Розділ 2

Розділ 2
Антон
Пройшов місяць відколи я повернувся до звичних справ. Доставка наркоти, постачання зброї, це якщо про одну мою посаду. А надругій я й не зявляюся часто.Точніше сиджу в одній точці а в інші тільки оовязки до заступника пишу. Не скажу що це робота мрії, але таке моє життя. Незмінно на столі в рамці стоїть наше з Аделіною фото. Чи сумую я за нею?Однозначно але для її ж блага бути подалі від мене. Хоча як я зрозумів вона також була тут у Парижі місяць тому. початку я думав що приїхала мене шукати але потім відігнав від себе ці думки. Вона не знає де я знаходжуся та й напевно просто з подругами приїжджала. Отаке от цікаве у мене життя. Дім робота, робота, побудова нової кондитерської в моїй мережі, прийом наркоти і знову дім. Але сьогодні я маю заїхати в одну з моїх кондитерських. До Дінари. Обожнюю її еклери та й усе в спільному. Також знаю що має бути нова практикантка. Так, коли я був в Україні то в одному з університетів дав три путівки так би мовити до трьох кондитерських котрі в моєму розпорядженні. Хоча я так і не поцікавився хто ж виграв у тих конкурсах що влаштовували. А от зараз і дізнаюся. Ненавиджу читати резюме. Я беру людей коли розмовляю з ними а не коли читаю букви напечатані машиною не розуміючи звідки такі вундеркінди на мою голову. Отже в першій годині дня я сів у свою автівку і помчав у центр Парижа де життя просто так і бурлить. Веселі пари цілуться просто на кожному кроці, червоні берети, свіжі спечені круасани словом повна естетика Парижу.Я тут уже 19 років і для мене все це настільки звично що навіть ці голуби всюди не дивують. Я залишив машину за квартал від кондитерської куди прямую. Номери на моїй машині всі знають напамять, а я не люблю бути особливим. Тому так і зробив. А ось як виглядає власник тієї машини ходять тільки чутки тому я з своєю скромною персоною часто їздив у автобусі, гуляв у парку не переживаючи про свій статус. 
До кондитерської дійшов досить скоро. Як завжди тут повно людей. Я посміхнувся сам до себе, вже чую запах цих різних тортиків, тірамісу, круасанів, шоколадних фонтанів і ще багато чого солоденького. Вирішив поки що сісти за стійку . Я довго думав як облаштувати кондитерську так, щоб це було незвично але все ж ідея прийшла сама собою. Щось типу бару але тільки ось там де спиртне - різні солодкі напої. Це все було в світло рожевих тонах. І хто б міг подумати що власник-чоловік а не жінка. До мене одразу ж підійшов Крістоф. 
-Антон, якими вітрами?Щось будеш?-спитав хлопець що й розливав ці солодощі по чашках.
-Та треба ж навідатися, подивитися чи стоїть ще тут все чи уже догори дригом.
-Ну як бачиш стоїть. Тобі як завжди?
Я тільки ствердно кивнув головою. А за секунди переді мною стояла чашка з запашним какао з машмелоу. Я посміхнувся. Ще з дитинства обожнюю цю фігню. Але от мені по виходить приготувати його настільки смачно як це роблять люди в кондитерських. А ще через секунду мене вже помітила й офіціантка.
-Доброго дня. Вітаємо у кондитерській "Ambalord" , щось бажаєте замовити?-спитала дівчина мило посміхаючись.
Новенька схоже, бо попередньої я не бачу. 
-Алька, це ж Антон Ігорович.- сказав Кріс з-за стійки.
-Ой. О Боже, я ж вас жодного разу не бачила. Вибачте, будь ласка.
-Та немає в суті і за що вибачатися, все добре. Принесеш мені еклерів з кавовою начинкою?
-Добре. Іще раз вибачаюся.
Вона пішла на кухню я ж залишився на місці розмовляючи з Крісом. І знав би я тільки що Аделіна знаходиться за лічень метри від мене.
***
Аделіна
Я бачила його. Це точно Антон, тільки що він тут робить? От цього я уже не знаю. Хоча що за дурні думки. Це ж кондитерська. В центрі Парижу. Може тістечко різко захотів зїсти. От дурень. Я розтачую тісто і слідкую як він "мило" розмовляє з Алею. 
-Аделіна, тв тісті дірка зараз буде.- сказала Діна котра щойно проходила повз мене.
Я подивилася на те що в мене під рукою, і дійсно. Воно вже настільки тонке що наче плівка, стіл крізь ного видно. клала його вдвоє і почала формою вирізати кружечка. Все ще дивлячись як Антон тепер уже мило розмовляє з Крісом. І чого я так завелася? Довідбивала  кружечка ті пішла дивитися в духовку на еклери для начальника. Незабаром, коли я вже їх дістала Діна попросила їй допомогти їх начинити. Кавова начинка? Хто таке взагалі їсть. Гірке жах. Потім Дінара іще іншими наповнила і вхідні двері відчинилися. Я не зуважила цього. Вони постійно відчиняються і зачиняються але коли той хтось підійшов і я носом вчуяла такий знайомий запах і повернулася в сторону куди ця особа пройшла то зрозуміла що це не просто особа. А Антон! І що він тут забув? Йому від Діни влетить, і він сам же до неї покрокував.

Довбана русня. Ранок почався із повітряної тривоги. Сподіваюся що з усіма все добре . Вчора я написала глави наперед тому будуть виходити кожного дня. Поки що. Бажаю всім чудового дня без повітряних тривог і приємного прочитання 🤗Чекаю ваших припущення у коментарях а також не забувайте про зірочку якщо книга подобається)