Розділ 29

Ну і чому все так важко? Тільки прийшла на роботу як тут Діна повідомила що Антона приїжджає. А я ж уже і забула про його присутність. Попри те що ще недавно бачила його на аукціоні. Вчора я була рада що Лис мій охоронець, Нік задів мене своїми словами не на жарт але як заспокоїв мене Лис, він сказав все що думав про мене з самого початку. А отже якби я погодилася то рано чи пізно все одно б почула ті слова. Через місяць у мене день народження і попри мій вік мене це радує. Зараз я з задоволенням ставлю у духовку макарони. На роботі попри те що сьогодні повертається Антон в мене чудовий настрій. 

Але Антон не приїхав ані до обіду ані після. Діна ж тільки знищила плечима, мовляв, він можливо затримався в місті. Я ж тільки рада що наша зустріч перенеслася. Сьогодні я мала закрити кондитерську, мене попросила Діна бо як вона висловилася від чоловіків усі проблеми. Виявилося що її коханий (тобто чоловік, а то від слова коханий хтось може подумати про коханця😂)надто сильно зацікавився приготуванням їжі і вийшло так що він обпікся. Лис  йшов адже його телефон задзвонив, я ж іще раз вирішила перевірити чи все виключення у приміщенні. На кухні як і очікувалося хтось забув вимкнути комбайн, я рушила до нього і вимкнувши його з резерви розвернулася і голосно скрикнула. Повернувшись я просто таки стукнулася у шиїсь груди. І хто б це міг бути як не Антон? Попри те що тут до біса багато місця я не відійшла від нього. Сама не знаю чому.

-Що ти тут робиш?-спитала я важко ковтнувши і ледь стримуючись щоб не провести рукою по цих міцних грудях, знову відчути його гарячу шкіру під долонею і... чорт забирай, я не про те думаю.

-Дивне запитання враховуючи що я власник цієї кондитерської. 

І чому його голос такий спокійний? Це по перше. А по друге, чому він і досі стоїть так близько?

-А ти...-почав він

-Я...-чому ж тут так спекотно?-Діна попросила замість неї замкнути. Я не знала що ти приїдеш.

Між нами запала тиша, я вимкнула свої очі в землю щоб не зустрітися з поглядом цих темних як ніч очей. Чомусь саме зараз згадала як декілька місяців тому кур'єр привіз мені червоні троянди, і формочки. А також в голові вплив момент нашої першої зустрічі. Коли я його випадково застукала. 

-Чому не дивишся на мене?

Від його різкого запитання я скинула поглядом і в цей же момент примусила свій язик. Аби ж не ляпнути щось зайве.

-Мені...мені треба іти. Лис зачекався

Згодна, дурне виправдання але я рушила до дверей намагаючись не дихати. Ці парфуми Антона і досі ті, що й раніше. Цей запах котрий викликає захват, табун мурах і просто приємні відчуття. Відчуття котрих не відчувала з Ніком. Стоп, чому я згадала про нього саме зараз? Я відчувала що Антон проводить мене поглядом. Смикнула ручку дверей і...це найстаріший поворот подій у дешевих романтіках чи серіалах. Ми закриті! Невідомим чином чи духом. Я повернулася обличчям до Антона. Що це означає?Його посмішка на обличчі не подобається.

-Думаю що нам варто поговорити. Нарешті...поговорити.

-Як на мене ми достатньо сказали один одному. Ти не бачиш у мені дівчини.

-Я такого не казав.

-Я сама чудово це зрозуміла. Не потрібно псувати наші дружні відносини розмовами. Дзвони Лису щоб віддімкнув двері.

-Лис уже посередині дорога додому. Не думаю що в цьому є потреба.

-Тобто ти спланував усе щоб ми поговорили? Це ідіотизм, Антон...

Я не встигла договорити бо хлопець опинився надто близько біля мене. Ну чому так близько?Я не стрималася і потягнулася до нього. Не знаю де подівся мій здоровий глузд але щойно мої губи зіткнулися з його я відчула ейфорію.По тілу пройшовся табун мурашок коли теплі долоні хлопця торкнулися моєї талії. Його дотики були відчутними навіть крізь цю футболку від котрої тут же він мене позбавив. Я ж надовго не затрималася і вже через секунду справи його піджак котрий був надто непотрібним лежав на підлозі.

-Нам...треба... зупинитися.-прошепотіла я в перервах між поцілунками.

-Я тратив надто багато часу. Не хочу щоб зараз змінив рішення.-відповів так же уривчасто Антон.

Яке ще в біса рішення? Але в той момент мені було чисто фіолетово. Фіолетово на його рішення, на те що здоровий глузд кричав на всю силу ЗУПИНИСЯ і та само було наплювати на те, що наказувала собі двічі в ту саму яму не падати. Але було пізно....