42. Записка в іспанському

Повернувшись додому, Світлана дістала зі сховку щоденник Олександра Рибченка — товсту книгу у шкіряній палітурці, де він записував не тільки витрати на постачання, а й помітки з власних міркувань: «Формула — моє спасіння» або «Вір у силу риби». На сторінках серед фінансових розрахунків красувалася фраза, написана каліграфічним почерком:

“La verdad está donde el agua no corre.”

Репетиторка обережно провела пальцем по рядках, відчуваючи, як кожне слово видає внутрішній настрій автора. «Правда там, де вода не тече…» — подумала вона. У світі, де всі шукають в калюжах свідчень, треба спрямувати погляд туди, куди вода не доходить — під землю.

— Записка в іспанському… — повторила вона вголос, — це надихаюче. Коли вода не тече, то є або сухе дно, або щось приховане під товщею ґрунту.

Вона порівняла фразу з попередньо знайденими координатами у морзі та тунелі «7-3-2». Вийшло дещо просте, але водночас геніальне: старий резервуар, що колись постачав воду до льоду, схований десь у старому цеху або внизу під складом. Там, під рівнем води, зберігаються давні таємниці.

З наступного ранку Світлана вирушила до архівного відділу міської ради, щоб знайти креслення старого резервуару водогону. Архів настояв на тому, що споруда з «непрацюючою водою» була закладена ще в 1950-х, і збереглася лише в документах.

— Ось план, — промовив бібліотекар, передаючи їй жовті аркуші. — Резервуар під старим цехом. Вхід був прикритий бетонною кришкою, а вода в ньому не оновлювалася десятиліттями.

— Дякую, — кивнула Світлана, — це ідеальна підказка. Вода там не тече, але правда… вона може виявитися такою ж холодною.

Іронічно, але справжня істина ховається там, де нічого не рухається. А знайти її може лише той, хто розуміє мову мертвих потоків.