Розділ 5. Злива та повінь

     По лобовому склі забарабанили люті струмені води і град. Вода заливала лобове скло суцільною пеленою. Напевно, так було під час всесвітнього потопу!

      - Вчасно ми сховалися! Зараз би отримали по головах! – сумно відмітив Андрій. 

  Вони намагались роздивитись те, що відбувалось зовні. Продовжили свою дорогу, поступово відігріваючись в машині. Добре, що вони знайшли тоді в магазині великий термос. І добре, що Андрій його узяв тоді! Гарячий чай був зараз дуже доречно. Ліза відчула, що від гарячих ковтків стала зігріватися зсередини. Це було таке блаженне відчуття!..  

     Здавалося, що в теплій кабіні їм нічого не загрожує. Спостерігати за тим, що відбувалося за вікном, було водночас і моторошно, і цікаво. Порожнє місто дійсно гинуло. Будинки, вулиці і дороги рушилися буквально на очах. Вода все прибувала…

     - Напевно, нам треба від'їхати в спокійніше місце повище. Раптом станеться провал грунту на дорозі чи її розмиє або ще що? – виголосив Андрій і рушив з місця. 

    Вони виїхали з головної магістралі і повернули трохи вгору, до заводської стіни, що знаходилася майже за містом, в лісі. Ліза спостерігала за тими явищами, що відбувалися за вікном. Вони здатні були нажахати та зачарувати. З таким похмурим пейзажем, все виглядало прямо, як в якому-небудь депресивному фентезі.

     Але обережність повинна була в таких умовах залишатися для них на першому місці. Тому вона стривожено відмітила:

      - Чуєш, Андрію, я читала, що від печі, що працює в машині, можна вчадіти насмерть. З нами такого не станеться? 

     - Я знаю про таке, не хвилюйся. Небезпечно надовго залишати працююче підігрівання. Особливо, якщо захочеться спати. Тоді, дійсно, це може стати нашим останнім сном. Ми зробимо так: нагріємо гарненько, сховаємося і тоді вимкнемо топку.

     - Ми ще можемо заїхати абикуди, де залишилася електрика, і нагріти побільше води. Залити її в пляшки і обкластися ними, - пригадала Ліза про методи стареньких бабусь.

     - Так, бабуні рулюють! До речі, тебе не дивує, що подекуди електрика є?

     - Я якось ще не дійшла такої думки, - визнала Ліза. 

    - А ось мені вона не дає спокою! Чому в зруйнованому і спорожнілому місті є електрика? Якщо місто евакуювали, то чому не знеструмили?

    - Для нас, напевно, важливо не «чому», а те, що воно є і нас рятує! – філософські спокійно відповіла Ліза. - Трапилось нам диво! Ну, і слава Богу!

     «Дівча! Що з неї візьмеш! Чого дивуватися?» - подумав парубок і зітхнув. 

     - Якщо дізнатись про причину електропостачання, то може бути, вдасться і знайти вихід звідси! 

     На відміну від бадьорого хлопця, Лізу в кінець розморило, і їй непереборно захотілося спати. 

     - Прекрасно! Я все одно у фізиці не дуже розбираюсь. А ти подумай доки. І взагалі, давай спати, а то я просто засинаю, - позіхнула на весь рот дівчинка.

     Андрій раптом теж усвідомив, що не спить вже другу добу. Адже їм треба набратися сил! Він помітив, що як щойно Ліза закрила очі - миттєво відключилася. Її голова сповзла на плече Андрія і затишно там влаштувалася. Він передбачливо вимкнув мотор, перевірив, чи закриті двері, застібнув куртку до самого верху, накрився зі свого боку теплою ковдрою і щильніше притиснувся до Лізи. Сон миттєво огорнув і його. 

     Спали вони дуже довго... По-крайній мірі, їм так здалося.

  Температура в кабіні поступово падала, і ставало холодніше. Ліза повільно розплющила очі і постаралася пригадати останні події. Хотілося б, щоб те, що з ними сталося, виявилося цікавим сном. Але … все залишалося дійсністю! Коли Ліза все ж остаточно прокинулася, то помітила, що останній будинок, що стояв неподалік від заводської стіни, починає рушитися. Повільно - повільно верхні поверхи спадали вниз, і звідти здіймалася хмара пилу.

     Криками Ліза розбудила Андрія: 

     - Швидше! Жени звідси! 

    Андрій від раптового пробудження різко розплющив очі і побачив, як будівля впала і хмара страшного пилу мчить прямо до них. А за нею - сунула припливна хвиля!