Розділ 2. Діти на гойдалці

     Несподівано, крізь туман, вона розрізнила, що на гойдалках голосно сміються хлопчик і дівчинка. Але тут все було таке іржаве, в аварійному стані, дах взагалі міг впасти будь-якої миті! Металеві конструкції гойдалок загрозливо скрипіли. Було дивовижним те, що ці руїни ще не розтаскали по шматках мисливці за металобрухтом і будматеріалами. Дітям знаходиться тут було просто небезпечно!

      Вона голосно закричала:

     - Гей, діти, ви звідкіля? Тут не можна грати! Ідіть звідси!

     Але відповіді вона не почула. Скрежет металу припинився. 

   «Гараз, я їх попередила», - подумала Ліза та пішла далі, розмірковуючи над тим, як швидко минає дитинство. Здається, що тільки вчора вона була такою ж маленькою, і сама безтурботно каталась на гойдалках. А тепер – вона вже в дев’ятому класі і намагається піклуватись про молодших!

   Її школа була далеченько, і вона, зазвичай, любила йти вранці пішки. Після ночі було так приємно подихати свіжим повітрям! Але сьогодні вона зрозуміла, що зробила дурницю. Йти пішки по такому сильному туману було поганою ідеєю. По-перше, майже взагалі нічого не видно.

     Крім того, йти крізь такий туман самій було просто жахливо! Теоретично вона розуміла, що вранці нічого поганого не може статися. Не повинно. Адже страшні речі трапляються, зазвичай, вночі! Хоча, наприклад, в Кінга страшні інопланетні тварюки  з'явилися з туману серед дня.  

     Ліза постаралася опанувати собою. Ну, не живе ж вона в трилері, насправді? В її тихому провінційному місті, зазвичай, нічого такого не відбувається.

     Зараз їй здавалось, що нікого, крім неї, на вулиці не було. Туман щільнішав, хоча повинен був би вже розсіюватись. А раптом, за цією білою пеленою її хто-небудь підстерігає? Наприклад, з’явився  який-небудь маніяк?

     Дівчата в їх класі вже давно були заклопотані своїм дорослішанням, зовнішнім виглядом, брендовими шмотками... Але Лізу доки не цікавили залицяння хлопчаків і гламурні тусовки. А ось по фільмах про маніяків і інопланетних тварюках вона була спецом! І зараз прямо всією шкірою відчула, що її може чекати в цій пелені щось цілком невідоме.

     Якщо так піде і далі, то вона взагалі не побачить дороги! Як дістатися до школи? Може, краще взагалі повернутися? Ліза подолала приблизно половину дороги і тепер зупинилася в нерішучості. Вона абсолютно не орієнтувалася, де зараз знаходиться. А як можна уявити, якщо йти доводилося мало не на дотик? От як же важко в житті доводиться сліпим! Тепер Ліза це розуміла і співчувала цим нещасним.

     Наразі вона добріла до раніше невідомої їй дороги і поглянула вправоруч. Вона знала, що дивиться на дорогу неправильно, але це увійшло у неї до звички ще з дитячих років. Завжди так починала огляд дороги з правого боку, і нічого не могла з цим поробити!  Машин не було. Повертаючись ліворуч, вона побачила дівчинку, одягнену в легкий одяг, і хлопчика – напевно, брата цієї дівчинки. Скоріш за все, це були ті діти з гойдалки. Послухали її та втікли з садочка, а зараз наздогнали її…

    Вони були дуже схожими між собою. Діти підбігли і схопили її за руки. Руки в них були  прямо якісь невагомі, не теплі, ні холодні. «Дивні відчуття», - подумала Ліза.  Туман майже розсіявся. Це було так несподівано…

       Але, за мить, ні Лізи, ні цих дітей на вулиці вже не було. Повз неї, як ні в чому ні бувало,  проходили перехожі й не помічали її. Складалось враження, ніби жодного туману і в спомині не було, не кажучи вже про Лізу, дівчінки та її братика...