Розділ 14

Дорогі читачі, я усвідомила що навчання в дев'ятому класі, написання книги і музична школа не так уже і додають мені енергії. Але не буду вас загружува  своїми проблемами а викладаю дві глави. Приємного прочитання)

P.S:Чекаю на ваші коментарі стосовно глав)
Автор
В ранці всі прикинулися досить пізно, попередній день виявився надто важким. Паркер прийде з війною і це станеться, адже він так просто не пробачить того, що Антон не дотримав слова.Стас сидів у будинку для охорони і передивлявся папери. Раптом як вихор увірваався Сірий.

Стас
-Стас, у нас гості.
Ну звісно ж, як тут без проблем.Кожен день свято. Я вийшов на вулицю де під брамою уже сигналила машина. Вийшов на дорогу і з машини вийшла...Олена Іванівна.
-Ну нарешті, а то я вже і хвилюватися почала.-сказала вона.
Я посміхнувся. Жінка обняла мене і давши знак, охорона відкрила браму щоб машина заїхала. Олена Іванівна, це бабуся Антона. Ядина жінка з цієї сімї котра не займається жорстокістю і не повязана з мафією. Саме тому всі ми її любимо. Завжди весела, оптимістична жіночка з паличкою. Тільки як дізнається куди Антон встряг то думаю що трошки її настрій поміняться. Ми зайшли у будинок, в вітальні вже сиділа Аделіна і Ілона. 
-О, в нас гості?-радісно сказала вона.
Ну так, це прямо втілення ангела а не жінка. Завжди всім рада.
-Аделіна, Ілона, це Олена Іванівна. Бабуся Антона.
З гори зійшли хлопці з валізами. От тепер ясно куди всі намилилися.
-Ох, невже це рідні батьки Антона.-одразу не знаю як докумекала Олена.- Яке щастя. Я така рада!
Схоже її реакції ніхто не очікував, бо жінка побігла обіймати Ілону і знайомитися з усіма.
-А в принципі, де наш власник. Гостей багато а зустрічає його помічник.-вдавано обурилася Олена.
-Власник в лікарні.- відповів я.
-І куди ж він уже вляпався?
-Неудачно гриби в лісі позбирав. На весні. І на території Паркера.-пояснив я.
-І як же його так далеко занесло?
-Ей, Аделіну Паркер викрав через те що колись, як я зрозумів він з Борисом не поділили фірму, а Антон вирішив погеройнічати і поїхати до нього самому, та ще     й голову свою пообіцяв в обмін на Аделіну. А потім втік, ну трохи неудачно втік, але добре що живий.- коротко пояснив я.
-Ну нічого, і не з такого виплутувався.-сказала Олена. 
Як завжди з оптимізмом.
-А ви тепер живете з ним як я розумію. Я така щаслива.- сказала вона поклавши руку на плече Ілоні.
-Насправді ми приїхали по Аделіну.-сумно сказала Ілона.- Антон на відріз відмовляється від того щоб ми були близько біля нього. Я вже як не пробувала, ніяк не можу з ним навіть поговорити нормально.-пожалілася Ілона.
-Але ж ти хочеш?
-Хочу. Дуже сильно хочу, я відколи дізналася що він у Парижі з новою сімєю то і дня не пройшло щоб думками не думала про нього. Все ж нова сімя, нас він не знає та й навіщо ламати щасливе дитинство.-сумно сказала Ілона.
-Ну, про дитинство я ліпше помовчу...-сказала Олена.- Але все не пізно виправити.
-Як? Він з нами зараз розмовляв тільки тому що Аделіну шукали.-сказав Борис.
-О, Аделіна, а ти як? Паркер не з приємних...-сказала жінка зкривившись на останніх двох словах.
-Насправді все добре. Пару подряпин та й усе.
-От і добре що все добре. А ви якщо хочете помиритися з Антоном, їдете до нього в лікарню і розказуєте все як було.-сказала вона Ілоні і Борису.
-Він навіть слухати не хотів. Я пробувала. Приїжджала до Парижу, як дізналася що Аделіна в нього працює, він накричав на мене і вилетів як буря.-пожалілася Ілона.
-А тепер не вилетить. Він впертий, жорстокий, і безпощадний, але це з ним зробив мій син. Але насправді Антон все ще той маленький хлопчик котрий хоче щоб його хтось пожалів, любив і взагалі щоб було з ким поговорити. Я ж знаю...-сказала Олена.
Все ця жінка знає. Про всіх і про все.
-І до того ж він зараз на знеболюючому і в лікарні. Не думаю що в нього буде багато сил опиратися, так він може наговорити неприємного і відштовхувати головне вам не повестися на його слова а говорити далі, і тоді не думаю що він і далі буде тримати ту стіну. Я ж також з нього інколи слова не могла вибити. Хоча, скажу чесно, я й досі шкодую що не відсудила його в сина. Тоді б він не був таким, а виріс нормальною, щасливою дитиною. Але цього я вже не зміню, а ви можете повернути собі іще одного сина. Якщо вам це звісно ж потрібно...