Розділ 11

Я перемотав руку, одягнув іншу футболку і спустився униз. Всі якраз сиділи за столом, по ідея мав би бути обід але як я помітив напруга так і витала у повітрі. 
-Борис...як вас по батькові?-спитав я щойно спустився.
-Тобі не варто звертатися офіційно.І .. Антон, мені не зручно що ми живемо в твоєму домі. Можливо ми поїдемо в готель...
-Це не обговорюється. Доки Аделіна не буде тут стояти ви живете тут. Не хвилюйтеся, вдома я часто не буваю, вам немає чого переживати. По перше. А по другому, Аделіна мені не чужа людина, тому і її родина так само. А тепер давайте по темі. Борис, дайте мені контакти Паркера Вадима Ендрюса. Він колись у вас працював.
-Думаєш що він причетний до цього викрадення?
-Він замовив в аеропорту чоловіка котрий і стріляв у вас. Ясно що причетний. 
-Я не буду питатися звідки ти все це знаєш, але... Антон, він небезпечна людина.
-Не небезпечніша ніж сам Антон.-сказав Стас зайшовши до кімнати.
Я ж на нього подивився загрозливо. 
-Ти щось хотів?
-Так. Є припущення де тримають Аделіну. Але треба перевірити. Я вже скерував туди хлопців. Якщо там дійсно щось відбувається то він повідомить.
-Коли?-спитав я.
-Десь хвилини через дві.Я доти посиджу з вами а то голодний як вовк. 
-Плюс.-відповів я на його запитальний погляд.
Не часто дозволяю своїм людям таку поведінку але Стас виняток і він мені як брат. От і дозволяю. І схоже що за столом він єдиний щось жував, що не скахати але апетит у нього завжди є. Раптом тишу прорізала мелодія телефона. Стас  вийняв його і пряйняв виклик. Я напружено дивився бажаючи вловити хоч якусь емоцію. Але вони мінялися надто скоро, від радості до сумніву до злості і до нерозуміння.Все ж він відповів.
-Я не помилився. Їдем?
Я піднявся у знак згоди і Ігор з Борисом так само підхопилися.
-Е ні. Ви залишаєтеся тут.- сказав Стас доки я накидав куртку.
-Антон, ми їдемо з вами. Це моя донька!-обурився Борис.
Я задумався а тоді відказав.
-Гаразд. Але, ви сидите в машині , там буде небезпечно. А ще, нікому не розкажете що бачили. 
-Добре.-сказав нахмурившись Борис.
Звичайно ж він не знав яка сутичка може розгорітися тому і був здивованим, але людина сама відповідає за своє життя. Ми їхали в одній машині а позаду іще одна з охороною. Як не як треба забезпечити оборону. Не знаю звідки Стас дізнався що Аделіна тут, але я про це у нього потім спитаю. Невже він і досі підтримує стосунки з кланом Паркера. Але зараз мене хвилювало одне, щоб з Аделіною все було добре. Ми приїхали до якогось  будинку в лісі. Я одразу ж зрозумів. Ми перебували на території Паркера. І що ж його повязує з Борисом?Це я точно виясню. Вийшли з машини із Стасом, вкотре нагадав Борису і Ігорю сидіти всередині і не вилазити у жодному випадку. Одного охоронця лишив біля своєї машини котрою ми приїхали, інші ж лишилися у попередній. Понатягали гарнітуру щоб в любу хвилину були на звязку, а хлопці як почують що наказ одразу ж відступлять. Стас же поки що також лишився за межами. 
-Чувак, ти точно впевнений? Якщо дівчина дійсно тут то ти можеш разом з нею і лишитися. Правда вже не тут а там.-він показав пальцем на небо.
-Мене вже нічим не злякати. Якщо помру то клан розпадеться, заповіт я не напсав. Та й навіщо, хай уже нарешті перестане ця херня творитися...
-Можливо ти і маєш рацію, але ця херня це наше життя.
