Розділ 16

Телеграм канал де будемо теревенькати стосовно книг:
https://t.me/books_MR2060

Буду рада кожному хто приєднається)

Антон
Насправді я не був готовий слухати те, що мені скажуть. Але цього разу Ілону невідкинули ані мої колючі фрази ані впертість. Схоже бабулька з нею говорила, інакше б вона не була такою впертою.
-Насправді ми не мали наміру віддавати тебе до дитячого будинку.-сказала жінка.
Хм, чому ж тоді віддали? Я стільки років чекав у Парижі що одного дня приїдуть рідні батьки, заберуть мене, але цього так і не сталося...
-Того дня Борис вклав всі гроші у новий проект. Він мав би бути успішним, прийшов до мене в лікарню, цілий день провів з тобою і Ігорем. Ви були такими милими, обоє.-та ви що, невже я чую у її голосі жалість.
-Але ввечері, коли ми вийшли на двір щоб пройтися, в лікарні сталося замкнення, поверх спалахнув вогнем...
-Ви думаєте що мені дійсно цікаво чути це?-перервав я її. Але не зважаючи на моє зауваження вона продовжила.
-Потім нам сказали що тебе дуже сильно попекло. Потрібне було лікування на котре ми просто не мали коштів. І лікар запропонував написати відмову від тебе, тоді за держава виплатить лікування. тебе заберуть до дитбудинку а ми зможемо тебе забрати.
-Як мило.-вїдливо сказав я.- Але не забрали!
-Не забрали.-погодилася Ілона.- Ми спізнилися. Коли приїхали то сказали що тебе днем назад забрали. До Парижу. Я кожного дня втішала себе думками що тобі там добре. І навіть краще. Нова родина котра тебе любить...
А тут я не стримався і знову перебив.
-Любить? Та мати кожного дня нагадувала мені що я ніхто для них а батько за найменшу помилку підвішував у гаражі. Це по вашому любов? -закричав я.
-Але ж ми не знали. Не думали.-сказала з сльозми на очах Ілона.
От тільки сцен цих не треба.
-Я кожнісінького дня чекав що ви приїдете і заберете мене звідти. Кожної хвилини, але ви так і не зявилися! А зараз що? Мені не потрібно те, що хотів колись. Моє життя зруйноване, і все через те що ви на один день спізнилися.-сказав я.
-Антон...
-Не треба. Зараз я розумію що все, що сталося, все на краще. Я маю владу, я бос мафії, і без серця. Його в мене немає, ніхто його не розібє у першому коханні як в усіх, тому не думаю що вам є сенс продовжувати.-сказав я холодно.
-Тобто...бос мафії.-спантеличено спитав Борис.
-А отак. Люди котрі мене забрали належали до кримінальної частини світу. І ріс я по їхніх правилах. Мене заставили людину вбити у девять років.За кожен неправильний крок батько злився, а після восьми років це не обмежилося висінням у гаражі. Він навіть одного разу ледь мене не вбив. Якби не думка про наступника. Цікаве і веселе в мене дитинство було, правда? 
-Антон, якби ми могли щось виправити...-почав знову Борис.
-А не треба виправляти. НЕ-ТРЕ-БА!-прокричав я не втримуючись.- Все ж чудово. 
-Але ж не чудово. Я ж бачу що тобі болить. Ти ж як і будь хто хотів просто щоб тебе любили!
-Можливо і хотів. А зараз що? Зараз мені не треба. Просто не треба! Навіщо ж. Все просто супер. Чудово.
Я зірвався щоб піднятися але різко вбоці заболіло через що я зупинився і ледь стримався що не занити.
-Чорт!-вилаявся я голосно.Навіть піти звідси не можу!
Ілона ж одразу підбігла до мене, я хотів її відштовхнути але фізично просто не мав на це сили.Чув як Борис вийшов, схоже по лікаря а потім я просто провалився у сон.
***
Ілона
Щойно він піднявся як одразу ж схопився за бік а тоді роздратовано сів. Борис пішов по лікаря а Антон просто таки впав в мене на руках. На його футболці я побачила червону пляму. Чорт, і все через мене.Можливо не треба було так тиснути...Але тепер я принаймні зрозуміла його зласть на нас. І вона на жаль виправдана...

Любі читачі, як думаєте пробачить Антон своїй родині?