36. Розмова з Анною

Після довгих годин польових досліджень і нічних стежень Світлана нарешті запропонувала Анні зустрітися в класі, коли в ньому нікого не було — крім дерев’яних парт, по яких ще пахло крейдою, і м’якого вечірнього світла, що просочувалося через вікна. Репетиторка знала: справжні розкриття часто народжуються в тиші, де кожне слово набуває ваги.

— Анно, — почала Світлана, запрошуючи дівчину сісти навпроти, — мені потрібна відвертість. Те, що трапилося, — не проста історія з отрутою й «мертвою водою». Тут є сімейні коди.

Анна опустила очі і довго мовчала, ніби вибираючи потрібну фразу з глибини своєї душі. Нарешті вона видихнула:

— Мене підганяли… У кожному уроці ми вивчали не лише фразу, а її правильний наголос. Іноді ми не просто повторювали речення — ми вкладали їх у розігрувані сцени.

— Сценічні вправи? — перехопила репетиторка.

— Так, — кивнула Анна. — Мама контролювала кожен мій виступ: «Вимов це емоційно», «Виклади з почуттям». Я не розуміла, навіщо. Вважала, що це для шоу чи для презентації. А тепер розумію: коли настав вечір загибелі, я сказала «El pez está encantado» і «¡y quiere sal marina!» так упевнено, що всі сприйняли це як свідоме повідомлення.

Світлана нахилилася вперед, поклавши руку на зошит Анни:

— Отже, ти не просто повторювала вивчені фрази, ти їх проживала. І хтось користався цим — виклав підказку буквально через твої уста.

— Я відчула страх, як тільки сказала те перше речення, — тихо промовила дівчина. — Мені здалося, що воно вирвалося з мене не просто так. Ніби я передала чужу волю.

Репетиторка глибоко вдихнула. Вона знала: Анна — піша фігура в чужій грі.

— Ти не винна, — поспішила заспокоїти її Світлана, — але мала би бути уважнішою до значення слів. Ми тепер маємо розуміти, хто стоїть за цими уроками-маніпуляціями.

Анна підняла очі, наповнені рішучістю.

— Я хочу допомогти вам виправити те, що накоїв чужий диригент.

Світлана посміхнулася:

— Тоді ти станеш нашим найкращим свідком. Бо правда народжується там, де слова відмовляються бути простими вправами.