-Тому я і йду сам. У разі чого одразу їдете геть. Зрозумів?- сказав я знаючи характер Стаса. Він надто ризковий.
-Ну не завжди ж тебе слухати.-посміхнувся.
Я ж казав серйозно.
-Стас, якщо я скажу їхати, ти сідаєш у машину і їдеш. За тобою і інші. І без пригод. Це нагода почати нове життя. Нове, спокійне життя.
-Все одно ти мене не переконав. Я можу сказати що прийняв наказ але не виконати його. Ти ж знаєш що мене нічим не злякати.
От впертий. Я лишень розчаровано похитав головою. Немає з ним чого сперечатися. все одо зробить як захоче. Я ж покрокував до брами котра відгороджувала будинок. Відкрив якийсь охоронець і пропустив мене. Я ішов за ним до будинку і все обмірковував. Треба вкласти з Паркером угоду. Інакше, не виберуся. Надто багато охорони. Коли ж увійшли в будинок то побачив Паркера що спокійно сидів у вітальні. 
-О, які гості. Антон, давно не бачив.-сказав той дивлячись на мене знайомим поглядом.
Так, я знайомий з ним. І доречі знайомий усіма можливими способами. Мій "батько" був його другом, вічний мир иіж двома кланами мафії а от коли вже я почав вправляти то Паркер недооцінив мене, хотів забрати землю. Я б із задоволенням її віддав і почав спокійне життя, але коли дізнався що твориться на його території то вирішив не погоджуватися. Так, зруйную своє життя а не життя цілого округу. Тому між нами і почаася ворожнеча. А потім я ще й Стаса до себе перетягнув. А він є його сином. От і ворожнеча затягнулася . 
-Не було нагоди зустрічатися.-спокійно відповів я.- Але ти, бачу, дав таку нагоду.
-Ти про що?- вдавано здивовано спитав чоловік.
-Заліз на мою територю, викрав людину, стрільця підіслав... і як це називається?-спитав я.
-Хм. Я мщуся не тобі. А Борису . Його донька працює в твоїй кондитерській. Думаю що ти про це знаєш. Просто опинилася не там і не в тому місці. 
-Чого ти хочеш? Я забираю її, в обмін на що?
-Е ні, я з нею ще й не грався. Хіба що віддаш мені свою територію. Вона в тебе велика, не жаднічай. Ти молодий, шустрий, навіщо тобі ця мафія, клопіт?
-Мені не підходить. Пропоную тобі мир. Я не починатиму війну якщо ти її відпустиш.
-Не хочу миру. Хочу крові. Червоної.-сказав той посміхаючись і піднімаючись.
-Знаєш, мені уже надоїв мир з твоєю територією, можливо я б убив тебе,і територію отримав...Знаєш, чудова ідея.-сказав Паркер ходячи навкруг мене. 
-Стас, якщо за дві хвилини не відповідаю їдеш від будинку.-прошепотів у гарнітуру і вимкнув її.
Уявляю як він зараз там біситься. Але іншого виходу немає.
-Тоді давай нший обмін. Твої охоронці віддають Аделіну моєму заступнику котри за воротами, а ти маєш нагоду вбити мене.
Я бачив як Паркер задумався тому продовжив
-Наступника в мене немає тому територія у разі моєї смерті може бути твоєю.
-Гаразд. 
Паркер вийшов на вулицю і я помітив як охоронці пішли кудись.
-Для правдивості можеш передсвідчитися що вона дійсно потрапить у руки до твого заступника. Доречі, хто ж він?Не хочеш познайомити?
-Зараз побачиш.
Я ввімкнув гарнутуру.
-Зараз один з охоронці передасть тобі Аделіну, сади її в машину і їдь. Навіть не думай залишитися.-прошепотів я.
-Добре.-почув у відповіді злісне.- Але ти даєш слово що повернешся.
-Даю.-сказав я щоб заспокоїти його хоча не уявляю як його дотримати.