Розділ 12

Я знав що мене чекає, хоча не втрачав надії вибратися. Щойно побчав те, як Стас забрав Аделіну я кинувся тікати. В спину одразу ж пролунали постріли. Ввімкнув гарнітуру і на бігу сказав Стасу
-Сідай у машину і їдь на нашу територію. Негайно.
-Куди ти вляпався? Я тебе не кину.
-На тобі Аделіна і її сімя. Ще й солдати, не хочеш мене кидати то принаймні відїдь від будинку і сховайся в лісі... аааа, чорт.
***
Стас
Я обережно посадив дівчину у машину і відїхав від будинку. Там і досі чулися вистріли. 
-Стас, може вернутися?Він один же там?-почув у рації голос Сірого.
-Я б із радістю тільки Антон, сам чув, що сказав. 
-Чому стільки пострілів?-спитав Ігор ззаду.
-Антон вирішив випробувати свою удачу. Цікаво, зможе він самостійно вибратися з території на котрій як мінімум 20 солдатів з пістолетом і кожному дозволено цілитися в його голову.-обурено сказав я.
Заїхали в ліс, недалеко від самого вїзду у нього. Таким чином машини сховалися за деревами щоб ніхто не побачив. 
-Уважно стеж за всім навкруг. Якщо Антон вибрався за межі паркану то в ліс Паркер випустить собак і снайперів. Щоб до машин ніхто не наблизився.-сказав у рацію.
-Добре.-почув у відповідь.
Сам же втомлено сперся ліктями на руль і руки поклав на шию. Ох і Антон! Подивився назад, дівчина лежала на плечі Ігоря, а сам же хлопець гладив її по руці. Хм, сімейна ідилія.
-Води або аптечки потрібно?-спитав я простягаючи і те і друге Борису.
-Дякую.-почув у відповідь.
-З машини не виходити.-попередив їх і вийшов.
Все ж треба щось робити а не стовичити ось так. В лісі і досі чулися вистріли. Я розлючено підпалив сигарету і зробивши глибоку затяжку випустив дим. Насправді я рідко курю, як Антон сказав, сигарити-шкода здоровю. Він багато чим відрізнявся від типової мафії. Сірий з іншої машини також підійшов до мене. Я сперся на капот дивлячись на озеру, перед яким зараз і стоїть бус. 
-Не подобається мені це все.-висловив моє занепокоєння вголос Сірий
-Повертатися пізно, підїхала підмога так що в нас немає шансів, та й піти проти наказу я не можу. А може в Антона є план і ми його спортимо?Хоча, можливо я просто себе так заспокоюю.-відповів.
-Ти ж кинув курити.-нахмурився Сірий.
-Коли нервую, не можу стриматися.-пояснив.
Постріли вщухли, і нам залишилося тільки здогадувати чому. Антон втік і тепер вирушають на "дослідження" території чи тому що хтось уже застрелив його. Впустивши неопалок я повернувся до машини.
-Де Антон?- спитала Аделіна.
-Ти впевнена що готова опчути мої припущення?-спитав подивившися в її очі.
У відповідь несміливий кивок.
-Є два варіанти, або він втік або ж його вбили. Ми ж задля частоти експерименту стоїмо тут ще 10 хвилин. Бо постріли вщухли. І  Антон знайде машину, або вийде принаймні на звязок  а якщо ні то ми їдемо до його будинку. -сказав я прямо.
-Хто він?-спитав Борис.-Він скоро знайшов усю інформацію. Має пістолет, охорони стільки...
-Боюся на це запитання відповість або Антон, або ви й не дізнаєтеся правди.-просто сказав я.
-Стас, неподалік машин хтось є.-почув у рацію.
-Так, з вас хтось стріляти вміє?-спитав розвернувшись назад.
У відповідь всі заперечно похитали головам.Але гарнітура ввімкнулася і я почув голос Антона. 
-Я бачу накази ти не вмієш виконувати. Не стріляти, це я підходжу до машин.
Я з полегшенням видихнув а за хвилину в машину заліз Антон. Ну, якби сказав що він неушкоджений то збрехав би. На мій погляд він відповів
-Якщо ти думав що я втечі від такої кількості солдатів і без поранень то помилився. Поїхали звідси по швидше.
Я посміхнувся сам до себе. Оце я впізнаю Антона.Він повернув голову ж назад.
-Всі живі?-таке просте запитання котре могли б і не почути...
-Так.-відповів за усіх Ігор.
Антон знову повернувся до дороги. 
-Я покимарю трохи.-сказав він втомлено до мене.- Якщо щось то розбудеш.
-З тобою все добе?Може в лікарню заїхати? Все ж поранений.
-Ні. Додому доживу. Тільки посплю трохи.
Ну, доїде то доїде. Більше я нічого не питався а бос же легко заснув збоку.