Розділ 5

Розділ 5.
На роботу я повернулася чітко в закінчення обіду. Маму заспокоїла і вона попро мої вмовляння залишатися сказала щолетить назад до України. Ну, я її вмовити не змогла тому написала Ігорю щоб він вдома її розрадив. Антон більше до кабінету не приходив. Решту дня пройшло як зазвичай, от тільки Антон у моїх очах став ще більшим ідіотом. Ввечері Діна пішла на 10 хвилин скоріше бо в неї чоловік захворів, інші згодом також розійшлися. Мене ж додому геть не тягнуло тому я ходила між холодильниками і вдивлялася в невідомо що. Але коли смарт годинник на руці показав 20:00 то я пішла переодягатися. Вийшла з кондитерської, вже замикала її як відчула на собі погляд. Обернулася  а з-заді Антон, спертий на мотоцикл стоїть у хлам пяний. І дивиться на мене.
-Не закривай.-сказав хлопець і ледь тримаючись на ногах потяпав до дверей. Все ж гравітація йому не підкорилася і він ледь не зіткнувся з землею, я його встигла підхопити.
-Антон, скільки ж тобі потрібно було випити щоб бути таким пяним. -сказала я обурено.
Дійсно, ще не вистачало мені колишнього хлопця і нового боса пяного до його кабінету тягти.
-Я трошки...ік...а потім ще трошки...ік...а потім мене з бару вигнали. Бо вони зачиняються.-сказав хлопець.
Я ж затягла його вже в кондитерську і замкнувши двері потягла його до його кабінету.
-Аделіна, я мудак. Повний. Ти така красива.-сказав він посміхаючись і ледве ідучи. 
-Антон, не кажи те про що потому шкодуватимеш-перервала я його пяну балаканину.
Ми уже зайшли в його кабінет, я посадила його на диван а сама ж думала що робити далі. 
-О, віскарик.-сказав хлопець і потягнувся до пляшки ктра стояла під протилежною стіно.
У нього прямо ціла колекція.
-Антон, ти вже достатньо випив. Заспокойся.-сказала я суворо.
Навіть не зна звідки така суворість у моєму голосі. Та й узагалі, чому мене хвилює те, що він пє?
-Ну гаразд. Не буду. Але тільки тому що ти заборонила.-сказав хлопецьь посміхаючись.- Аделінка, ти така красива коли злишся, а я раніше  не помічав.
Він потягнув свою лапу до мене і схопивши за талію потягнув до себе на диван. Тепер я була занадто близько до нього. Та що там заблизько, я тупо відчувала під своє курткою тепло його тіла. І як би я не хотіла відсторонитися не могла. Я б просиділа так ціле життя, тільки щоб поруч з ним... Так, стоп. Це Антон уже на мене надихав бо при здоровому глузді я б таке не думала.
-Посиди зі мно так. Доки я не засну. Будь ласка.-сказав хлопець.
Я важко здихнула.
-Антон, я так не можу. Ти мене просто вбиваєш. Повільно але вбиваєш.
-Ні. Не я тебе а ти мене. Аделіна, я спати не можу, постійно ти снишся. Я залежний від тебе як від наркоти. Просто не можу... Але це не правильно. Ні...- пробурмотів останні слова він наче сам до себе і заснув просто на моєму плечі. Я обережно піднялася щоб його не розбудити. Хоча враховуючи рівень алкоголю в його крові то він два дні спати буде. Я подивилася в тумбу біля ліжка і не прогадала. Тут був коцик, я накрила хлопця, пересунувши його з сидячого положення у лежаче. Зняла красівки і вкрила. Він спав як немовля. Ще трохи полюбувавшись цим видовищем і сказавши собі всоте "Ти його забула" я вийшла з кабінету залишивши лампу на столі світитися. Зійшла вниз, на вулиц де замкнула кондитерську і пішла на автобусну зупинку. Вже пізнувато і пішки іти не дуже хотілося. Тому вже через годину я була вдома. Пішла на кухню адже вже встигла проголодатися, в холодильнику знайшла батон і масло котрі швидко перейшли в бутерброди з чаєм. Повечерявши я пішла в ванну, прийняла душ і звалилася на ліжко спати. Довго крутилася не в силі забути слова Антона. Отже він також мене лбив. Чому в минулому? Бо зараз я не знаю цього. До того ж як я вже собі закарбувала, двічі на одні і ті самі граблі не стану. Ще після Дімки я не погодилася на пропозицію Ніка, хоча він мені симпатизував так само, але я відмовила йому всього через те що в них з Дімкою професія однакова була. А двічі підпустити до себе одну і ту саму людину... це вищий ідіотизм.
Покинулася я від того що мій телефон дзеленчить на всю силу. А дзвонила Алька. Я підняла трубку і пробурмотіла сонне
-Алло? Ти чого так рано?-спитала її.
-Як це рано, Аделіна. Вже пів восьма годинна. За пів години робота. Я чого дзвоню...
-Стоп! Як це за пів години восьма.-вигукнула я .
Подивилася на телефон і підхопилася. От чорт, от дура, ну як можна було проспати. Діна мене прибє. Друге запізнення відколи офіційно працюю. Жах просто. І все через приїзд Антона.Відколи він приїхав, а завтра удачно поїде, я постійно спізнюся . 
-Алло, Аделіна!!!!-кричала Аля в трубку доки я швидку біжу у ванну.
-Так Аллю. Вибач я просто заспала трошки. На годину пізніше встала, і то якби ти не подзвонила то ще б валялася тут.
-Так я чого дзвоню, в Діни день народження нині, ми на подарунок скидалися і я не знаю що купити. Вибираю між новим комбайном і лампою для манікюру. Як думаєш, що взяти?
Бля, день народження. Я повний забудько. 
-Я б обрала лампу. Комбайн у неї і так, думаю що є а манік тепер дорогий.-крикнула я  поспішно застрибуючи в джинси котрі чомусь завузькі.
-Дякую за поруду.
Аля вимкнулася а я зрозуміла що зовсім це не джинси а сукня джинсова. Почала одягати її через голову. З дому вилетіла так би мовити як мати народила. Ну нічого, взяла косметичку з собою в вільну хвилину дороблю все. Не встигла я переступити поріг кондитерської як Антон котрий виходив на другий поверх, вже Слава Богу тримачись на ногах, покликав мене до себе в кабінет. 
-Аделіна, то що було вчора... вибач будь ласка. Я напився в хлам.-сказав він щойно ми переступили поріг його кабінету.
-Антон, я все уже забула, а ти скористайся обовязком брата і говори мені ще щось. А я якщо можна приведу себе у порядок. Ок?
-Ок.-отеретило сказав мій начальник-брат. 
Я ж витягла з сумки котру поспішно схопила косметику, щітку і почала приводити себе у порядок. Антон же дивився так наче третю світову побачив.
-Що?Я просто трошки заспала і не встигла.-сказала я наче це елементарно додуматися.
-Ааааа. Ну це... Короче не знаю що це але пропустимо. Тобто ти не будеш проти якщо ми будемо тільки друзями?
А тут я уже не показуючи цього розізлилася.Друзями...
-Ні. Буду проти. Бо ти мій начальник а я підлегла. Ось і все. Ти закінчив?
-Ти розізлилася...
-Ні. Я абсолютно спокійна. Як удав.-перервала я його.
-Аделіна, я поясню...
-Як на мене наші відносини не стосуються кондитерських цілей. Тому я можу іти?-знову я перебила.
-Так. Повноцінно.
-Чудово.
Я вийшла і пішла на кухню. Друзями... А я ще подумала що він може бути нормальним.