Розділ 22

Антон

Аделіна просто нестримна, неможлива. І тижня не пройшло як вона зїхала від мене і уже зустрічається з якимось хлопцем.Ну як якимось. Ясно що я вже знаю хто це і яким чином він повязаний з нею. І це ще більше дратує. Раніше саме йому вона відмовила а зараз весело кожного вечора гуляють в парку. Не те щоб я ревнував але... Гаразд, я не знаю чому мені цікаве її життя. Лис незмінно кожного вечора доповідає мені про кожен її крок, і кожного вечора мені все більше зносить дах через неї і її поведінку. В Україні ж все добре. Нікого не розсекретили з "секретнього" слідкування. Я вирішив не втручатися у життя Ілони і Бориса повністю. Просто щоб у випадку невдачі поруч опинилися люди котрі захистять їх. І такими людьми є мої охоронці. От і все. Зараз же я вийшов з офісу і прямую до парку. Не часто їду на другу частину міста що просто проййтися але саме нині захотілося побачити Аделіну з її "хлопцем". Аж звучить смішно. І чого я так роздраконився?Вже досить темно, я сів на одну з лавочок у тіні і вдихнув повітря в котрому так і буяли запахи весни. Квітень, все розцвітає і неймовірно красива природа вносить свої права, забираючи останні холодні дні зими. Вже хотів іти, адже схоже моя причина сьогодні не прийде, як я очікував.Але коли майже дійшов до виходу почув знайомий голос. І де вони стільки часу шлялися? Аделіна вже як дві години звільнена від роботи. Я швидко став у тінь дерева.

-Ти дійсно був надто впертим.-сказала Аделіна сміючись.

-Ну тепер я це розумію, але тоді це було надто важко для мого розуміння і розуму..-відповів чоловічий голос.

І як вона на нього повелася? Якийсь височенний, вона на каблуках до його носа досягає а без них що? Солодка парочка пішла далі, а я за деревами, як якийсь шпигун за ними. Раптом телефон у кишені завібрував. Добре що додумався звук вимкнути.А це Лис вирішив вундеркіндром побути.

"Я тебе помітив. Що ти тут взагалі робиш?"-писав розумник.

"Вирішив перевірити як добре ти виконуєш свою роботу."

Що перше спало на думку те і написав. І далі до самого кінця хождив за Аделіною. Вона була така щаслива з цим... Ніколасом. Як взагалі повелася на такого? Я вже змерз ходити за ними.Хто дівчину взагалі вночі у такі місця водить? Вона ж замерзла напевно. Цей Ніколас мене вже конкретно бісить. Як лапає її за руку. Ще поцілуйтеся...(Я в переносному сенсі це сказав) але хлопець видно не дурень.Знову сміються.Що ж у них такого веселого? Обернулися один до одного обличчя.Дійсно, не вистачало мені ще їхнього зближення побачити.І чого я сюди взагалі приперся? Вони почали наближатися один до одного і... чорт забери мої очі і розум, поцілувалися. Я обернувся і пішов до виходу з парку. Приперся і що хотів побачити, що вона його відштовхне чи те що буде до кінця життя за мною бігати? От я мудак. Тепер в мене перед очима не кошмари будуть а цей чортовий поцілунок! Я вже сів у машину як телефон знову засвітився.І знову Лис.

"Все побачив що хотів?"

"Так, далі можеш не доповідати мені нічого.Роботу свою і далі виконуй."

І чого я такий злий? Вбити зараз готовий. Але треба зберігати тверезий розум.І так нічого не зміниться.

Аделіна

Поцілунок з Ніком, це було щось нове.Незвичне але все одно коли я його цілувала то в уяві переді мною стояв не Нік а цей довбаний Антон. Як це називають розумним словом? Самоомана чи самопереконання. Все ж я перша відсторонилася.

-Вибач, я...напевно це було не правильно-почав Нік але я зупинила його своєю посмішкою.Навіть не знаю була вона награна чи щира.

-Все добре.Пішли вже назад бо щось холоднувато.-сказала я.

Повернулася і покрокувала до кондитерської. Це треба обдумати. Нормально цілуватися з одним а думати про іншого? Як на мене то зараз все мо життя і світогляд для сторонніх здаватиметья не нормальним.

Вдома я змучено лягла на ліжко і вже закрила очі як телефон завібрувавв. Кому ж я настільки пригодилася о... дванадцятій ночі? Звичайно ж це мої подруженьки дзвонять. А саме Іра і Кароля. Я прийняла виклик і одразу ж побачила знайомі обличчя. Тільки щось радість на них не читалися. 

-Дівчааат..-затягнуто сказала я.- Щось сталося?

-Сталося!-закричала завжди емоційна Іра.- Кароліна розійшлася з Костиком, і забрала з універу документі.Останній місяць навчання а вона вирішила зінити професію. Не її це бачите.

Я здивовано підняла свої брови.Тобто розійшлася? Тобто документи забрала?

-Кароліна... можеш щось пояснити?

-Можу. Я розійшлася з Костянтином бо зрозуміла що ми з ним не більше ніж друзі. Тобто що він для мене друг але у роль хлопця не такий близький.Він зі ною погодився і ми вирішили залишитися друзями...

-Ага, вирішили вони!-знову забурчала збоку Іра.- Він в універ до нас приходив.Питався що означають слова Кароліни "я починаю нове життя і ти в ньому виключно мій друг". І казав він це не так спокійно як я зараз. А просто таки прокричав посеред пари з диканом у класі. 

-Але все ж ми поговорили.-перервала Кароліна.

-Знаєш, щодо твого особистого життя порад я не даватиму. Думаю що кожний має вчитися на свїх помилках, не усім везе з першого разу знайти своє кохання. Але мене більше цікавить про універ і документи.Директор через це тебе вигнав?

-Ні. Я просто...-вона затнулася але продовжила.- Я зрозуміла що хочу стати журналістом. Ну не моє це. Так, кондитерка є у моєму житті але вона не на першому місті.

Ми всі мовчали як я сказала.

-Це твій вибір, і ти не зважаючи на вчинки лишаєшся моєю подругою.

***

Вранці від батьків прийшло смс.Я здивувалася адже зазавичай вони мені дзвонили а якщо писали то в телеграм а не на електронну пошту. Але коли відкрила лист зрозуміла.Офіційне запрошення на благодійний вечір.Через тиждень. А потім уже прийшло смс від тата у телеграм.

"Доброго раночку! Ти зможеш прилетіти? Хотілося б щоб уся сімя була присутня."

"Доброго) Постараюся прилетіти. Все ж я давно не була вдома. Спитаюся в Дінари. Думаю вона дозволить."