44. Дуель аргументів

У міській ратуші, просторій залі з високими вікнами, зібралися містяни на публічні дебати про безпеку харчових продуктів та право на інформацію. На сцені сиділи двоє спікерів: Інспектор Сергій Литвиненко в однаковому краватці та Світлана Бурякова у класичному костюмі репетитора, поруч — велика аудиторія з планшетами для голосування.

— Шановні громадяни, — почав Литвиненко з притаманною серйозністю, — офіційна версія свідчить про нещасний випадок із рибою. Прилади не виявили достатньо отрути. Ми повинні вірити науці.

Світлана, що чекала своєї черги в руках, нахилилася вперед:

— Сергію, — звернулася вона в легкій іронічній тональності, — наука — це прекрасно. Але іноді саме мова слів, зашита між рядків, дає нам більше інформації. Крижана підказка на плиті та цитата Маркеса можуть бути не менше достовірними, ніж пробірки.

Аудиторія зціпила зуби — і розпочалося голосування через смартфони: «Хто підтримує офіційну версію?» і «Хто за мовні підказки?». Проходили секунди, а відсотки на екрані змінювалися блискавично.

— Пані Бурякова, — відповів Литвиненко, — коди — це добре для квестів, але не для кримінальних справ.

— А я вважаю, — усміхнулася Світлана, — що кримінальна справа — це той самий квест, але з життєвими ставками. Іноді часові плани не працюють, але дієсний лексикон — завжди під рукою.

Аудиторія клацнула: 60% «за мовні підказки», 40% «за офіційну науку». Литвиненко прикусив губу, а Світлана тихенько подякувала натовпу.

— Результат, якому навіть поліцейський не сподівався, — підсумувала вона, — доводить, що мовна інтуїція може перемогти форматні протоколи.

Іронія моменту полягала в тому, що міська влада обирала між цифрами в протоколі й «живими» словами репетиторки — і вирішила, що правда заслуговує голосу.