала якусь горор-гру. 

    Різко похолодало. Сильний порив вітру почав рухати всю цю хмару прямо на них. Підлітки стурбовано переглянулися. Вони були в кабіні. 

    Всі вікна і дверцята були зачинені. Боятися начебто було нічого.  Але в цій хмарі раптом з'явилися і почали бігати якісь темні тіні. Почали лунати крики, плач, тупіт людей, які бігли мимо їх машини. Деякі з них навіть залазили на їх машину. Ліза не розуміла, що відбувається і навіть закрила очі, і вуха, намагаючись не чути їх. Але і це не допомогло. Крики, навіть у закритій машині, було дуже чути. Андрій теж в німому здивуванні вдивлявся  в те, що відбувалося ззовні вантажівки.

     З'явився страшний гул, ба навіть, – шум. Такий, як буває на морі під час шторму. Вікна машини від звуку теж почали тріскатися. У кабіні стала відчуватися незрозуміла вібрація.  Андрій обійняв Лізу, і вони сховалися разом під ковдрами, щоб уламки скла не впали на них. А страшні крики різали слух. Здавалося, ще небагато і все, - настане тиша у них в голові. Опісля хвилин п'яти все закінчилося. Підлітки побачили, що всі вікна розбиті, лобове скло - теж. Нікого з людей не було.

     - Вилазь терміново! – скомандував Андрій. 

     Вони вийшли з машини і відчули, вони стоять в суцільній калюжі води. 

     - То хіба вночі щось на зразок цього було? 

     - Ні. Андрію, дивись на будинок. 

     Поглянувши у вказаному напрямку, Андрій сказав: 

     - Дивися, його неначе водою наповнили, а потім морозом обдало.

     - Ага. А матеріал будинку дуже мокрий.

     - Так, щось мені це дуже не подобається.

    Ліза випадково глянула під ноги і побачила, що рівень калюжі піднімається. Вона обернулася і побачила, як на них йде височенна хвиля води:

     - Андрію! Вода!

     - Швидко вгору! 

   Адреналін миттєво додав їм таких сил, що зараз вони не помічали вантажу своїх рюкзаків. Вони понеслися до сусідньої будівлі, скидаючи по шляху ковдри, і почали квапливо підніматися по пожежних сходах на дах. Коли вони нарешті залізли на горище, то побачили, як потік води, що прибуває, змив все за собою, навіть, їх автівку.

    Тепер їм знову треба буде шукати новий засіб для пересування. Але зараз вони вирішили, що треба злізти з горища і, про всяк випадок, сховатися в якійсь квартирі. Як тільки вони злізли з даху - помітили, що почався дощ. 

      - Так, ми тут надовго, - пригнічено констатував Андрій.