Розділ 28

Пройшло 4 дні

Аделіна

Сьогодні я повернулася до Парижу. Саме Франція стала моїм другим домом, хоча Україна назавжди перша в моєму серці. Завтра іду на роботу, нарешті буду знову готувати разом з Дінарою і іншими, повернуся до тієї щоденної метушні і з однієї сторони це радує а з іншої пригнічує адже життя знову стане однотонним і йтиме за планом. Виявилося що Кароліна і Стас стали друзями. Я звичайно ж не хочу порушувати мрії Кароліні але Стас не той хлопець котрий їй потрібен. Вона спокійна, розсудлива хоча її зміна професії свідчить трошки про інше. Та все ж. А Стас запальний, емоційний та ще й з кримінальним життям. І треба їй того? Але прямо я про це подрузі не сказала а тільки натякнула. Після чого вона змінила тему. Правда, натяки це не моє і вона могла зрозуміти все не дуже правильно. Стоп, а чому я зараз розповідаю про неї? Так от, мене сьогодні запросили на побачення. Вперше за пів року мене запросили не на прогулянку а на побачення. Сьогодні ввечері тут у Парижі. Символічно, місто закоханих і побачення...хоча звучить надто банально. Думаю що ви вже самі знаєте що це зробив Нік. І хоча моє ставлення до нього просто дружнє та все ж я чомусь і досі не відштовхнула його. Можливо тому що боюся залишитися одна? В принципі я і до цього була одна так що боятися нічого. Зараз я повернулася в квартиру з походу в супермаркет і розкладаю продукти по поличках. Вдома я достатньо розлінилася щоб хоча б щось робити. Але лінь у сторону бо до добра вона не доведе. Лис по стандарту всюди за мною хвостиком. З ним ми навіть подружилися. Принаймні можемо розмовляти а не просто ходити і мовчати як статуї. Про наші дружні стосунки свідчить те, що зараз цей хлопець сидить на моїй кухні і спостерігає як я розкладаю продукти. Хоча ще тиждень тому після того як я заходила в квартиру він залишався надворі. Але зараз я сама запросила його до середини. Все ж краще ніж здуріти від тиші.

-А чому саме Лис?-раптом промовила вголос я запитання котре довгий час мучило мене. -В тебе прізвище Лисенко? А можливо ім'я Лис...-але в голову не приходили думки ім'я котре модна скоротити до Лис.

-Ні.-посміхнувся він що тепер робив частіше.-Просто в мене такий позивний. Кличка типу.

-Але ж клички просто так не дають? А в тім...як тебе взагалі звати? А то я постійно Лис,Лис. Можливо тобі не подобається як я до тебе звертаюся.

-Я аж звик до того що я просто Лис. Повне моє ім'я Сергій. Але мені більше подобається коли Лис. І так ти права я просто так цю кличку не отримав. Просто напрочуд хитрий. Як Лис. От і все. Нічого цікавого.

-Знаєш, перший тиждень мені здавалося що ти розмовляєш украй рідко. Постійно серйозний ходив, не розмовляв без потреби. Тепер виявилося що не такий ти і ...-я затнулася не знаючи яке слово краще його б охарактеризувало.

-Мовчазний? Чи суворий?

-І те і те. 

Раптом наш монолог переривав будильник на моєму телефоні. Добре що я його поставила, а то б і не подумала що вже пора збиратися на побачення. Так би знову спізнилася. Побігла в ванну кімнату, де прийняла душ, потім в гардеробі задумалася. В що б одягнутися? Джинси? Занадто банально і не романтично. Сукня? Не дуже хочеться. Спідницю? Ні, немає охоти... В кінці кінців я одягла сукню ніжного лавандового кольору, довжиною до моїх колін. Рукава були довгими, оздобленні камінчиками і стразами. Люблю все просте і невибагливе. До того ж зручно адже в низу сукня розширюється. Волосся зібрала в високий хвіст і витягла передні пасма. Зробила легкий макіяж і нанесла блиск для губ. І все, на годиннику сьома вечора і я готова. Вийшовши з кімнати зауважила що Лис, або ж Сергій, як виявилося його справжнє ім'я, щось уважно печатка у своєму телефоні. Я відірвала його тим що мої босоніжки постукали по паркету. Були вони до зручними, на тоненькій шпильці з такими ж тонкими пасками. 

-Готові?-спитав відриваючись від телефона і піднявся.

-Так. Поїхали.

На виході я накинула плащ молочного кольору і ми вийшли з квартири. 

Нік зустрів мене в готелі за столиком. Побачивши його я одразу ж поспішила. Невже спізнилася? Хоча...дівчатам ж дозволено? Але все ж моя пунктуальність не втрималася і я спитала

-Давно чекаєш?

-Ні. Ти дуже скоро приїхала. Я хвилину тому також зайшов сюди.

Наше побачення було надто...милим як на мене. Нік знову ж таки розповідав щось, я кивала тільки. Наша казка хороша, починаємо з початку. Ледь дочекалася моменту коли він запропонував прогулятися. А то б померла з нудьги в цьому ресторані. Ну чесно, інтер'єр роздивилися до найменших дрібниць, а на вулиці хоча б щось нове побачу. Лис напевно відчув мої емоції бо коли ми виходили з ресторану то я замовила як кутики його губ смикнулися. Але повністю він не засміявся. І як я раніше не помічала що Нік такий відкритий до спілкування? Скоріше за все це наше побачення стане першим і останнім. Бо мій мозок не сприймає такої кількості слів за хвилину.

-Аделіна, в мене є до тебе запитання.-раптом зупинив свою розмову Нік і навіть дав мені слово вставити. Сенсація.

-Що за запитання?

-Я розповідав що мені потрібна наречена. І я б хотів запропонувати тобі цю роль.Я знаю що колись ти мене відштовхнула але зараз усе начебто добре, і...ми цілувалися якщо ти пам'ятаєш. А це означає що ти щось відчуваєш до мене. Я хочу щоб ти стала моєю дружиною. 

Я закляула на місці. Всмислі? Він головою вдарився? Цілий вечір говорив без упину про бізнес, футбол, фільми і....до чого тут взагалі признання в коханні?

-Нік....я...

Та я в шоці! Але вголос я сказала зовсім інше

-Чому саме я? Є ж багато дівчат котрим ти б сподобався.

-Я показував батьку твої фото. Він визнав що ти гідна притиндентка на роль дружини,нареченої і взагалі на роль носія нашої фамілії.

Тобто він показував мої фото своєму батьку? Він з дуба рухнув конкретно? І як це він дружину вибирає? Щоб була гідна фамілії. 

-Нік, знайди іншу дівчину на цю роль.-твердо сказала я і вже хотіла розвернутися щоб піти як він схопив мене за руку виде ліктя.