На одному зі столів підсобки «Пульс TV» лежав аркуш із риб’ячою лускою, знайдений під час нічних спостережень. До нього прилаштовано крихітний шматок тканини — мабуть, з комірця або рукава. Світлана передала зразки доктору Рибку, підписавши кожен: «#lusska» та «#fabric».
У тісному кабінеті, де стояли мікроскопи й пробірки, доктор дістав комплект для експрес-ДНК:
— Це займе всього двадцять хвилин, — сказав він, — але результат може змінити хід справи докорінно.
Світлана стояла поруч, перегортаючи сторінки підручника з мовного аналізу, а Анна фотографувала кожен крок. Через кілька хвилин на маленькому екрані з’явилися результати:
“Матч із Valentina Petrovia — 98.7% відповідність.”
— Уявляєте, — підсумувала Світлана, — тканина з аркуша належить домробітниці Валентині Петрівні!
Доктор Рибко, який зазвичай цінував елегантність Маркеса, вигукнув:
— Отже, вона не просто підказувала, а працювала рука в руку із замовником!
Інспектор Литвиненко нахилив голову:
— Нам доведеться допитати Валентину Петрівну ще раз — цього разу з результатами ДНК.
Домробітниця в студії «Пульс TV» встала з дивана так несподівано, наче новина застала її зненацька. Всі погляди звернулися до неї, а вона лише прошепотіла:
— Я… я не знала…
Світлана кинула їй лагідний погляд:
— Ви були надто прилежні. Іноді надмірна старанність — теж доказ.