Розділ 31

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Аделіна

Прокинувшись уранці я зауважила що Антон біля мене немає. Що мене насторожило. А у будинку повна тишина. Я пішла у ванну кімнату,здається мої кроки були надто гучними для такого тихого місця. По ім одягнулася у сукню голубого ніжного кольору а волосся заплела у великий хвіст. І спустилася на низ в очікуванні що там усі сидять на диванні але не так сталося як гадалося. Виявилося що я в будинку сама самісінька. Пішла на кухню,де на холодильнику знайшла записку

"Аделіна,ми поїхали у розважальний центр. Ти спала тому не хотіли будити. Повернемося пізно ввечері."

От і приїхали. Що ж мені самі цілісінький день робити? Несправедливо, сьогодні моє день народження,а вони в центр поїхали та ще й без мене. Не те щоб я обурилася але було трішки образливо. Але все ж я не втратила надії і зателефонувала до Іри і Кароліни. Але схоже нинішній день уже проти мене і вони не підняли телефона. Я важко видихнула і сіла на диван у вітальні поглядом шукаючи щось,чим могла б зайнятися. Було дивно що навіть бабуля поїхала у торговий центр хоча вона завжди обурювалася такому виду відпочинку. І....ніхто з рідних мене не привітав . Не могли д вони забути!

Через годину я,як велика хазяйка вже спекла омлет,котрим поснідала і закривши двері на замок вирішила прогулятися містом. Викликала таксі і перше місце куди я вирішила поїхати це був парк. Звичайно ж у Парижі я проводила там більш ніж достатньо свого ранку на пробіжці,через Антона про неї я уже і забула, але свій парк,свої дерева це інше. Погодувала голубів хлібом, порозмовляла з продавцями у магазині і ....зрозуміла що вже старію. Ви уявляєте, я поводжуся як літня жінка. Голуб голубів,розмовляю з продавцями, бурсу на дітей котрі гасають на велосипедах.... Старість прийшла неочікувана і не ждана. 

Я сіла на лавку і відкрила інтернет. Гортаючи інстаграм побачила оголошення що сьогодні в нашому кінотеатрі буде фільм "Крізь моє вікно". От і чудово. Замовила квиток і вже через годину була у залі кінотеатру. Звичайно ж,я могла подзвонити Антону або ще комусь з рідних і спитати де вони. А потім приїхати до них але схоже ві настільки зайняті що про мене і забули. Бо ніхто не підняв телефону. Вперше за весь свій вік я відчула себе самотньою. Я вже сиділа у залі чекаючи на початок я біля мене пройшла якось дівчина. Вона сіла збоку.

-Хелоу Амігос. Я не мішатиму?-спитала вона повертаючись до мене.

-Та ні. Напевно.-сказала я.

-Ох. А ти сама?

-Як бачиш.

Вона кивнула головою і перевела погляд до екрану на котрому мали б показувати фільм.

-А я також сама. Дивно було спочатку самій іти в кіно та ще й на задні ряди.-вона повернулася назад і я зрозуміла на що вона натякає.

Ми переглянулися і обоє засміялися. Парочкк закоханих ззаді нас,котра щойно заходила подивилися боком. Але мені вперше було все одно на те,що скажуть люди. 

-А я тільки зараз про це подумала. Як ти сказала.-відповіла я.

Вона мило посміхнулася мені. 

-Ну, я ясно чому одна. А ти?

-Ох. Ну тобі ясно а от мені ні. А я...взагалі в мене є хлопець. Але сьогодні...словом він зайнятий.

-Ділова людина?-спитала вона піднявши свої брови.

-Щось типу цього. А в тебе?

-Ну ти мене бачила?Де я а де хлопці.-вона важко зітхнула.

Я глянула на неї.

-Ти красива дівчина. Це єдине що я в тобі бачу.

 Її темне волосся було зібране у два колоски, одягнена у синіджинси і чорну футболку з синьою джинсовкою. На вигляд вона була більш ніж приваблива.

-Ох. Дякую.-я бачила як її щоки загорілися румянцем.-Але я напевно ще не зустріла того самого.

Раптом світло погасло і як можна зрозуміти почався показ фільму. Ми з Юлей, як звали мою сусідку обговорювали ситуації у фільмі. Сказати чесно, спочатку цей Арест здавався повним козлом. Але на кінці ми тупо плакали. От в нашому реальному світі, хлопець міг би врятувати дівчину ціною власного життя?Знаю що є багато але, та все ж. Думаю що половина б не зробили цього. Або ж я просто негативно дявлюся на хлопців. Два неудачні приклади у мене були.

Після фільму ми з Юлею пішли до кафе де посиділи і ще поговорили. Навіть номерами телефонів обмінялися. Як то кажуть у всьому є свої позитивні і негативні сторони. Наприклад, про мій день народження всі забули. Але зато я знайшла нову подругу. З котрою і провела більшість свого дня.

Додому я приїхала близько четвертої вечора. Думала що усі вже є вдома, але коли двері виявилися замкненими я напружилася. Скільки можна у тому торговому центрі проводити? 

Я зайшла у будинок. Поклала ключі на тумбу з ще більше стурбувалася. Зайшла у вітальню і підскочила від хлопавок і викрику

"З днем народження!"

О Господи. Здається я світло в кінці тунелю побачила. Наскільки перелякалася. 

Потім я прийняла всі вітання від рідних і подруг. Деяких хлопців з команди Ігоря. Мілани і навіть бабуся розщедрилася на слова привітання. 

-Дякую вам усім. Я вже думала що ви забули. Зникли на цілий день. Доречі...-я нахмурилася бо Антона і досі не побачила.- А де Антон?

-Подивися назад.-шепнув меніна вухо брат.

Я повернулася і ахнула. Антон у чорній сорочці з великим букетом троянд різних троянд стояв і посміхався мені.

-Аделіна Борисівна Боднаренко.-він став на одне коліно а я ледь не впала назад коли розуміла до чого все це іде.- Я знаю, що змусив тебе багато плакати, розчаровуватися, страждати і я ненавиджу себе за ті вчинки. Знаю, що ти варта кращого ніж я. Та все ж, думаю, як ти мені одного разу сказала, потрібно спитати і твоєї думки. Ти, є тією, після появи якої моє життя пішло шкереберть, Я відмовився від багатьох бажань і цілей котрі ставив собі приїжджаючи сюди. І ти про це знаєш. Я наробив багато помилок у нашому з тобою житті і хоче перепросити за це. Аделіна, ти найкрасивіша, найдобріша і найчесніша дівчина у моєму житті. Промінь світла у темну ніч. Аделіна Борисівна Боднаренко, ти вийдеш за мене заміж, попри весь ризик котрий я можу принести у твоє життя?